Гіперпоп

Гіперпоп відображає перебільшений, еклектичний, і самореферентивний підхід до поп-музики й зазвичай використовує такі елементи, як поривчасті синтезаторні мелодії, автотюновий «заїдаючий» вокал, надмірна компресія та використання дисторшину, а також сюрреалістичні або ностальгічних посилання на культуру інтернету нульових та епоху Веб 2.0.[6] Загальні риси включають сильно оброблений вокал, металічні мелодійні ударні звуки, синти зі зміщеною висотою тону; чіпкі приспіви, маленьку тривалість пісень та «блискучу, симпатичну естетику» в поєднанні зі сповненими страхом текстами.[6] Марк Річардсон із The Wall Street Journal описав жанр як посилення «штучних» тропів популярної музики, результатом чого стала «стіна мультяшного шуму з чіпкими мелодіями та гуками. Музика занурюється в простір між красою і потворністю, коли мерехтливі мелодії стикаються зі спотвореними звучанням інструментів».[12] Пишучи для American Songwriter, Джо Вітальяно описав цей стиль як "захоплюючий, пихатий та іконоборчий жанр — якщо це можна назвати «жанром» — […] з «пиляючим» звучанням синтезаторів, автотюновим вокалом, натхненою глітчем перкусією та помітною антиутопічною атмосферою пізнього капіталізму.[4] Артисти часто «балансують одночасно між авангардними та поп-чартами».[6]

На думку журналіста Vice Ілая Еніса, коріння гіперпопу навіть не в музичних техніках, а в «спільному бажанні виходу за рамки жанру в цілому, все ще діючи в контексті попу».[3] Артисти в цьому стилі відображають «тенденцію до реабілітації стилів музики, які давно вийшли з моди, постійно тикаючи в те, що є чи не є „крутим“ або майстерним».[6] Стиль може поєднувати в собі елементи з еклектичного діапазону поп-музики, танцювальної музики, хіп-хопу та електронної музики, включаючи баблгам-поп, транс, єврохаус, емо-реп, ню-метал, клауд-реп, джей-поп та кей-поп.[6] Вплив клауд-реп, емо і лоу-фай-трепу, трансу, дабстепу та чиптюну очевидні в гіперпопі, так само як і більш сюрреалістичні й безсистемні якості, головним чином взяті з хіп-хопу останніх п'яти років.[3] У The Atlantic відзначили те, як жанр «закручує у вихор і прискорює найкращі трюки сьогодення і минулого: ритміка від Джанет Джексон тут, синтезатори Depeche Mode там, і надмірно роздуте розмаїття модерних звуків увесь час», але також зазначили «потяг жанру до нахабності панку, хвастощів хіп-хопу та шумності металу».[7] Деякі з більш сюрреалістичних і незвичайних якостей цього стилю були почерпнуті з хіп-хопу 2010-х років.[3]

Гіперпоп часто пов'язують із спільнотою ЛГБТК+ та квір-естетикою.[6] Деякі з його ключових виконавців ідентифікують себе як небінарні особи, геї або трансґендери,[7] а жанровий акцент на вокальних модуляціях дозволяє артистам експериментувати з ґендерною презентацією своїх голосів.[6]

Гіперпоп, можливо, був придуманий на найткор-сцені платформи SoundCloud.[3] Аналітик Spotify Ґленн Макдональд заявив, що він вперше побачив використання цього терміну у якості посилання на британський лейбл PC Music у 2014 році, але ця назва не вважалася мікрожанром до 2018 року.[5] Витоками стилю вважаються роботи лейблу PC Music та пов'язаних із лейблом або безпосередньо натхненних ним виконавцями.[5][13] Вілл Прітчард із The Independent заявив, що «гіперпоп можна побачити як вираження не тільки жанрів, якими його виконавці він надихалися, але й сцени, яка склалася навколо А. Ґ. Кука та лейблу PC Music (ранній „дім“ у тому числі для Sophie і Charli XCX) у Великій Британії на початку 2010-х років».[6] Однак Прітчард також зазначив схожість з іншими виконавцями та додав, що «для деяких не здаватиметься, що гіперпоп не схожий ні на що та звучить повністю по-новому», посилаючись на відгалуження у нью-рейві 2000-х (наприклад, гурт Test Icicles) і сучасників PC Music — Rustie та Гадсон Могоук — як на таких, що дотримуються подібних підходів; щодо двох останніх виконавців він зазначив, що їхні «флюоресцентні, танцювальні та хіп-хоп-звучання на грані трансу нагадують багато сьогоднішнього гіперпопу».[6] Гізер Фейрс з AllMusic заявила, що робота Sleigh Bells передвіщала гіперпоп та інших виконавців, які «нахабно ігнорували жанрові межі та об'єднували крайнощі солодкого та важкого»;[14] Єн Коен із Pitchfork аналогічно заявив, що термін «гіперпоп» описував музику Sleigh Bells до того, як вона стала панівним жанром.[15]

Sophie (ліворуч) і Александер Кук (праворуч) вважаються прабатьками гіперпопу.

Редакторка Spotify Ліззі Сабо назвала боса PC Music Кука «хрещеним батьком» гіперпопу.[3] За словами Ілая Еніса, PC Music «заклали основу для мелодійної рязності та мультяшного продакшену жанру», при цьому деякі сюрреалістичні особливості гіперпопу також походять від хіп-хопу 2010-х років.[3] Він стверджує, що гіперпоп побудований на впливі лейблу PC Music, але також включає звучання емо-репу, клауд-репу, трепу, трансу, дабстепу та чиптюну.[3] Серед виконавців, з якими Кук часто співпрацював, Variety та The New York Times описали роботи Sophie як новаторські в стилі,[16][17] тоді як Charli XCX була описана Vice як «королева» цього стилю, а її мікстейп Pop 2 (2017), який складався з екстравагантних робот авторства на той момент андеґраундних виконавців, таких як Кук, Sophie, Umru та Easyfun, а також мав «місію зробити поп-музиці підтяжку обличчя для сучасної ери у звуковому, духовному та естетичному плані», — як шаблон для його звучання.[3]

Серед інших виконавців, пов'язаних із цим терміном, слід зазначити 100 Gecs, чий дебютний альбом 1000 Gecs (2019) зібрав мільйони прослуховувань у потокових сервісах та допоміг стилю закріпитися. За словами Прітчарда, 100 Gecs довели гіперпоп «до його найбільш радикальних (та найбільш чіпких) висновків: оброблені та викривлені ледве не до руйнування треп-біти „стадіонного розміру“, збуджений емо-вокал та каскадні рейвові арпеджіо».[6]

У серпні 2019 року Spotify запустив плейлист «Гіперпоп», який ще більше зміцнив жанр та у якому містилися такі виконавці, як 100 Gecs та інші.[5] Серед інших виконавців у списку відтворення були Кук, Slayyyter, Gupi, Керолайн Полачек, Ганна Даймонд та Кім Петрас.[18] Редакторка Spotify Ліззі Сабо та її колеги визначилися з назвою свого списку відтворення у серпні 2019 року після того, як Макдональд відмітив цей термін у метаданих вебсайту та класифікував його як мікрожанр.[5] У листопаді Кук додав до списку відтворення таких виконавців, як J Dilla та Кейт Буш, що додало плутанини у охоплення жанру.[5]

Популярність цього жанру почала зростати у 2020 році разом із популярністю списку відтворення Spotify та його поширенням серед молодшої аудиторії в соціальних мережах, наприклад у TikTok.[11][19] Альбоми гіперпоп-виконавців, такі як How I'm Feeling Now (2020) авторства Charli XCX та Apple (2020) Александера Кука, потрапили в кінці 2020 року до підсумкових списків критиків.[6] На міжнародному рівні гіперпоп здобув популярність у латиноамериканських країнах, таких як Аргентина, Чилі, Мексика та Іспанія, а іспаномовні артисти та продюсери заглиблюються у мікрожанр. Бен Джоллі з Nylon привів Putochinomaricón як одне з «найбільш великих імен на сцені».[20]

• Аван-поп
• Пост-інтернет
• Максималізм
• Постмодерністська музика

• Що це за жанр: гіперпоп