Деймон Гілл

Шолом Деймона Гілла

Його батько — Грем Гілл, був дворазовим чемпіоном світу у Формулі-1, загинув у 1975 році, коли Деймону було всього 15 років.

Гоночну кар'єру Деймон почав з мотогонок. У 1984 році він виграв в англійській серії мотогонок на мотоциклі Yamaha TZ350, після чого за наполяганням матері, яка особисто оплатила навчальний курс, поступив в гоночну школу і, закінчивши її, почав їздити в гонках чемпіонату Формула-Форд-1600. У цей час Гіллу було вже 24 роки, а, наприклад, його суперникові Марку Бланделлу (теж майбутньому пілотові Ф-1) - всього 18.

У 1986-1988 рр. брав участь в британському чемпіонаті Формула-3, зайняв відповідно 9-е, 5-е і 3-е місця. Щоб вболівати за молодшого Гілла, Джордж Гаррісон, один із знаменитостей «ліверпульської четвірки», у вільні дні приїжджав на старти Формули-3, як потім і на Гран-прі. Брав участь Деймон і в двох гонках Формули-3000, але потім закінчилися спонсорські гроші, і в 1989 році він не зміг брати участь у серйозних змаганнях.

У 1990-1991 разом з Гері Бребема, сином Джека Бребема, брав участь в чемпіонаті Формула-3000, але значних результатів не досяг. У 1991 році йому надійшла пропозиція працювати у Формулі-1 тест-пілотом у команді Вільямс, щоб замінити місце, що залишилося вакантним після Марка Бланделла, що пішов у Макларен. Вільямсу, що боровся за титул та кубок конструкторів, був потрібен тест-пілот, оскільки Найджел Менселл не любив працювати на тестах.

У 1992 році, у 32 роки, він, паралельно з роботою тест-пілота, дебютує в Гран-прі в команді Бребема, втім, команда була в занепаді і проводила свій останній в історії сезон. Гілл зміг пройти кваліфікацію тільки в двох гонках. Ален Прост підписав контракт з Вільямсом на 1993 рік, і команді потрібно було визначитися з напарником. Забезпечивши собі титул чемпіона 1992 року, Менселл став вимагати зарплату 15 мільйонів доларів за наступний сезон. Айртон Сенна, заявив, що готовий їздити задарма, але Вільямс не хотів повторювати у себе скандалів, що відбулися між Сенною і Простом у Макларені. Тому напарником вибрали надійного, але без претензій на високі досягнення Гілла.

У 1993 році Гілл добився добрих результатів, регулярно фінішував на подіумі, а з 11 по 13 етапи в Угорщині, Бельгії і Італії здобув три поспіль перемоги, і посів 3-є місце в чемпіонаті.

Деймон Гілл за кермом «Вільямса» на Гран-прі Канади 1995

У 1994 замість Проста в Вільямс прийшов Сенна і Гілл знову повинен був бути напарником претендента на титул, але на третьому етапі в Імолі Сенна загинув, і лідером команди став сам Гілл. Він зміг почати боротьбу з Шумахером,який пішов у відрив, здобути 6 перемог у перегонах і до останнього етапу скоротити відставання до 1 очка. На Гран-прі Австралії він переслідував Шумахера, той помилився і пошкодив свою машину, але повернувся на трасу. Гілл пішов в атаку — і автомобілі претендентів на титул зіткнулися. На пошкодженому «Вільямсі» Гілл не міг продовжувати гонку, і чемпіоном став Шумахер.

Сезон 1995 року склався не краще. Шумахер гарантував собі чемпіонство заздалегідь, Гілл зайняв 2-е місце, а через вибуття на останніх етапах Гілл і Девід Култхард не змогли виграти для Вільямса кубок конструкторів, як у попередньому сезоні.

У 1996 році єдиним потенційним суперником Гілла був його напарник Жак Вільнев (син Жиля Вільнева), чемпіон американської гоночної серії Індікар. Гілл здобув 8 перемог і, незважаючи на ряд невдач в кінці чемпіонату, мав комфортну перевагу в 9 очок над Вільневом і закінчив сезон перемогою в Судзукі. Перший раз у Формулі-1 син чемпіона світу став чемпіоном. Багато в чому відсутність істотної переваги над дебютантом чемпіонату Вільневом, включаючи і кілька програних у стартах з поула, визначили охолодження до Гіллу з боку керівника команди Френка Вільямса.

Деймон Хілл за кермом «Ерроуз-Ямаха»

Вільямс не продовжив контракт з Гіллом на 1997 рік, він перейшов в команду-аутсайдер Ерроуз. У команду прийшли нові спонсори, був підписаний контракт з «Ямаха» на постачання двигунів, з постачальником шин «Бріджстоуном». Однак результати не виправдовували очікувань. На першому етапі машина підвела його на інсталяційному колі, потім були старти з хвоста пелетону, сходи з технічних причин. Перше очко в чемпіонаті Гілл зміг взяти тільки на 9 етапі в Сільверстоуні.

Деймон Гілл за кермом «Джордан» на Гран-Прі Великої Британії 1999

На 11 етапі в Угорщини сталося подія, яка стала однією з найяскравіших в кар'єрі Гілла. Сам Гілл з часу мотогонок воліє плавним стилем управління машиною, і траса Хунгароринг — найкраще в чемпіонаті підходить для цього. Саме тут він здобув свою першу перемогу в 1993, а в 1997 несподівано зміг кваліфікуватися третім. На старті він вийшов на 2-е місце, а потім через проблеми з гумою «Гудієр» у суперників Гілл став лідером. Але на останньому колі у Ерроуз заклинило коробку на третій передачі, і Жак Вільнев, який безнадійно відстав на півхвилини, зміг наздогнати Гілла і об'їхати по гравію. Гілл зайняв 2-е місце.

В 1998 році він шукав собі більш конкурентоспроможну команду і перейшов в Джордан, його напарником був Ральф Шумахер. Разом вони змогли виграти для команди 4-е місце в кубку конструкторів. На Гран-прі Бельгії 1998 Гілл стартував з 3-ї позиції, позаду лише двох Макларенів, і в гонці під дощем здобув перемогу.

У 1999 році його напарником був Гайнц-Гаральд Френтцен, який пішов з Вільямса. Цей сезон для Гілла залишився невдалим, він ні разу не зміг піднятися на подіум, набравши за сезон всього 7 очок. Команда ж з 61 очками посіла найкраще у своїй історії 3-є місце в кубку конструкторів.

У Гілла і дружини Джорджії 4 дітей, після закінчення гоночної кар'єри він написав багато статей для журналу F1 Racing, заснував компанію, що займається лізингом машин P1 International, став президентом престижного британського гоночного клубу BRDC, зайнятий у дилерство автомобілів Audi.

Пішовши з гонок він заявив, що більше не буде в них брати участь, що «залишив Формулу-1, щоб більше часу проводити з сім'єю, і я не збираюся знову виступати в гонках». Час від часу бере участь в окремих шоу. У 2006 році він проїхав кілька показових кіл за кермом машини чемпіонату ДТМ.