Давидов Василь Львович

Походить із дворян Київської губернії. Батько — Давидов Лев Денисович (1743 — 1801), мати — Катерина Миколаївна Самойлова (1750 — 1825). 1807 — вступив до служби юнкером в лейб-гвардії Гусарський полк. 1808 — корнет. 1811 — призначений ад'ютантом командира полку генерал-майора Шевича.

1812 — ад'ютант князя Багратіона. Учасник Вітчизняної війни 1812 року і закордонних походів російської армії. За участь у Бородинський битві нагороджений орденом святого Володимира 4 ступеню з бантом. За хоробрість в бою при Малому Ярославці нагороджений золотою шпагою. Поранений під Кульмом і Лейпцигом. У закордонному антинаполеонівському поході 1813–1814 років був поранений, став кавалером орденів святої Анни 2-го ступеня та прусського Залізного хреста за військові заслуги. 1822 вийшов у відставку в чині полковника.

З 1819 року постійно мешкав у Кам'янці Чигиринського повіту Київської губернії, володів майже 3 тис. кріпаків. Писав вірші російською та французькою мовами.

Пам'ятник на могилі Василя Давидова

Масон. Член «Союзу благоденства» з 1820 року і Південного товариства, до якого сам прийняв 4 членів. Разом із Волконським Сергіем Григоровичем очолював Каменську управу Південного товариства. Погоджувався на введення республіки, а також на царевбивство і знищення всієї царської родини. Знав про змову проти імператора Олександра I при Бобруйську 1823 року і при Білої Церкви 1824 року, в чому зізнавався під час слідства. Заарештований 14 січня 1826 року у Києві і перепроваджений до Санкт-Петербурга, де від 2 лютого (21 січня) до 2 серпня (21 липня) утримувався в Петропавловській фортеці. Засуджений за 1 розрядом і за конфірмації відправлений на каторгу довічно. Покарання відбував у Петровському заводі (нині м. Петровськ-Забайкальський Читинської області, РФ). У 1832 році строк каторги скорочений до 15 років, а у 1835 — до 13 років. По закінченні строку каторги відправлений на поселення до Красноярську, де і помер. Похований на Троїцькому кладовищі у Красноярську.

З дружиною Олександрою (у дівоцтві Потаповою, офіційно в шлюбі з 1825, фактично — з 1819) мав велику сім'ю (точну кількість їхніх дітей біографам установити не вдалося, проте відомо, що налічувалося не менше 12), з яких Петро (1825—1912) взяв за дружину дочку Сергія Трубецького Єлизавету, а Лев (1837—1896) став чоловіком Олександри Чайковської, сестри композитора Петра Чайковського.

• Імператорський орден Святого Рівноапостольного князя Володимира 4 ступеня з бантом.
• Орден Святої Ганни 2 ступеня.
• Прусський орден За заслуги.

• Жадько В. Восставшие против императора. - К., 2003. -434 с.
• Усенко П. Г. Давидов Василь Львович // Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2. — С. 272—273.
• Декабристы. Биографический справочник. Под ред. академика М. В. Нечкиной. — М., 1988 (рос.)
• Мурзанов Н. А. К биографии декабриста В. Л. Давыдова. «Русская старина», 1914, № 9 (рос.)
• Восстание декабристов: Материалы, т. 8. Л., 1925 (рос.)
• Из архива декабриста Василия Львовича Давыдова. «Историк-марксист», 1926, т. 1 (рос.)
• Восстание декабристов: Документы, т. 10. М., 1953 (рос.)
• Павлова Л. Я. Декабристы — участники войн 1805—1814 гг. М., 1979 (рос.)
• Волконский С. Г. Записки. Иркутск, 1991. (рос.)