Даян Фостер

Даян Фостер, ім'я при народженні Ольга Хелен Ларуська, народилася 31 жовтня 1928 року в Едмонтоні, Канада, у сім'ї канадців українського походження[1][2][3] .

Почала театральну кар'єру, виступаючи в шкільних постановках і виставах місцевого театру[4].

У 1941 році 13-річна Фостер дебютувала на сцені в спектаклі за п'єсою Джеймса Баррі Що знає кожна жінка, (1908) [2][5].

У 14 років у Едмонтоні вона почала виступати на радіо. За наполяганням свого педагога, Фостер вступила в Університет Альберти в Едмонтоні, на спеціалізацію драматичне мистецтво.

Пізніше Фостер працювала моделлю в Торонто, одночасно, виступала як актриса на радіо і на сцені[4] .

Стала однією з провідних радіозірок Канади, граючи, зокрема, на Радіо Люксембург у кримінальному серіалі «Пригоди Гаррі Лайма» з Орсоном Веллсом у головній ролі, який був поставлений за мотивами фільму Третя людина, (1949)[6] .

Накопичивши достатньо грошей, в 1951 році Фостер вирушила у Велику Британію з наміром продовжити освіту і знайти там роботу[2][3].

У той же рік вона отримала роль у виставі «Лощина» за п'єсою Агати Крісті, з якою пізніше гастролювала країною. Після спільної роботи на радіо, Уеллс взяв Фостер у свій спектакль «Отелло» в лондонському Вест-Енді, де вона грала роль Б'янки. Головні ролі грали сам Уеллс і Пітер Фінч, а постановку здійснив Лоуренс Олів'є .

У 1951 році Фостер продовжила зніматися в кіно. Вона зіграла підступну колишню подружку в кримінальній мелодрамі Тиха жінка, (1951) і спокусницю в детективі Втрачені години (1952) з Марком Стівенсом у головній ролі[3][4].

В 1953 році в Британії вийшли ще два фільми з її участю ― романтична комедія Хіба життя не прекрасне (1953), де вона зіграла зарозумілу американську спадкоємицю, і кримінальний трилер Сталевий ключ (1953)[7].

Даян Фостер в трейлері фільму «Останній салют» (1958)

У 1953 році Фостер переїхала до США, де після появи в одному з епізодів телесеріалу Театр чотирьох зірок, (1957) відразу ж підписала контракт зі студією Columbia Pictures[3] .

Її першою картиною стала мелодрама Кепські один для одного, (1953), у якій головний герой, лікар Том Оуен (Чарльтон Хестон) кидає просту дівчину Джоан Лешер (її зіграла Фостер) заради дами з товариства Лізабет Скотт, переїжджає до великого міста та відкриває шикарну клініку. Але потім він переглядає свої погляди на життя і відкриває медичну практику в шахтарському містечку, де медсестрою працює Джоан[8].

Наступною картиною акторки став фільм нуар Поїздка кривою дорогою (1954), у якому йдеться про порядного і сором'язливого автомеханіка і гонщика-аматора Едді Шенноне (Міккі Руні), якого двоє злочинців, використовуючи чари фатальної жінки (Фостер), втягують у пограбування банку. На думку історика кіно Майкла Кіні, у цій картині «Руні видає напрочуд чуттєву гру в якості закоханого автомеханіка, а Фостер відмінна в ролі фатальної жінки, докори сумління якої можуть вартувати Руні життя» [9]. Пол Мевіс написав про гру Фостер, що вона «далеко не клішована нуарова павучиха та фатальна жінка, погана від початку і до кінця без будь-якого морального виправлення», навпаки, вона «постає болісно суперечливою дівчиною, демонструючи свої емоційні коливання, Фостер вибудовує крихкий, але переконливий образ». У глядача не виникає сумнівів з приводу того, «що їй дійсно шкода самотнього та маленького Едді». Одночасно глядач сприймає і те, що, передусім, вона хоче отримати гроші для хорошого життя, не замислюючись про ту сувору долі, яка чекає Едді.

Як далі пише Мевіс, «до кінця фільму фатальна жінка остаточно перетворюється на гарну дівчину. Вона відчуває себе жахливо щодо того, що вони зробили з Едді і ненавидить ватажка банди (Кевін Маккарті), у якого ще недавно була закохана, але все одно вона залишається з ним».[10] Хел Еріксон звернув увагу на «привабливість і сексуальність» актриси в цьому фільмі[11], а Стаффорд написав, що "чарівну фатальну жінку грає Даян Фостер, вкрай приваблива і талановита акторка, яка так і не піднялася до свого зоряного статусу, незважаючи на потужну гру у фільмах нуар Погані один для одного (1953) і Брати Ріко (1957) .[12]

У тому ж році, у вестерні Три години на вбивство (1954), акторка виконала роль симпатичної дівчини, яка допомагає головному герою (Дена Ендрюс) викрити вбивцю.[13]

У військовій драмі Бамбукова в'язниця (1954), події якої розгортаються в таборі для військовополонених під час Корейської війни. Фостер зіграла колишню балерину і дружину перебіжчика-фахівця з промивання мізків, яка передає цінні відомості американській розвідці[14] . Рік по тому акторка зіграла головні жіночі ролі у двох вестернах категорії А - Жорстокі люди (1955) з Гленном Фордом і Людина з Кентуккі (1955) з Бертом Ланкастером[7] . У 1955 році фотографія Фостер була опублікована на обкладинці журналу Picturegoer[2] .

У біографічній драмі Мавпа на моїй спині (1957) про боксера Барні Россі, який під час Другої світової війни пристрастився до наркотиків, опустившись на дно, а потім почав новий підйом. Фостер «справила вмілу підтримку» акторові Камерону Мітчеллу, який виконав головну роль, «з великим почуттям зігравши дружину боксера»[15].

У тому ж році вона зіграла головну жіночу роль у вестерні Нічний переїзд (1957) з Джеймсом Стюартом і Оді Мерфі, а в кримінальному трилері Брати Ріко (1957) була стурбованою дружиною головного героя (Річард Конте), колишнього мафіозі, який обрав чесне життя, проте вимушений виконувати накази колишнього боса. Журнал Variety у своїй рецензії на цей фільм оцінив «гру всіх акторів як першокласну». На думку журналу, особливо виділяється Конте в ролі людини, який "втрачає останні ілюзії, дізнавшись про те, що глава синдикату, якого він сприймав як близького члена сім'ї, наказує йому стратити свого брата. Обом «дамам» дістається порівняно мало роботи, однак і Даян Фостер в ролі дружини Конте, і Кетрін Грант у ролі дружини його брата грають так, що на їхню роботу звертаєш увагу[16].

Потім послідувала остання, по-справжньому велика картина Фостер ― політична іронічна драма Джона Форда Останній салют (1958) [17], у якій зіграли такі зірки, як Спенсер Трейсі, Пет О'Брайен і Безіл Ретбоун. У цій майже повністю чоловічий картині Фостер зіграла роль молодої дружини племінника мера, який працює журналістом в опозиційній пресі. Спочатку героїня Фостер не приймає поглядів мера, але потім переймається до нього симпатією[18] .

Зі слів Еріксона, «це була найбільш запам'ятована роль Фостер на студії Columbia»[3] .

У 1958 році Фостер була партнеркою Алана Ледд у військовій драмі Морська могила (1958) і зіграла невелику роль у кримінальній комедії Джона Форда День Гідеона (1958). У 1961 році вона виконала роль дружини знаменитого гангстера Арнольда Ротштейна в біографічній кримінальній драмі Король ревучих 20-х років: Історія Арнольда Ротштейна (1961), а в 1963 році останній раз зіграла в комедії за участю Діна Мартіна Хто спав на моєму ліжку (1963)[3][7] .

У період з 1952 по 1966 роки Фостер зіграла на телебаченні в 61 епізоді 49 різних серіалів, серед них «Театр чотирьох зірок» (1952), «Маркем» (1959), «Річкова човен» (1960), «Стрілець Слейд» (1960), «Караван возів» (1960), «Бонанза» (1960), «Помічник шерифа» (1960), «Пітер Ганн» (1960), «Історії Уеллс-Фарго» (1960—1962), «Гавайський очей» (1960—1963), «Сансет-стрип, 77» (1960—1963), «Є зброя — будуть подорожі» (1961), «Ларамі» (1961), «Детективи» (1962), «Димок з стволи» (1962), «Перрі Мейсон» (1962—1966), «Бен Кейсі» (1963—1965), «Станція Юбочкіно» (1964), «Три моїх сини» (1964—1965), «Втікач» (1965), «Велика долина» (1966), «Зелені простори» (1966), «Дикий дикий захід» (1966) та інших[19] .

Як зазначає історик кіно Гері Брамбург, Фостер була «спокусливою і миловидною акторкою», яка розпочала свою кінокар'єру з «других головних ролей» поганої дівчини «в британських фільмах категорії В». Переїхавши в 1953 році до США, Фостер зарекомендувала себе, як «виконавиця головних і других головних ролей у фільмах 1950-1960-х років». Хоча «більшість її фільмів були стандартними гостросюжетними картинами, акторка своєю грою забезпечувала приємне відволікання від суворих подій, що відбуваються навколо неї»[4] . Іноді, за словами Брамбург, Фостер діставалися і «значно більш змістовні ролі». Зокрема, вона «добре зіграла в таких вестернах, як «Три години на вбивство» (1954), «Жорстокі люди» (1955) і «Небезпечний перегін» (1957). Фостер також дуже добре показала себе в кримінальній драмі "Брати Ріко" (1957), зігравши дружину колишнього мафіозі, яка намагається зробити все можливе, щоб відгородити чоловіка від мафії.

У 1951 році Фостер у Лондоні одружилася з редактором відділу драми Канадської радіомовної корпорації Ендрю Аллена. В березні 1952 року Аллен повернувся в Канаду, в той час як вона залишилася в Лондоні, так як уклала п'ятирічний контракт із британською кінокомпанією.[17][2] 1953 року Фостер і Аллен розлучилися.[20]

У 1954 році одружилася з голлівудським радіо- і телесценаристом Джоелом А. Маркотт.[2][21]

У лютому 1956 року в них народилися близнюки — син Джейсон і дочка Джоді.[22]

В 1956 року Фостер подала на розлучення. Пара ще двічі сходилася і розходилася, поки не розлучилася остаточно в 1959 році .

У 1961 році одружилася з дантистом Гарольдом Роу, і в листопаді 1963 року в пари народився син Дастін Луїс Роу. В 1994 році Роу помер[2] .

Після завершення кар'єри в кіно Фостер присвятила себе сім'ї й дітям, займалася живописом.[4]

Даян Фостер померла 27 липня 2019 року в місті Гідден-Гілсі, штат Каліфорнія.[20]

• Michael F. Keaney. Film Noir Guide: 745 Films of the Classic Era, 1940–1959. — Jefferson, North Carolina, and London : McFarland & Company, Inc., Publishers, 2003. — ISBN 978-0-7864-1547-2.
• Brian McFarlane. The Encyclopedia of British Film: Fourth edition. — Oxford University Press, 2016.
• Alan Warren. This Is a Thriller: An Episode Guide, History and Analysis of the Classic 1960s Television Series. — McFarland, 2004. — ISBN 9780786419692.

• Даян Фостер на сайті IMDb
• Даян Фостер на сайті AllMovie
• Даян Фостер на сайті Turner Classic Movies