Дерев'янко Юрій Гаврилович
Юрій Гаврилович Дерев'янко (1912–1994) — радянський інженер- суднобудівник, заступник Голови Державного комітету РМ СРСР по суднобудуванню, заступник міністра суднобудівної промисловості СРСР. Герой Соціалістичної Праці.
Дерев'янко Юрій Гаврилович | |
---|---|
Народився |
23 квітня (6 травня) 1912 Рожище, Волинська область, Українська Радянська Соціалістична Республіка |
Помер |
13 листопада 1994 (82 роки) Москва, Росія |
Поховання | Востряковський цвинтар |
Країна |
Російська імперія СРСР |
Діяльність | винахідник, суднобудівник |
Alma mater | Санкт-Петербурзький державний політехнічний університет Петра Великого |
Науковий ступінь | кандидат технічних наук |
Партія | КПРС |
Нагороди | |
Життєпис
Юрій Дерев'янко народився 23 квітня (6 травня) 1912 року в містечку Рожище (нині адміністративний центр Рожищенського району, Волинської області)[1].
У 1926 році почав працювати в Головних залізничних майстернях станції Гайворон Південно-Західної залізниці учнем слюсаря. У 1929 році вступив до Ленінградського політехнічного інституту імені М. І. Калініна, який закінчив в 1935 році. Під час навчання в 1932 році вступив до лав ВКП (б). Після закінчення інституту почав роботу майстром на суднобудівному заводі імені Андре Марті (нині ВАТ «Адміралтейські верфі») в Ленінграді. У 1936—1939 роках працював інженером-технологом, заступником начальника корпусного цеху по технічній частині, виконробом на перейменованому в завод № 194 підприємстві. У лютому 1939 року був призначений заступником головного конструктора[2]. У передвоєнні роки керував проектуванням і доведенням дослідної підводного човна зі звареним корпусом[3][4].
У 1940 році заочно закінчив аспірантуру в ЛПІ імені М. І. Калініна і захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук[3].
У роки німецько-радянської війни
У жовтні 1941 року Дерев'янко був призначений головним інженером суднобудівного заводу імені Марті. Під час німецько-радянської війни під його керівництвом були розроблені проекти і забезпечено будівництво на заводах «Судомех» і «Петрозавод» самохідних плашкоутів і тендерів для ладозької «Дороги життя». З травня по червень 1942 року було побудовано 115 таких суден. Одночасно під керівництвом Дерев'янко та В. М. Мудрова (1905—1989) велося проектування і будівництво малих зварних броньованих морських мисливців за підводними човнами. Проектування морських мисливців йшло в стислі терміни, всього за 15 днів був розроблений проект корабля з спрощеними прямолінійними обводами корпусу. Корпус був зварним і складався з трьох блоків. Середня частина і рубка перших кораблів серії виготовлялися з наявної в наявності броні для легких танків. Малі мисливці будувалися в 1943—1945 роках, всього було побудовано 66 кораблів даного типу[4].[5] . На заводі під керівництвом Дерев'янко також велися проектні роботи і будівництво морських бронекатерів і шхерних моніторів . У червні 1943 року Дерев'янко був призначений головним конструктором заводу[6] .
У повоєнний період
У 1946 році Дерев'янко був призначений першим начальником ЦКБ-53 (нині — Північне проектно-конструкторське бюро). Під його керівництвом були завершені роботи з проектування ескадрених міноносців проектів 30-К типу «Обачний» (в 1947—1950 роках було побудовано 11 кораблів) і проекту 30-біс типу «Сміливий» (всього з 1948 по 1953 роки було побудовано 70 кораблів даного проекту), починалися конструкторські розробки і роботи по есмінцю проекту 56 типу «Спокійний» (в період з 1953 по 1958 було побудовано 27 кораблів даного типу). У липні 1952 року Дерев'янко був знову призначений головним інженером заводу № 194 в Ленінграді (перейменованого заводу А. Марті), а в листопаді 1955 року — директором науково-дослідного інституту технології суднобудування ЦНДІ-138 (нині — ВАТ «Центр технології суднобудування і судноремонту»[2].
У 1956—1966 роках Юрій Дерев'янко був головним редактором журналу «Суднобудування». У лютому 1958 року призначений на посаду заступника голови Державного комітету по виробництву продукції суднобудування СРСР. З 1959 року був членом національної ради зі зварювання АН СРСР[1].
Зовнішні зображення | |
---|---|
Світлина пам'ятника на могилі Ю. Г. Дерев'янка. | |
У 1965—1977 роках працював заступником Міністра суднобудівної промисловості СРСР. З 1977 році — персональний пенсіонер союзного значення. Почесний член НТО імені А. М. Крилова[1] .
Помер Юрій Дерев'янко в 1994 році. Похований в Москві на Востряковському кладовищі[1].
Нагороди і премії
- Герой Соціалістичної Праці (28.4.1963)[7] ;
- орден Леніна (1963);
- орден Вітчизняної війни I ступеня (1985);
- орден Вітчизняної війни II ступеня]] (18.7.1945);
- орден Трудового Червоного Прапора (1959);
- орден Червоної Зірки (1942);
- орден «Знак Пошани» (1957);
- медалі, в тому числі медаль «За оборону Ленінграда»[1] .
- Сталінська премія першого ступеня (1951) — за роботу в області техніки[8] .
Примітки
- Дерев'янко Юрій Гаврилович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
- Мелуа А. И. Инженеры Санкт-Петербурга. Энциклопедия. — СПб.: Издательство Международного фонда истории науки, 1996. — С. 221. — 814 с. — ISBN 5-86050-081-5.
- Доценко В. Д. Словарь биографический морской. — СПб.: Logos, 2000. — С. 124. — 456 с. — ISBN 5-87288-128-2.
- Зубов Б. Н. Записки корабельного инженера: Развитие надводного кораблестроения в Советском Союзе. — М.: Ключ, 2000. — С. 164—165. — 480 с. — ISBN 5-7082-0040-5.
- На стапелях под огнём: Сборник воспоминаний и очерков / С. А. Боголюбов (составитель). — Л.: Лениздат, 1986. — С. 305. — 384 с.
- Доценко В. Д. {{{Заголовок}}}. — СПб. : Logos, 2000. — С. 124. — ISBN 5-87288-128-2.
- Неопубликованные Указы о присвоении Героя Социалистического Труда. Сайт «Герои Страны». Процитовано 16 вересня 2015.
- Васильев А. М. и др. СПКБ. 60 лет вместе с флотом. — СПб.: История корабля, 2006. — С. 104. — 304 с. — ISBN 5-903152-01-5.
Література
- Доценко В. Д. Словарь биографический морской. — СПб.: Logos, 2000. — С. 124. — 456 с. — ISBN 5-87288-128-2.
- Доценко В. Д., Миронов В. Ф. Знаменитые люди Санкт-Петербурга: Биографический словарь. — СПб.: Д. А. Р. К., 2003. — С. 124. — 455 с. — ISBN ISBN 5-98004-002-1.
- Мелуа А. И. Инженеры Санкт-Петербурга. Энциклопедия. — СПб.: Издательство Международного фонда истории науки, 1996. — С. 221. — 814 с. — ISBN 5-86050-081-5.