Марк Твен

Народився в сім'ї збіднілого теннессійського купця Джона-Маршала Клеменса (11 серпня 1798 — 24 березня 1847) і Джейн Лемптон-Клеменс (18 червня 1803 — 27 жовтня 1890 року)[3]. Він був шостою дитиною у сім'ї, в якій було семеро дітей і тільки четверо з них вижило.

Коли Маркові Твену виповнилося чотири роки, його сім'я переїхала у місто Ганнібал, де був річковий порт на Міссісіпі. Згодом Ганнібал стане прообразом містечка Сент-Пітерсберг у знаменитих романах «Пригоди Тома Соєра» та «Пригоди Гекльберрі Фінна». На той час Міссурі був рабовласницьким штатом, тому вже тоді Марк Твен зміг ознайомитися із рабством, яке буде згодом описувати й засуджувати в своїх творах.

У березні 1847 року, коли Марку Твену було 12 років, його батько помер через пневмонію[4] і він починає працювати помічником у друкарні. З 1851 займається набором (друком) і редагуванням статей та гумористичних нарисів для газети «Ганнібальський часопис», власником якої був його брат Оріон. У віці 18 років він залишив Ганнібал і працював у друкарнях Нью-Йорка, Філадельфії, Сент-Луїса та інших міст. Він займався самоосвітою, багато часу проводячи в бібліотеці, таким чином отримуючи стільки знань, скільки він би зміг одержати, закінчивши звичайну школу[5]. У віці 22 років Твен повернувся в Міссурі. На шляху до Нового Орлеану Марк Твен подорожував на пароплаві. Тоді ж у нього з'явилася мрія стати капітаном корабля. У цей час така робота була вельми високооплачуваною — середня зарплата становила $250 на місяць[6], що дорівнює сьогоднішнім $155 000 в рік.

Тоді пароплави будувалися із ненадійного легкозаймистого дерева і ніякі освітлювальні прилади, лампи, свічки вночі не були дозволені, оскільки це робило подорожі дуже ризикованими й небезпечними. Капітан пароплава мусив бути добре обізнаним із маршрутом, з берегами і портами річки, щоб у будь-якому з них бути спроможним зупинитися. Твен за два роки надзвичайно ретельно вивчив 2 000 миль (3 200 кілометрів) річки Міссісіпі і у 1859 році отримав диплом капітана корабля. Навчаючись, Семюель заохочував свого молодшого брата працювати з ним. Але Генрі загинув 21 червня 1858 року, коли пароплав, на якому він працював, вибухнув. Марк Твен передбачив цю смерть — вона йому приснилася за місяць до того. Цей випадок зацікавив його парапсихологією. Згодом він став членом Товариства Психічних Досліджень (Society for Psychical Research)[7]. Марк Твен вважав, що він насамперед винен у смерті свого брата і почуття провини не покидало його аж до смерті. Однак він продовжував працювати на річці доти, поки не спалахнула Громадянська війна і судноплавство на Міссісіпі припинилося.

Семюелеві Клеменсу довелося стати солдатом війська Конфедерації. Утім за два тижні він дезертирує з рядів армії Півдня і рушає на захід, до брата в Неваду. Тоді саме пройшла чутка, що в диких преріях цього штату знайшли срібло й золото. Тут Семюель працював цілий рік на срібному руднику. Паралельно він писав гумористичні оповідання для газети «Терріторіал ентерпрайз» у Вірджинія-Сіті й у серпні 1862 року одержав запрошення стати її співробітником. Тоді ж Семюель Клеменс узяв собі за псевдонім вислів лотових на Міссісіпі, які викрикували «mark twain» («марка 2 фатоми»), що означало достатню глибину для безпечного плавання.

Протягом декількох років він мандрує з газети в газету як репортер і фейлетоніст. Крім цього, він заробляв додаткові кошти публічним читанням своїх гумористичних оповідань. Як кореспонденту «Альта Каліфорнія» йому вдається взяти участь у середземноморському круїзі на пароплаві «Квакер-Сіті», під час якого він зібрав матеріал для своєї першої книги «Простаки за кордоном». Тоді ж письменник побував і в Україні, відвідавши такі міста, як Одеса, Севастополь та Ялта. Побував також письменник і в резиденції російського імператора в Лівадії.

Поява 1869 року повісті «Простаки за кордоном» викликала деякий інтерес з боку публіки через рідкісне для тих років поєднання добротного південного гумору й сатири. Таким чином, літературний дебют Марка Твена відбувся. Крім того, у лютому 1870 року він одружився із сестрою свого друга Ч. Ленгдона, з яким познайомився під час круїзу, — Олівії.

Наступною успішною книгою Семюеля Клеменса став написаний у співавторстві з Чарльзом Ворнером роман «Позолочене століття». Стилі співавторів серйозно різнилися, але з іншого боку роман припав до смаку читачам настільки, що назвою роману охрестили час правління президента Гранта. 1876 року побачила світ нова книга Марка Твена, що не тільки закріпила його роль видатного американського письменника, але й назавжди внесло його ім'я в історію світової літератури — «Пригоди Тома Соєра». Письменник згадав дитинство в Ганнібалі і своє життя в ті роки. І от на сторінках книги з'явилися описи містечка Сент-Пітерсберг, у якому легко можна впізнати Ганнібал, як, утім, і безліч інших дрібних населених пунктів, які розкинулися на берегах Міссісіпі. А Том Соєр був схожий на юного Семюеля Клеменса, який дуже не любив школу й у 9 років уже палив.

Успіх книги перевершив усі сподівання. Книга, наповнена простим гумором і написана доступною мовою, сподобалася широкому загалу звичайних американців. Це визнання читачів Твен закріпив наступною книгою, яка також не розраховувалася на витончені смаки літературних критиків. Повість «Принц і жебрак», яка вийшла друком у 1882 році, переносить читачів в Англію епохи Тюдорів. Захоплюючі пригоди поєднуються в цій повісті з мрією простого американця розбагатіти.

Історична тема зацікавила письменника. У передмові до свого нового роману «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура» Твен написав:

«Якщо хто-небудь схильний засуджувати нашу сучасну цивілізацію, що ж, перешкодити цьому не можна, але непогано іноді провести порівняння між нею і тим, що робилося на світі раніш, а це повинно заспокоїти і вселити надію».

До 1884 року Марк Твен був уже відомим літератором і до того ж ще і став успішним бізнесменом. Він заснував видавничу фірму, номінально очолену Ч. Л. Вебстером, чоловіком його племінниці. Однією з перших книг, опублікованих власним видавництвом, стали його «Пригоди Гекльберрі Фінна». Твір, який, за визнанням критиків, став найкращим у творчості Марка Твена, задумувався як продовження «Пригод Тома Соєра». Однак він вийшов набагато складнішим і багатошаровим. Позначилося те, що письменник створював його протягом майже 10 років. У цій книзі Твен вперше в американській літературі використовував розмовну мову американської глибинки.

Серед інших книг, випущених видавництвом Марка Твена, можна назвати «Спогади» вісімнадцятого президента США У. С. Гранта. Вони стали бестселером і принесли родині Семюеля Клеменса бажане матеріальне благополуччя.

Видавнича фірма Марка Твена успішно існувала аж до економічної кризи 1893 — 1894 років. Бізнес письменника не витримав жорстокого удару й збанкрутував. Але справи й до цього останнім часом йшли не блискуче. Ще в 1891 році Марк Твен з метою економії коштів був змушений перебратися в Європу. Час від часу він приїжджає в Сполучені Штати, намагаючись виправити своє матеріальне становище. Після розорення він довго не визнає себе банкрутом. Зрештою йому вдається домовитися з кредиторами про відстрочку виплати боргів. Це він зміг зробити тільки 1898 року. За цей час Марк Твен написав кілька творів, серед яких його найсерйозніша історична проза — «Особисті спогади про Жанну д'Арк» (1896), а також «Роззява Вільсон» (1894), «Том Соєр за кордоном» (1894) і «Том Соєр-детектив» (1896). Але жоден з них не мав того успіху, що супроводжував минулі книги Твена.

До кінця XIX століття в США починають публікувати зібрання творів Марка Твена, ставлячи тим самим його в розряд класиків минулих днів. Однак 20-те століття Марк Твен ознаменував творами, покликаними викривати неправду й несправедливість: «Людині, що ходить у пітьмі», «Сполучені Лінчуючі Штати», «Монолог царя», «Монолог короля Леопольда в захист його панування в Конго». Проте американці, які знали його як класика «легкої» літератури, не сприйняли ці твори. У 1901 році він одержав почесний ступінь доктора красного письменства від Єльського університету. У наступному році — почесний ступінь доктора права від Міссурійського університету. Він дуже пишався цими званнями. Для людини, яка у 12 років покинула школу, визнання його таланту ученими мужами знаменитих університетів було дуже приємним.

У 1906 році Твен наймає особистого секретаря, яким став А. Б. Пейн. Секретар висловив своє бажання написати книгу про життя письменника. Однак Марк Твен і сам уже кілька разів сідав за стіл, з метою написати автобіографію. У результаті письменник починає диктувати Пейнові історію свого життя. Через рік його знову відзначили ученим ступенем. Він одержує почесний ступінь доктора красного письменства від Оксфордського університету.

До того часу він уже важко хворіє, а більшість членів його родини помирають один за одним. Письменника мучать жорстокі напади стенокардії. Зрештою 21 квітня 1910 року у віці 74 років Марк Твен помер.

Його останній твір — сатирична повість «Таємничий незнайомець» була опублікована посмертно 1916 року за незавершеним рукописом.

Найбільшим внеском Твена в американську й світову літературу вважається роман «Пригоди Гекльберрі Фінна». Багато хто вважає це взагалі найкращим літературним твором, коли-небудь створеним у США^{[джерело?]}. Також великою популярністю користуються «Пригоди Тома Соєра», «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура» і збірник автобіографічних оповідань «Життя на Міссісіпі». Марк Твен починав свою кар'єру з невибагливих гумористичних куплетів, а закінчував повними тонкої іронії нарисами людських звичаїв, гостро сатиричними памфлетами на соціально-політичну тематику і філософсько-глибокими й при цьому доволі песимістичними роздумами про долю цивілізації.

Багато публічних виступів і лекцій були втрачені або не були записані, окремі твори й листи були заборонені до друку самим автором за його життя і на десятиліття після смерті.

Твен був прекрасним оратором. Він допоміг створити^{[джерело?]} і популяризувати американську літературу як таку з її характерною тематикою і яскравою незвичайною мовою. Отримавши визнання й популярність, Марк Твен багато часу приділяв пошуку молодих літературних талантів і допомагав їм пробитися, використовуючи свій вплив і придбану ним видавничу компанію.

Твен захоплювався наукою та науковими проблемами. Він дуже дружив з Ніколою Теслою, вони багато часу проводили разом у лабораторії Тесли. До свого роману «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура» Твен ввів подорож у часі, в результаті якого багато сучасних технологій опинилися в Англії часів Короля Артура. Технічні подробиці, які наводяться в романі, свідчать про знайомство Твена з досягненнями сучасної йому науки.

Двома іншими найвідомішими захопленнями Марка Твена були гра на більярді й куріння люльки. Відвідувачі будинку Твена іноді говорили, що в кабінеті письменника стояв такий густий тютюновий дим, що самого господаря майже не можна було розгледіти.

Твен був відомою особою Американської антиімперської ліги, яка протестувала проти американської анексії Філіппін. У відповідь на ці події, в яких загинуло близько 600 чоловік, він написав «Інцидент на Філіппінах», але твір було опубліковано тільки в 1924, через 14 років після смерті Твена.

Час від часу деякі твори Твена заборонялися американською цензурою з різних причин. В основному це пояснювалося активною громадянською та соціальною позицією письменника. Деякі твори, які могли б образити релігійні почуття людей, Твен не друкував на прохання своєї сім'ї. Так, наприклад, «Таємничий незнайомець» залишився неопублікованим до 1916 року. А самою суперечливою роботою Твена, мабуть, була гумористична лекція в паризькому клубі, опублікована під назвою «Роздуми про науку онанізму». Центральна ідея лекції була такою: «Якщо вже потрібно ризикнути життям на сексуальному фронті, то не мастурбуйте занадто багато». Есе було опубліковано лише в 1943 обмеженим тиражем в 50 екземплярів. Ще кілька антирелігійних творів залишалися ненадрукованими до 1940-х років.

З поглядами Марка Твена на ідеальну форму правління і політичний режим можна ознайомитися, прочитавши його промову «„Лицарі праці“ — нова династія», з якою 22 березня 1886 року він виступив у місті Хартфорді, на засіданні клубу «У понеділок увечері». Вперше ця промова під заголовком «Нова династія» була опублікована в вересні 1957 року в журналі «New England Quarterly»[9].

Марк Твен дотримувався позиції, що влада повинна належати тільки і тільки народу. Він вважав, що

Влада однієї людини над іншими означає пригнічення — незмінно і завжди пригнічення; хай не завжди свідоме, навмисне, обдумане, не завжди суворе, або тяжке, або жорстоке, або огульне, — але так чи інакше — завжди пригнічення в тому чи іншому вигляді. Кому не вручи владу, вона неодмінно проявиться в пригніченні. Дайте владу дагомейському цареві — і він відразу почне перевіряти влучність своєї новенької скорострільної гвинтівки на кожному, хто проходить повз його палац; люди будуть падати один за іншим, але ні йому, ні його придворним і в голову не прийде, що він робить щось неналежне. Дайте владу голові християнської церкви в Росії — імператору, — і він одним помахом руки, точно відганяючи мошкару, пошле незліченну безліч молодих чоловіків, матерів з немовлятами на руках, сивочолих старців і юних дівчат в неймовірне пекло свого Сибіру, а сам спокійнісінько відправиться снідати, навіть не відчувши, яке варварство тільки що зробив. Дайте владу Костянтинові або Едвардові IV, або Петрові Великому, або Річардові III, — я міг би назвати ще сотню монархів, — і вони переб'ють своїх найближчих родичів, після чого відмінно заснуть, навіть без снодійного … Дайте владу кому завгодно — і ця влада буде пригнічувати.

Автор підрозділяв людей на дві категорії: гнобителів і пригноблених. Перших небагато — король, жменька інших наглядачів і підручних, а других безліч — це народи світу: найкращі представники людства, робочі люди — ті, хто своєю працею добуває хліб. Марк Твен вважав, що всі правителі, які досі правили у світі, співчували і протегували класам і кланам роззолочених нероб, спритних казнокрадів, невтомних інтриганів, порушників громадського спокою, які думають тільки про свою вигоду. І на думку великого письменника, єдиним правителем або королем повинен бути сам народ:

Але цей король — природжений ворог тих, хто інтригує і говорить красиві слова, але не працює. Він буде нам надійним захистом проти соціалістів, комуністів, анархістів, проти бродяг і корисливих агітаторів, які борються за «реформи», які дали б їм шматок хліба і популярність за рахунок чесних людей. Він буде нам притулком і захистом проти них і проти всіх видів політичної хвороби, зарази і смерті. Як він використовує свою владу? Спочатку — для гноблення. Бо він не більш доброчесний, ніж ті, хто панував до нього, і не хоче вводити нікого в оману. Різниця лише в тому, що він буде пригнічувати меншість, а ті гнобили більшість; він буде пригнічувати тисячі, а ті гнітили мільйони. Але він нікого не буде кидати до в'язниць, нікого не битиме батогами, катувати, спалювати на вогнищах і засилати, не буде змушувати своїх підданих працювати по вісімнадцять годин на день і не буде морити голодом їх сім'ї. Він подбає про те, щоб все було справедливо — справедливий робочий день, справедлива заробітна плата.

Дружина Твена, глибоко віруюча протестантка (конгрегаціоналістка), так і не змогла «навернути» чоловіка, хоча він намагався за її життя уникати гострих тем. Чимало романів та нарисів Твена (наприклад, «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура», «Листи з Землі») містять вкрай різкі випади на адресу католицької церкви. В останні роки Твен написав чимало оповідань на релігійну тематику, в яких висміює протестантську етику (наприклад, «Допитлива Бессі»).

З посмертно опублікованих матеріалів ясно, що Марк Твен був нескінченно далекий від будь-якої існуючої релігійної конфесії. Свої погляди він підсумував у 1906 році в «Роздумах про релігію»:

Тепер поговорімо про істинного Бога, справжнього Бога, великого Бога, найвищого і верховного Бога, дійсного творця реального всесвіту … — всесвіту, не виготовленого вручну для астрономічної дитячої, але виниклого в безмежній протяжності простору по велінню щойно згаданого справжнього Бога, Бога неймовірно великого і величного, порівняно з яким всі інші боги, міріадами кишать в жалюгідній людській уяві, подібні рою комарів, що загубилося в нескінченності порожнього неба …
Коли ми досліджуємо незліченні чудеса, пишність, блиск і досконалість цього нескінченного всесвіту (тепер ми знаємо, що всесвіт нескінченний) і переконуємося, що все в ньому, від стеблинки трави до лісових велетнів Каліфорнії, від невідомого гірського потічка до безмежного океану, від ходу припливів і відпливів до величного руху планет, беззаперечно підкоряється суворій системі точних, законів, що не знають винятку, ми осягаємо — не припускаємо, не виводимо, але осягаємо, — що Бог, який єдиної думкою створив цей неймовірно складний світ, а іншою думкою створив керуючі їм закони, — цей Бог наділений безмежною могутністю …
Чи відомо нам, що він справедливий, добрий, лагідний, милосердний, щедрий? Ні. У нас немає ніяких доказів того, що він володіє хоча б однією з цих якостей, — і в той же час кожен день, що приходить, приносить нам сотні тисяч свідоцтв — ні, не свідоцтв, а незаперечних доказів, — що він не володіє жодною з них.

За повної відсутності в нього будь-якої з тих якостей, які могли б прикрасити бога, вселити до нього повагу, викликати благоговіння і поклоніння, справжній бог, справжній бог, творець неосяжної всесвіту нічим не відрізняється від всіх інших наявних богів. Він кожен день абсолютно ясно показує, що анітрохи не цікавиться ні людиною, ні іншими тваринами — хіба тільки для того, щоб катувати їх, знищувати і отримувати від цього заняття якусь розвагу, роблячи при цьому все можливе, щоб його вічна і незмінна одноманітність йому не приїлася.

— Марк Твен, Роздуми про релігію

Яскраво передає ставлення до релігії його твір «Щоденник Адама», в якому в гострій сатирі критикується можливість у сучасному світі не те, що зберігати, але й розвивати віру в Бога, при чому так, що сам би Бог побачивши, як трактують Біблію, був би шокований.