Гіпотези Вейля

Гіпотези Вейля - математичні гіпотези про локальні дзета-функції проєктивних многовидів над скінченними полями.

Гіпотези Вейля стверджують, що локальні дзета-функції мають бути раціональними, задовольняти функціональному рівнянню, а їх нулі лежати на критичних прямих. Останні 2 гіпотези аналогічні гіпотезі Рімана для дзета-функції Рімана.

Гіпотези в загальному вигляді сформулював Андре Вейль 1949 року, раціональність довів Бернард Дворк 1960 року, функціональне рівняння Олександр Гротендік 1965 року, аналог гіпотези Рімана П'єр Делінь 1974 року[1].

Формулювання гіпотез Вейля

Нехай  неособливий -вимірний проєктивний алгебричний многовид над скінченним полем . Його конгруенц-дзета-функція визначається як

де  — число точок над -вимірним розширенням поля . Локальна дзета-функція .

Гіпотези Вейля стверджують таке:

1. (Раціональність) є раціональною функцією . Точніше, можна подати у вигляді скінченного добутку

де кожен  — многочлен з цілими коефіцієнтами. Причому , а для всіх над , а  — деякі цілі алгебричні числа.

2. (Функціональне рівняння і двоїстість Пуанкаре) Дзета-функція задовольняє співвідношенню

або, еквівалентно,

де  ейлерова характеристика (індекс самоперетину діагоналі в ).

3. (Гіпотеза Рімана) для всіх . Звідси випливає, що всі нулі лежать на «критичній прямій» .

4. (Числа Бетті) Якщо є хорошою редукцією за модулем неособливого проєктивного многовиду , визначеного над деяким числовим полем, вкладеним у поле комплексних чисел, то степінь , де  число Бетті простору комплексних точок .

Примітки

  1. Deligne, Pierre. La Conjecture de Weil: I. Publications Mathématiques de l'IHÉS. — Bures-sur-Yvette : Institut des hautes études scientifiques, 1974. — Vol. 43. — P. 273–307. ISSN 0073-8301. MR 340258

Література

  • Хартсхорн Р. Алгебраическая геометрия. М. : Мир, 1981. — 597 с.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.