Гілер Беллок

На початку 1930-х йому подарували старий катер під назвою «Джерсі». На ньому він кілька років плавав у районі Англії з командою помічників. Один із хлопців, що були в його команді, Дермод Маккарті, написав книгу про цей період під назвою «У плаванні з містером Беллоком» (англ. Sailing with Mr Belloc).

Випускник 1895 року коледжу Балліоль, Беллок був помітною фігурою Оксфордського університету, будучи президентом ораторської спільноти Оксфордський союз. Політикою він зайнявся після набуття англійського громадянства. Відчутною невдачею для нього був провал на співбесіді для зарахування в члени коледжу 'All Souls'.

З 1906 по 1910 він був членом парламенту від ліберальної партії, балотуючись від округу Південний Салфорд, однак швидко розчарувався в політиці партії.

Беллок активно займався літературою, причому як прозою, так і поезією. Він працював у тісному співробітництві з Гілбертом Кітом Честертоном і Бернардом Шоу. Його спільна робота з Честертоном дала життя терміну «Честербеллок».

Єдиним періодом роботи Беллока, коли той працював на когось, були 1914—1920 роки; тоді він працював редактором журналу Земля і Вода, який проводив аналіз наслідків Першої світової війни.

Беллок був братом романістки Марії Аделаїди Беллок Лондес. У 1896 році він одружився з Елоді Хоган, американкою за походженням. У 1906 він купив ділянку з будинком під назвою «Королівська земля» у селі Шиплі, Західний Сассекс, де він прожив практично до самої смерті. У Елоді та Беллока було п'ятеро дітей. У 1914 році Елоді померла від грипу. Його син Луїс загинув у Першій світовій війні. Сам Беллок у 1941 році переніс інсульт, від наслідків якого не зміг оправитися до кінця своїх днів. Гілер Беллок помер 16 липня 1953 в Католицькому госпіталі в Гілдфорді, Суррей. Його поховали на старому кладовищі біля Католицького Вівтаря церкви Святої Діви Марі Утішительки і Св. Франциска у селі Західний Грінстед, недалеко від його будинку в Шиплі. Беллок був постійним парафіянином цієї церкви.

На поминальній службі преподобний Рональд Нокс зазначив, що «жодна людина його часу не билася так відчайдушно за добрі справи».

Його спосіб і стиль життя цілком узгоджувалися з прізвиськом, яке він дістав у дитинстві — Старий Грім. Один з друзів Беллока, лорд Шеффілд, описує його зухвалу поведінку в передмові до книги Круїз Нони (англ. The Cruise of the Nona).

Час від часу я спостерігав, як він придумував якусь обурливу теорію, щоб розбурхати усю компанію, і насолоджувався суперечкою, повільно відступаючи від непримиренної позиції... Звісно Беллок був необ'єктивним, але з мого оточення мало кого зачіпала його необ'єктивність, і кому не приносило задоволення спостерігати, як він бореться за них, і хто б не поважав його за чесність і за його ентузіазм. Як тільки починалась словесна баталія, увесь арсенал засобів ішов у бій один за одним. Діалектика, насмішки, софізми, епіграми, сарказм, історичні свідчення, беззаперечні докази і моральні почання — усі засоби, у використанні яких він був майстром, йшли у хід, і кожен на своєму місці. Тим не менш, йому було властива чемна і ввічлива поведінка. Будучи дуже чуттєвою людино, він був найдобрішою і найбільш розуміючою натурою, яку я знав. Незважаючи на усю його відчайдушність і пихатість, у ньому не було ні краплі жорстокості; він був спроможним до найбільш чуттєвого співчуття до відчуттів інших людей. Як він сам любив говорити про інших, досить тихо і коротко: «Він - хороша людина. Він попаде у Рай.»

Беллок вперше привернув увагу публіки незабаром після прибуття в коледж Балліоль після проходження військової служби. Відвідуючи свої перші дебати Оксфордського Союзу, він звернув увагу на те, як слабо і без ентузіазму захищається одна з сторін. По завершенні дебатів, після заклику до голосування, Беллок встав зі свого місця і експромтом виголосив рішучу промову на підтримку слабкої сторони. Як показав підрахунок голосів, Беллоку вдалося виграти ці дебати і заслужити репутацію прекрасного оратора. Пізніше він був висунутий у президенти Союзу. На дебатах з висунення його противниками були Фредерік Едвін Сміт і Джон Бахен, останній з них був його другом. Сер Джон Саймон, який в той час був в Оксфорді згадує про «… звучний, глибокий голос …», який створював «… незабутнє враження».

Вельми показовою була його суперечка з Гербертом Уеллсом з приводу книги Уеллса «Нариси історії». Будучи досить релігійним, Беллок критикував Уеллса за надмірно науковий підхід до еволюції як природного відбору, який, на думку Беллока, був абсолютно неможливий. Уеллс зазначає, що «Суперечка з містером Беллоком була схожа на перекрикування бурі з градом». У рецензії Беллока на «Нариси історії» було відзначено, що книга Уеллса являє собою об'ємну, добре написану працю, «рівно до появи Людини, яка відбувається в районі сьомої сторінки». Уеллс відповів на це книгою «Містер Беллок заперечує»[7]. Беллок, в свою чергу, відповів книгою «Містер Беллок раніше заперечує».

Джордж Култон, дотепний і наполегливий опонент, написав статтю «Містер Беллок про середньовічну історію». Після деякого, досить тривалого періоду ворожості Беллок відповів брошурою «Випадок Доктора Култона», в 1938 році.

Беллока називали одним з Великої Четвірки письменників[8] епохи короля Едуарда VII, поряд з Гербертом Уеллсом, Бернардом Шоу і Гілбертом Честертоном. Усі вони постійно влаштовували дискусії і сперечалися між собою до 1930-х років. (Варто також згадати, що під Великою Четвіркою іноді розуміють Джона Голсуорсі, Арнольда Беннета, Герберта Уеллса і Бернарда Шоу)[9].

Вже з самого початку письменницької діяльності Беллоку вдалося досягти певних висот. Його книгу «Шлях до Риму» (англ. The Path to Rome) (1902) про подорож пілігрима, яку він здійснив з центральної Франції через Альпи у Рим, постійно перевидавали. Будучи більш епічним, аніж просто замітки мандрівника, «Шлях до Риму» містить описи людей і місць, що зустрічав він по дорозі, художні замальовки, зроблені ручкою і олівцем, а також цей твір є наповненим гумором, поезією і роздумами автора про події того часу. На сторінках книги Беллок постає перед читачем глибоко захопленим і люблячим Європу, причому його глибока Віра надихає його на це все сильніше і сильніше за його словами.

Як есеїст він належав до невеликої, панівної групи популярних письменників (разом з Гілбертом Честертоном, Едвардом Лукасом і Робертом Ліндом). Загалом, іноді Беллок поставав трохи самовпевненим і завзятим поборником Католицької церкви.

В одному з абзаців книги Круїз Нони, коли Беллок сидить на самоті біля штурвалу свого човна під нічним зоряним небом, дуже добре показано його ставлення до католицизму і людства; він пише:

Це божественне Світло послане на землю помахами крил Віри.

Оригінальний текст (англ.)

"That golden Light cast over the earth by the beating of the Wings of the Faith."

Його «повчальні казки» — жартівливі вірші з неймовірною мораллю, які прекрасно ілюстрував Базиль Блеквуд, а пізніше — і Едвард Горі — одні з найвідоміших його віршів. Хоча і написані вони для дітей, але як і багато творів Льюїса Керролла, адресовані дорослим: «Про дівчинку Анну, яка для забави плескала дверима і загинула» ( Rebecca, who slammed doors for fun and perished miserably ).

Казка про «Матильду, яка говорила неправду і була спалена» була покладена в основу п'єси Деббі Ізітт «Матильда-брехуха». У чомусь, можна вважати Роальда Даля послідовником Беллока. Але можна сказати, що у Беллока був ширший, а скоріше більш моторошний підхід.

Беллок також відомий завдяки «Сонетам і куплетам» — збірнику, який наслідує ритмічності і мелодійності його віршів для дітей. Поезія Беллока часто релігійна, часто — романтична. Протягом усього «Шляхи до Риму» Беллок пише лише одну нескінченну пісеньку.

Беллок є автором рядків про кулемет «Максим», які часто приписують Редьярду Кіплінгу:

На кожне питання є чітка відповідь:

У нас є «Максим», у них його немає.

Оригінальний текст (англ.)

Whatever happens, we have got

The Maxim gun, and they have not.

Це останні два рядки з вірша «Сучасний мандрівник» («The Modern Traveller»)[10] .

Найбільшу популярність серед публіцистичних робіт Беллока здобули книги «Держава рабів» (англ. The Servile State, 1912), «Європа і Віра» (англ. Europe and Faith, 1920) і «Євреї» (англ. The Jews, 1922) (в якій він заявляв про «загрозу», яку євреї представляють для «білої раси»).

З ранніх років Білок був знайомий з кардиналом Едвардом Генрі Маннінгом, який навернув маму Беллока до католицької віри. Участь Маннінга в Лондонському портовому страйку 1889 року справила велике враження на Беллока і визначила його політичні погляди, зі слів біографа Беллока Роберта Спіейта (англ. Robert Speaight). Сам Беллок описує ці події у книзі «Круїз Нони». Беллок був суворим критиком нестримуваного капіталізму[11] та багатьох аспектів соціалізму.

Разом з Гілбертом Честертоном, Сесілом Честертоном і Артуром Пенті Гілер Беллок займався розробкою соціо-економічної системи — дистрибутизму. У книзі «Держава рабів» (англ. The Servile State), яку було написано після закінчення партійної кар'єри Беллока, а також в інших роботах він критикує тогочасний економічний устрій суспільства і парламентську систему, пропонуючи теорію дистрибутизму як альтернативу як капіталізму, так і соціалізму. Беллок вказував, що дистрибутизм має глибокі історичні корені в Європі і що перехід до дистрибутизму — скоріше невеликий крок назад в історичному розвитку. Він закликав до розпуску парламенту і до заміни його зборами представників різних соціальних груп суспільства (що дуже нагадує ідею корпоративізму).

Під впливом цих ідей Беллок написав серію біографій історичних діячів, таких як Олівер Кромвель, Яків II і Наполеон. У цих книгах можна побачити Беллока як яскравого поборника чистого католицизму і як критика багатьох аспектів сучасного світоустрою.

Беллок висловлював велике невдоволення історією як наукою, коли вона «відполірована до блиску» і перетворюється на «офіційне трактування подій». Ось величезна книга під назвою «Історія середніх віків», Кембридж, том 1. У ній 759 сторінок дрібним шрифтом … Жодного разу на цих сторінках не зустрічається слово Меса. Це ж практично рівносильно написання праці з історії єврейського народу без жодної згадки про Синагога|синагоги або опису історії Великої Британії без єдиного слова «Лондон» чи «флот». ( Листи Гілера Беллока ( Letters from Hilaire Belloc ), Hollis and Carter, 75). Біограф Беллока, Джозеф Пірс, особливо відзначає невдоволення Беллока на прояви секуляризму у книзі Герберта Уеллса «Нариси історії».

Уеллс, на думку Беллока, є явним противником християнства, оскільки у його «нарисах» для Перської кампанії проти греків приділено набагато більше місця, ніж для опису Ісуса Христа.

Беллок також писав багато на тему історії воєн. У жанрі альтернативної історії він взяв участь у збірці «Якби все сталося інакше» (англ. If It Had Happened Otherwise), 1931, під редакцією сера Джона Сквайра.