Ракка
Ракка[1][2] (араб. الرقة — ar-Raqqa) — місто на півночі Сирії, адміністративний центр однойменної мухафази. Розташований на північному березі річки Євфрат, за 160 км на північ від Халебу. З середини 1970-х років економіка міста базується на виробленні електроенергії на Євфратській греблі, сільському господарстві та видобутку нафти на прилеглих родовищах. Є невеликий історичний музей, палац Аббасидів, Велика мечеть, побудована в VIII столітті.
Місто
 Координати 35°57′00″ пн. ш. 39°00′36″ сх. д.
|
Історія
Елліністичні та візантійські періоди
Місто Ракка було засноване в 242 до н. е. або 244 до н. е. царем селевкидів Селевком II Каллініком як Каллінікум або Каллінікос. В візантійський період місто було перейменовано в Леонтуполіс, однак частіше місто продовжували називати Каллінікос. У той час місто було економічним та військовим центром. В 542 місто було зруйноване при нападі Сасанідів з Персії на чолі з Хосровом I Анушірваном, але пізніше було відбудоване візантійським імператором Юстиніаном I.
Ранній ісламський період
В 639 місто було захоплене арабськими мусульманськими племенами. З того часу воно отримало назву Ракка. В 640 будується перша мечеть. Через стратегічного положення, значення міста Ракки ще більше зростає під час воєн при Омейядах та на початку правління Аббасидів. В 771— 772 аббасидський халіф Аль-Мансур будує військовий гарнізон за 200 м від Ракки. В 796 халіф Гарун ар-Рашид приймає рішення зробити Ракку своєю резиденцією в імперії. Протягом тринадцяти років Ракка була формальною столицею Імперії Аббасидів, що тягнеться від Північної Африки до Центральної Азії, в той час як основний адміністративний апарат залишався в Багдаді. Після переїзду двору назад у Багдад в 809 Ракка залишилася столицею західної частини імперії, включаючи Єгипет.
Період занепаду
Наприкінці IX століття Ракка прийшла в занепад через тривалі військові дії між Аббасидами та Тулунідами, а пізніше з радикальними шиїтами карматами. З кінця X століття до XII століття місто перебувало під контролем бедуїнських династій.
Період відродження
Ракка пережила новий підйом в XII та першій половині XIII століття, ставши сільськогосподарським та ремісничим центром при зангідах та Аюбідів. В цей період були побудовані Багдадські ворота. Убитий правитель Імад ад-Дін Зенгі був спочатку похований в Ракка. Ракка була зруйнована під час навали монголів в 1260-ті. Є свідчення про смерть останніх жителів міста в 1288.
Османський період та сучасність
В XVI столітті Ракка знову згадується в історії, цього разу як митний пост Османської імперії на Євфраті, був навіть створений вілайят Ракка, столиця якого, проте, знаходилася не в місті, а за 200 км на північ.
Місто Ракка було знову заселено в 1864, спочатку як військова застава, потім як селище для арабських бедуїнів та чеченців, які рятувалися від війн на Кавказі в середині XIX століття. При французькому мандаті було споруджено будинок адміністрації, зараз там знаходиться міський музей. В 1950-ті роки, в розпал Корейської війни, світовий бум на бавовну стимулював безпрецедентне зростання міста та культивацію земель в середній течії Євфрату.
ІДІЛ
У березні 2013 року місто було захоплене повстанцями в ході громадянської війни в Сирії. До жовтня 2017 року місто було під контролем бійців Ісламської держави Іраку і Леванту (ІДІЛ). У місті було встановлено шаріатське правління, яке виконувало функції столичного міста для ІД. Операція щодо звільнення Ракки розпочалася 6 червня 2017 року. 14 жовтня 2017 було повідомлено про повне звільнення міста від ІДІЛ.[3].
Див. також
Примітки
- Атлас світу. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. ISBN 966-631-546-7
- Сірійська Арабська Республіка // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Місто Ракка звільнили від бойовиків ІД. РБК Україна. 14 жовтня 2017 р. Процитовано 14 жовтня 2017 р..
Література
- Meinecke, Michael (1991). Raqqa on the Euphrates. Recent Excavations at the Residence of Harun er-Rashid. У Kerner, Susanne. The Near East in Antiquity. German Contributions to the Archaeology of Jordan, Palestine, Syria, Lebanon and Egypt II. Amman. с. 17–32.
- Meinecke, Michael (1412/1991). Early Abbasid Stucco Decoration in Bilad al-Sham. У Muhammad Adnan al-Bakhit – Robert Schick. Bilad al-Sham During the 'Abbasid Period (132 A.H./750A.D.–451 A.H./1059A.D.). Proceedings of the Fifth International Conference for the History of the Bilad al-Sham 7–11 Sha'ban 1410 A.H./4–8 March 1990, English and French Section. Amman. с. 226–237.
- Meinecke, Michael (1996). Forced Labor in Early Islamic Architecture: The Case of ar-Raqqa/ar-Rafiqa on the Euphrates. Patterns and Stylistic Changes in Islamic Architecture. Local Traditions Versus Migrating Artists. New York, London. с. 5–30. ISBN 0-8147-5492-9.
- Meinecke, Michael (1996). Ar-Raqqa am Euphrat: Imperiale und religiöse Strukturen der islamischen Stadt. Mitteilungen der Deutschen Orient-Gesellschaft (128): 157–172.
- Heidemann, Stefan (2002). Die Renaissance der Städte in Nordsyrien und Nordmesopotamien. Städtische Entwicklung und wirtschaftliche Bedingungen in ar-Raqqa und Harran von der Zeit der beduinischen Vorherrschaft bis zu den Seldschuken. Islamic History and Civilization. Studies and Texts (Leiden: Brill) (40).
- Ababsa, Myriam (2002). Les mausolées invisibles: Raqqa, ville de pèlerinage ou pôle étatique en Jazîra syrienne?. Annales de Géographie 622: 647–664.
- Stefan Heidemann - Andrea Becker (edd.) (2003). Raqqa II – Die islamische Stadt. Mainz: Philipp von Zabern.
- Daiber, Verena; Becker, Andrea, ред. (2004). Raqqa III - Baudenkmäler und Paläste I, Mainz. Philipp von Zabern.
- Heidemann, Stefan (2005). The Citadel of al-Raqqa and Fortifications in the Middle Euphrates Area. У Hugh Kennedy. Muslim Military Architecture in Greater Syria. From the Coming of Islam to the Ottoman Period. History of Warfare 35. Leiden. с. 122–150.
- Heidemann, Stefan (2006). The History of the Industrial and Commercial Area of 'Abbasid al-Raqqa Called al-Raqqa al-Muhtariqa. Bulletin of the School of Oriental and African Studies 69 (1): 32–52. Архів оригіналу за 27 листопада 2015. Процитовано 13 липня 2013.