Грінченко Анастасія Борисівна

Настя Грінченко в дитинстві

Настя Грінченко з батьками

Настя Грінченко була єдиною донькою в родині українського письменника Бориса Грінченка. Настя Грінченко цікавилася українським національним рухом, перекладала, пробувала писати, захоплювалась музикою.

Після закінчення гімназії у Києві, Настя Грінченко вирушила до Львова, де навчалася на філософському факультеті Львівського університету у 1903—1904 роках. Вона слухала лекції професорів Грушевського, Колесси, Студинського. Значне враження справила на неї зустріч з Іваном Франком. Крім того, вона познайомилася з членами РУП, що її повністю захопило. Приїжджаючи додому, до Києва, не зважаючи на перевірки, Анастасія привозила підпільну літературу. Таким чином вона стала активною учасницею соціал-демократичного робітничого руху.

Архівні документи засвідчують пряму причетність Анастасії Грінченко до збройних виступів протягом революції 1905—1907 років, в яких вона брала участь зі своїм нареченим. Була безпосередньо причетна до збройного виступу робітників у місті Лубни 1905 року. Була двічі ув'язнена, що призвело до тяжкого захворювання. На початку 1906 року у Анастасії розвинулися сухоти. Борис та Марія докладали великих зусиль, аби звільнити доньку за станом здоров'я. Сухоти розвивалися швидко і 1 жовтня 1908 року Анастасія Грінченко померла. Невдовзі помер немовлям її єдиний син.

Упорядкувала збірки перекладів художніх творів російських письменників для дітей «Добрий звір», «Буря на морі» (обидві — 1903), «Між хмарами сонечко» (1904). Писала ліричні вірші, байки, оповідання, публіцистичні статті, рецензії. Автор науково-публіцистичної праці «Ідея федералізму у декабристів» (1907), популярних брошур для народу.

У 1900-х pоках переклала окремі твори Марка Твена («Пригоди Гека Фінна»), Генріка Ібсена («Гедда Габлер» та «Жінка з моря»), Анатоля Франса («Дочка Ліліт»), Германа Зудермана, Георга Брандеса, Едмондо Де Амічіса, Олівії Шрейнер.

Батько — Борис Грінченко, український громадський і культурний діяч, письменник. Мати — Марія (1863—1928), у дівоцтві Гладиліна.

Батьки повінчалися 10 лютого 1884 року в приміщенні школи в селі Нижня Сироватка (нині Сумська область), де Борис на той час був завідувачем. Грінченко з дружиною були дуже близькі, окрім кохання їх єднала спільність переконань і життєвих позицій. Напередодні весілля Марія писала своєму нареченому: «Ми любимо один одного, у нас тепер одна душа, але любов до України і спільна праця на користь їй ще дужче з'єднають нас і дадуть силу перемогти все. Але ти це й сам розумієш ще краще мене… Твоя Маруся».

Від свого нареченого мала сина, який помер немовлям невдовзі після неї. Ці смерті дуже підірвали здоров'я Бориса Грінченка, він помер за півтора року після доньки.

У 1911—1913 роках Марія Грінченко видавала бібліотечну серію «Книжки пам'яті Насті Грінченко».

• Лавров Ю. П. Грінченко Анастасія Борисівна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 206. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
• Г. Д. Зленко, А. Г. Погрібний. Грінченко Анастасія Борисівна // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
• Сахно Л. Від вогню вогонь. «Вітчизна», 1968, №. 11.
• Грінченко Настя. Ідеї федералізму в «Конституціях» декабристів // «Українські декабристи чи декабристи на Україні?»: Рух декабристів очима істориків 1920-х років / Упор., вступ. ст. та примітки Григорія Казьмирчука, Юрія Латиша. К., 2011. С.153-162.

• Українська Літературна Енциклопедія. — К., 1988. — Т. 1: А-Г. — С. 490—504.
• Грінченко Борис Дмитрович (1863—1910) на ukrlit.org