Студинський Кирило Йосипович

Народився у селі Кип'ячці Тернопільського повіту у священичій родині. Батько — о. Йосиф Студинський гербу Прус (1836—1909) — парох церкви Різдва Пресвятої Богородиці в Кип'ячці. Мати Вікторія (1844—1907) — дочка о. Степана Качали[2].

Навчався у Львівському й Віденському (учень Ватрослава Яґіча) університетах.

Від вересня 1894 до червня 1895 років здійснював наукові пошуки в бібліотеках університетів у містах Київ і Санкт-Петербург (нині РФ), повернувся до Львова, де вчителював у гімназії.

Після студій на дослідницькій праці в Берлінському Університеті (під керівництвом Александра Брюкнера); 1897—1899 доцент Краківського університету, 1900 — 1918 і 1939 — 1941, професор Львівського Університету (1939 — 1941 — його проректор).

Був одним з керівних членів Християнсько-Суспільної Партії та співредактором її органу «Руслан», 1905—1914 член Крайової шкільної ради. Від кінця 19 століття співпрацював із «Просвітою» у Львові, референт-редактор (із Іваном Франком) видань товариства.

Під час польсько-української війни 1919—1920 років інтернований у Баранові, Домб'ю.

1916—1920 роки голова Учительської Громади, 1921—1922 — голова Української Національної Ради.

Кирило Студинський товаришував із Богданом Лепким, Петром Франком та іншими, листувався з Володимиром Антоновичем, Александром Брюкнером, Андрієм Чайковським та ін.

Діяч НТШ: довголітній директор Філологічної Секції і (1923—1932) голова НТШ (встановив близькі зв'язки з ВУАН у Києві, але, захопившися розвитком науки в УСРР у 1920-их pp., некритично поставився до політики радянської влади).

22 травня 1924 р. К.Студинський був обраний позаштатним академіком на кафедрі давнього українського письменства історично-філологічним відділом, а 23 червня це обрання затвердило Спільне зібрання ВУАН. У рекомендації М. Грушевський підкреслює громадянську мужність К. Студинського: «Коли з початком 1919 р. польські власті зажадали від него присяги на вірність Польщі, котрій не признано тоді галицької землі, — він відказався від зложення присяги, за що його двічі ув'язнено та інтерновано в Паранові і Домб'ю під Краковом, де просидів півроку, відобрано платню і счеркнено з професорських каталогів».

Працював у комісії з укладання українського правопису (1928, Харків).

Кругозір К.Студинського був надзвичайно широким, оскільки його хвилювали не лише місцеві галицькі проблеми, а й проблеми цілої України, яка в цей час переживала «голодні роки». Створений та очолений за кордоном М.Грушевським «Комітет допомоги голодній Україні» мав свій Крайовий комітет у Галичині, котрий очолював К. Студинський.

У 1927 р. К.Студинський разом з М. Кордубою, Ф. Колессою й О. Макарушкою репрезентували НТШ на відзначенні у Києві сторіччя з часу виходу збірки українських пісень М. Максимовича. М. Грушевський у своєму вступному слові так характеризує завдання перед даною комісією та місце у ній К. Студинського, як голови НТШ: "…"Комісія Західньої України" поставила своїм завданнєм увійти в можливо живі і діяльні зносини з науковими установами і поодинокими ученими не тільки тих частин Західньої України, які містяться в межах Української Радянської Республіки, але й тих що захоплені окупацією — польською, румунською й чеською. Сьому завданню політичні кордони і тяжкі, не полагоджені ще наслідки Світової війни ставили особливі труднощі. Але вони успішно поборюються завдяки живому спочуттю і співділанню в сім єднанню наукових сил обох частин нашої землі, що виявляє особливо наш західно-український науковий осередок — наша львівська безтитульна, але многозаслужена і славна в розвою української науки Західно-Українська Академія Наук — «Наукове Товариство імени Шевченка», котрої нинішній голова академик Кирило Осипович Студинський бере безпосередню діяльну участь в організації занять Комісії Західньої України — є її фактичним співпровідником…".^{[джерело?]}

Розшифрована телеграма, яка підтверджує арешт Студинського 6 липня 1941 року

Під час приєднання Західної України до УРСР був обраний у жовтні 1939 головою Народних Зборів Західної України, 1940 — депутатом Верховної Ради СРСР. На цих постах врятував своїми клопотаннями багатьох українців від тюремного ув'язнення.

Під час втечі сталіністів зі Львова у червні 1941 вивезений і помер за нез'ясованих обставин, за однією з версій^{[джерело?]} — застрелили конвоїри під час бомбардування сан. поїзда біля м. Тернопіль. Наталя Полонська-Василенко, натомість, згадує про те, що бачила його в Києві на бульварі Шевченка «в останніх днях червня, або в перших липня» поряд із наповненим валізами авто і мала з ним коротку розмову, під час якої він розповів, що його вивезли зі Львова і мають везти до Уфи[4], куди він потім так і не дістався.

Найімовірніше, його разом з Петром Франком, сином Івана Франка, заарештували за особистою вказівкою М. Хрущова та розстріляли у липні 1941 р., про що свідчить недавно^[коли?] знайдена шифрограма до наркома держбезпеки Меркулова[5].

Пам'ятник академіку, мовознавцю, літературознавцю, фольклористу Кирилові Студинському біля школи у селі Кип'ячка

Кирило Студинський автор понад 500 праць головно з літературознавства, в яких застосовував здебільшого соціологічний і порівняльний методи, зокрема у працях з полемічної літератури:

• «Пересторога» (1895)
• «Пам'ятки полемічного письменства кін. XVI і поч. XVII в.» (1900)
• «Pierwszy występ literacki Pocieja» (1902)
• «Антіґрафе, полемічний твір М. Смотрицького» (1925) та ін.

З культурно-літературного руху в Галичині:

• («Geneza poetycznych utworów Markiana Szaszkiewicza» (1896, український переклад 1910),
• «Кореспонденція Якова Головацького» (2 т., 1905 — 1909),
• «Копітар і Зубрицький» (1918),
• «Матеріали до історії культурного життя в Галичині в 1795 — 1857 pp.» (1920) та ін.

З фольклору:

• «Лірники» (1894)

Про зв'язки Галичини з Наддніпрянщиною:

• «До історії взаємин Галичини з Україною» (1906),
• «З листів П. Куліша до Ом. Партицького» (1908) й ін.

З української літератури 19 ст.:

• «Котляревський і Артемовський» (1901),
• «Літературні замітки» (1901),
• «В пятьдесятилітє смерти Т. Шевченка» (1911) та ін.

Про українсько-польські взаємини:

• «Польські конспірації серед руських питомців і духовенства в Галичині в роках 1831—1848» (1908),
• «Листи мін. Флоріяна Земялковського до єп. Івана Ступницького» (1908) й ін.
• Студинський К. Ґенеза поетичних творів Маркіяна Шашкевича: студія д-ра К. Студинського. — Львів: Накладом С. Ґорука, 1910. — 88 с.
• Студинський К. Львівська духовна Семинария в часах Маркіяна Шашкевича (1829—1843) / написав др. Кирило Студинський. — Львів: Накладом Наук. т-ва ім. Шевченка, 1916. — CCLX, 416 с. : іл., табл. — (Збірник філологічної секції Наукового товариства ім. Шевченка ; т. 17 і 18).

Автор поезій, оповідань, які друкувалися в українських журналах і пресі під псевдонімами К.Вікторин, І.Лаврін, К.Зорян й ін.

1993 року у Кип'ячці відкрито пам'ятник Кирилу Студинському (скульптор — І.Мулярчук)[6][7]. У селі діє кімната-музей.

Ім'ям Студинського названо вулиці у Тернополі, Львові та інших містах.

• Архів Львівського національного університету імені Івана Франка.
• Гординський Я. Акад. Кирило Студинський як дослідник літератури XVI й XVII ст. — Львів : З друк. Наук. Т-ва ім. Шевченка, 1929. — 86 с. — (Записки Наукового Товариства імені Шевченка у Львові ; т. 99).
• Швидкий В. П. Студинський Кирило Йосипович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 873. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.

• Студинський Кирило Йосипович // Шевченківська енциклопедія: — Т.5:Пе—С : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 1004.
• Студинський Кирило // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1854. — 1000 екз.
• Ігор Чорновол. Спогади Кирила Студинського: з побуту галицького семінариста кінця ХІХ ст. // РІСУ