Держів
Держів — село в Україні, у Миколаївському районі Львівської області. Населення становить 1204 особи[2]. Орган місцевого самоврядування — Держівська сільська рада.
| село Держів | |
|---|---|
| Країна |  Україна |
| Область | Львівська область |
| Район/міськрада |  Миколаївський район |
| Рада | Держівська сільська рада |
| Облікова картка | с. Держів |
| Основні дані | |
| Засноване | 1470 |
| Населення | 1204 |
| Площа | 1,840 км² |
| Густота населення | 654,350 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 81645[1] |
| Телефонний код | +380 3241 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°24′11″ пн. ш. 23°59′35″ сх. д. |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 81645, Львівська обл., Стрийський район, розвадівська ОТГ р-н, с. Держів, вул. Просвіти, 2 |
| Карта | |
  Держів | |
 Держів | |
| Мапа | |
| |
Розташування
Держів розташований на правому березі річки Дністер, за 22 км від районного центру і за 4 км від залізничної станції Більче-Волиця. Держівській сільській раді підпорядкований також хутір Острів.
Населення
Сьогодні в селі проживає до 1300 осіб. Більшість із них українці, невелику частку становлять нащадки поляків, які до 1944 р. складали майже половину кількості населення Держова.
Станом на 1883 р. у Держові машкало 916 чоловік: 372 римо-католики, 525 греко-католиків і 19 євреїв. У той час в селі діяла однокласова філіяльна школа[3].
За даними 1893 р. кількість населення становила вже 1019 мешканців (508 чоловіків і 511 жінок, без Острова). 276 із них були вірянами римо-католицької церкви, 681 греко-католиками, 62 євреями. За національною складовою джерело[4] подає відповідні дані: у Держові проживали лише 2 поляки, 62 німці і 955 русинів (українців). Цей поділ доволі умовний, оскільки невідомо, за якими критеріями визначалася національна приналежність.
Відповідно до статистичних даних 1905 р. кількість мешканців Держова складала 1106 осіб, які жили у 157 селянських дворах і 12 панських господарств[5].
Згідно із дослідженням Володимира Кубійовича "Етнічні групи південно-західної Галичини"[6], станом на 01.01.1939 р. у Держові проживало 1610 чоловік. 900 з них були українцями, тільки 60 поляками, 620 латинниками і 30 євреями. Ось як автор пояснює ідентичність цих груп:
"Українці — це особи греко-католицького віровизнання, що вживають української мови як розмовної і мають українське національне почуття.
Поляки — це римо-католики, що вживають польської мови і почувають себе поляками. Але великий відсоток слов’янського населення Галичини не виявляє одностайно всіх цих прикмет; ці особи утворюють переходові групи: так званих латинників і греко-католиків із польською розмовною мовою.
Латинники — це штучна, не вживана серед народу назва на означення римо-католиків, що їх розмовною мовою є українська мова і вони взагалі своїм побутом майже не відрізняються від українців. Латинники майже виключно селяни. Мова та побут в’яжуть їх з українцями, віровизнання — з поляками. Їхня національна свідомість була довгі часи нескристалізована. Якщо за австрійських часів національна свідомість латинників була, як згадано, взагалі нескристалізована, то за Польщі, головне в 1930-их роках, латинники ставали чимраз свідомішими поляками. Одночасно серед них ширилося знання польської мови, а почасти й перехід на польську розмовну мову"
Історія
Хронологічні дані і відомості від найдавніших дат до кінця XIX ст.
На території села знайдено скарб бронзових речей (серп, прикрасу кінської збруї). Знахідки свідчать, що на місці села були поселення ще наприкінці бронзової доби (XIII—XI ст. до н. е.)[7]
Уперше Держів писемно згадано 1470 року як власність Станіслава з Дурчиць[8].
У податковому реєстрі 1515 року в селі документується млин і 3 лани (близько 75 га) оброблюваної землі[9].
Якщо вірити джерелам, 1578 року Держів належав панам Блізінському та Альбертові Нароєвському[10].
1608 р. Юрій Вишневецький, син брацлавського та київського каштеляна, старости черкаського, канівського, лубенського, лоївського Михайла Вишневецького (1529—1584) і Гальшки Зенович (або Зеновичівни, †до 1594) передав Держів у власність Буському домініканському монастиреві, який сам і заснував разом із дружиною Феодорою Чаплич[11], так само шляхтянкою, представницею давнього роду Галицько-Волинської Русі. Юрій Вишневецький - полонізований руський князь гербу Корибут, представник великого магнатського роду, нащадок засновника Запорізької Січі Дмитра Вишневецького, дядько затятого ворога Богдана Хмельницького і батька короля Речі Посполитої Яреми Вишневецького.
У період Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького Держів та околиці сколихнули народні повстання та заворушення. 1648 р. київецькі селяни вчинили напад на двір держівського дідича Яна Ґардлінського, грабуючи навколишні хати держів'ян[12]:
"Різько грабіжний характер мав нахід селян з Київця на Держів. Коли держівський дідич Ян Ґардлінський переховувв ся у стрийському замку від козаків, вчасти піхотою впали серед страшного крику: галай! галай! до Держова...
Київецькі селяне кинули ся по хатах, позабирали, що ліпше найшли догідного, далі пігнали в погоню за селянами. Дігнали їх і змусили покинути й останки свойого добра. При тім так перестрашили одну селянку, жінку Івана Мельника, що вона розпрощалася із тим світом. Опісля повернули до села, вдарили на двір, службу розігнали і пограбували усе до чиста. Повертаючи позабирали з поля селянську і двірську худобу, навіть знищили попівську пасіку під лісом".
Автори цієї розвідки посилаються на скаргу Яна Ґардлінського, подану до війтівського суду Стрия 1649 р.
Протягом XIX-XX ст. Держів був власністю кількох польських шляхетських та панських родів: Ґромініцьких[13], Вибрановських, Смажевських, Яблонських, Вноровських, Ґолеєвських[10]. На старому цвинтарі збереглися каплиця-усипальниця Вноровських, збудована у 60-х рр. XIX ст. та гробівець родини Яблонських. Каплицю-усипальницю відремонтували на початку 90 рр. XX ст. зусиллями селян та місцевої влади, гробівець Яблонських же розгромили в період Другої світової війни солдати ЧА, повикидавши мощі похованих там членів родини.
Нащадок родини Вибрановських, польський письменник Александр Вибрановський так описує Держів у своїх спогадах[14]:
"Відтоді як староста Барецький Станіслав Вибрановський, батько мого діда Доміціуша Вибрановського, 1729 року через сімейні обставини залишився тут на Русі в Держові, а його брат Кшиштоф оселився в Мазовєцькім воєводстві, вони майже не бачилися, так що мій дідо не знав свого стрия.
Згадуючи Держів, хочу розказати про іншого дідича села - Нікодима Смажевського. Пам'ятаю його вже літнім чоловіком. Дужий і плечистий, він носив себе по-польськи, але розмовляв найчастіше руською мовою, був чоловіком деспотичним із норовом вельможних панів, а забаганками брата нашого шляхтича. Двір свій тримав завжди відкритим для гостей, а вино привозив з Угорщини, бо хоч і майно мав чимале, проте на такі великі прийоми власних запасів могло і не вистачити...
За панів Вибрановських Держів був багатою маєтністю зі значними лісами, де водилося достатньо дичини і де відбувалися найгучніші полювання. Ліси в Лисятичах воєводи Гуменецького, в Рудниках панів Шептицьких і в Черниці, що належала до володінь роздільських панів Ржевуцьких, разом становили велику територію для полювань. А коли взимку замерзав Дністер, і ця площа з'єднувалася з лісами дроговизького староства та Роздолу, то мисливці мали у своєму розпорядженні кілька тисяч моргів лісу, де водилися не тільки кабан та олень, але й ведмедя було неважко побачити, який часто сходив туди з гір.
Дід мій розказував, що хлопцем часто брав участь у полюваннях.
З'їжджалися в ті краї мисливці здалеку і полювали тижнями. Звідусіль тільки й чути було, що розмови про кабана, оленя та інші мисливські пригоди".
У спогадах Александр Вибрановський подає заповіт свого прапрадіда Марціна Вибрановського, хорунжого Подільського воєводства, написаний 1720 року. Марцін заповідає не хоронити його в Держові, а відразу відвезти до Львова. Держів, де написав свою останню волю, передає у спадок найстаршому синові Станіславу, прадідові Александра Вибрановського.
Перша світова війна
Влітку 1915 року біля Держова велися бої між військом Австро-Угорщини та російською армією[15]. В селі знаходився постій австро-угорських вояків. Згідно із церквоними метриками деяких із них поховано на місцевому цвинтарі.
Внаслідок вибуху амуніції, яку тримали у плебанії римо-католицького священника Миколая Вітковського, житловий будинок і господарські будівлі ксьондза було повністю знищено. Миколай Вітковський писав, що протягом чотирьох років мусив жити у "тісній сільській хатинці"[16].
Військові дії подлизу Держова в червні 1916 р. призвели до смерті 14-тирічного хлопчика, в хату якого влучила граната.
Шпигуноманія, або як її ще називають, шпигунська істерія в Австро-Угорщині, навісила на русинів (українців Галичини, Буковини, Закарпаття) тавро зрадників і прислужників царської Росії на прикордонних територіях цісарської монархії. Протягом першої світової війни було страчено тисячі мирних жителів, запідозрених у зраді[17]. З метричних книг держівського костелу відомо, що 13 червня 1916 австрійські вояки стратили одного місцевого жителя, звинувативши його у шпигунстві на користь Росії.
Список держів'ян (можливі доповнення), котрі воювали під час Першої світової війни[18]:
1. Вітковський Кость, піхотинець, Полк Ляндштурму № 22, 4 рота, 1874, поранений
2. Вітковський Іван, Цісарський і королівський Ляндвер, № 33, 2 запасна рота, 1883, військовополонений, Ірбіт, Перм, Росія
3. Вітковський Степан, стрілець, 1-ий Стрілецький полк, 7 рота, 1881, поранений
4. Гамаль Григорій, полковник, Цісарський і королівський піхотний полк № 9, 13 рота, 1892, поранений
5. Гладій Степан, піхотинець, Цісарський і королівський піхотний полк № 9, 4 запасна рота, 1891, військовополонений, Об’єднаний евакуаційний шпиталь № 13 у Москві, Росія
6. Гладкий Василь, стрілець, Цісарсько-Королівський стрілецький полк № І, 6 рота, 1896, поранений
7. Гузар Іван, піхотинець, Цісарський і королівський піхотний полк № 9, 3 рота, 1893, поранений
8. Дубик Йосип, стрілець, Цісарсько-Королівський стрілецький полк № І, 12 рота, 1897, поранений
9. Зубрицький Василь, піхотинець, Цісарський і королівський піхотний полк № 9, 16 рота, 1893, загинув
10. Іваночко Дмитро, піхотинець, Цісарський і королівський піхотний полк № 9, 10 рота, 1892, поранений
11. Іваночко Ясь, піхотинець, Полк Ляндштурму № 83, 7 рота, 1874, військовополонений, Ашхабад, Росія
12. Кіндій Іван, Цісарський і королівський Ляндвер, № 33, 7 рота, 1897, поранений
13. Кіндій Теодор, піхотинець, Цісарський і королівський піхотний полк № 9, 2 запасна рота, 1891, військовополонений
14. Климковський Йосип, Цісарський і королівський піхотний полк № 9, 2 рота, 1892, військовополонений
15. Мелешко Іван, стрілець, Цісарсько-Королівський стрілецький полк № І, 2 рота, 1894, поранений
16. Мелешко Іван, Цісарський і королівська Тірольска Бригада Ляндштурму № ІІ, 4 рота, 1887, поранений
17. Мороз Петро, Цісарський і королівський піхотний полк № 9, 15 рота, 1886, військовополонений, Росія
18. Найборовський Іван, Цісарський і королівський Ляндвер, № 33, 2 запасна рота, 1881, військовополонений, Омськ, Росія
19. Найборовський Йосип, стрілець, Цісарсько-Королівський стрілецький полк № І, рота, 1887, поранений
20. Найборовський Микола, стрілець, Цісарсько-Королівський стрілецький полк № І, 6 рота, 1889, поранений
21. Павлікевич Володимир, Цісарський і королівський піхотний полк № 9, 1884, військовополонений, Новомиколаївськ, Томськ, Росія
22. Пасемків Дмитро, піхотинець, Цісарський і королівський піхотний полк № 9, 1 рота, поранений
23. Пасемків Іван, піхотинець, Цісарський і королівський піхотний полк № 3, 1 запасна рота, 1890, поранений
24. Пасемків Максим, піхотинець, Цісарський і королівський піхотний полк № 9, 6 рота, 1889, військовополонений, Петропавлівськ, Росія
25. Стадник Генріх, стрілець, Цісарсько-Королівський стрілецький полк № І, 2 рота, 1893, поранений
26. Хабак Йосип, піхотинець, Цісарський і королівський піхотний полк № 12, 7 рота, 1898, поранений
27. Харівський Микола, піхотинець Ляндштурму № 51, 12 рота, 1874, загинув (21.08.1917)
28. Шайновський Микола, піхотинець, Цісарський і королівський піхотний полк № 9, 15 рота, 1885, поранений
29. Шайновський Михайло, стрілець, Цісарсько-Королівський стрілецький полк № І, 5 рота, 1884, поранений
Друга світова війна
27 жителів села воювали з німцями на фронтах радянсько-німецької війни, 15 з них загинули[7].
Під час Другої світової війни було зруйновано і рознесено на матеріали маєток Вільгельма Кшиштоня, посла до Сейму Польської Республіки від Стрийського округу.
24 липня 1939 року в Держові гостював львівський природознавець і фотограф Йозеф Трешка, завдяки якому збереглися фотографії околиць Держова і маєтку Вільгельма Кшиштоня. Негативи віднайшов і опублікував польський культурознавець Кшиштоф Дуда[19].
Після вибуху Другої світової війни Вільгельм Кшиштонь емігрував до Палестини[20], а звідти до Великої Британії, де його похавано на польському цвинтарі у містечку Чіпінґ Кемпден[21].
Польсько-українське протистояння
Конфлікти між поляками та українцями під час Другої світової війни не оминули й Держова, де ці дві етнічні групи у мирні часи проживали відносно безконфліктно. Одначе у воєнні періоди і поляки, і українці викристалізовували свою національну ідентичність, що призводило до взаємних звинувачень і протистоянь[22].
Місцеві українці стверджують, що поляки збирали у костелі зброю, щоби при нагоді взяти владу в селі у свої руки. Проте цьому вирішили завадити вояки УПА. Як наслідок, вночі з 8 на 9 травня одна з боївок повстанців оточила Держів і силою вигнала польську громаду із села. В ході операції загинули кількадесять поляків, які зачинилися у згодом підпаленому костелі.
Про підпал костелу згадано у звіті УПА Стрийщини[23]
"Ніччю з 8/9.5.44 група "Явора" з місцевою повітовою боївкою обступили село Держів, в якому поміщувалося багато поляків, щоб почати чистку польського елементу. Поляки почали тікати до костела і там замкнулись. Інші сиділи в хатах замкнені так, що важко було дістатися до середини. Тому почали палити хати, рівно ж спалено костел. Втікаючих ляхів стріляли. В час цієї суматохи впало жертвою також кількох українців, які разом з поляками втікали. Підчас акції забито 80 поляків. В результаті цієї акції поляки вибралися всі зі села. Поліція в цю справу не встрявала.
В поблизькому селі стояли мадярські частини, до яких поляки зверталися за поміччю та порадою, що мають робити. Мадяри відповідали: "Забирайтеся чимскорше з українських земель, то будете жити, інакше всім буде смерть".
Релігія
Церква Святої Марії
Дерев'яна будівля храму згоріла і держівські віряни кілька десятиліть відвідували богослужіння у сусідньому селі Київець. На місці, де стояла церква Святої Марії, лишилися два кам'яні хрести. Станом на 24.4.1883 р. під будівлею церкви знаходилась земельна ділянка 56 площею 184 сажні кв (дані отримані з фондів ЦДІАЛ)
Церква Положення Пояса Пресвятої Богородиці
Збудована (посвячена) у 1895 році, мурована. Проєкт церкви "було виготовлено в бюрі архитекта п. Нагірного". Серед взірців для його церков був Софійський Собор у Царгороді.
1898 року перед церквою поставлено і посвячено пам'ятник імператриці Єлизаветі Баварській, дружині цісаря Австро-Угорщини Франца Йосифа I[24]. Про це писала віденська газета "(Neuigkeits) Welt Blatt" від 12 січня 1899 р.
Переклад статті:
"Як повідомляють джерела з Жидачева на Галичині, у селі Держові на кошти громади зведено й цими днями освячено пам’ятник імператриці Єлизаветі. У посвяті взяли участь пан декан Констянтин Струцький з Рудник, місцевий парох отець Вергановський, отець з Пісочни Кузьмич, священик-кармеліт з Роздолу, а також староста повіту, численні чиновники та громада Держова. На величному кам’яному обеліску, що стоїть у дворі церкви, зображено Ісуса на хресті і проткнуте кенджалом серце. Зверху викарбовано напис: "На вічну пам’ять імператриці Єлизаветі від громади Держова, 10 вересня 1898 р."
Із старої церкви збереглися ікони 17-18 ст., писані на дереві — Пресвятої Богородиці та св. Миколая. В церкві є «Євангеліє» і «Апостол» 17 ст. Іконостас пожертвувала родина «Богачових». Посвятили його у 1912 році. В 1912 році парафію відвідав митрополит Андрей Шептицький. Капітальний ремонт церкви провели у 2006—2009 рр.
Парафіяльний Костел Блаженного Яна з Дуклі в Держові
Переклад статті зі збірника "Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego[25]"
Історія
Римо-католики Держова належали до Роздільської парафії. Однак під кінець XIX ст. виникла ідея збудувати власний костел, що могло б запобігти рутенізації (українізації) поляків і полегшало б задоволення душпастирських потреб (відсутність моста через Дністер суттєво ускладнювала дорогу до роздільського храму). 1896 р. завершилося зведення будівлі костелу. 1912 р. у Держові створено експозитуру Роздільської парафії, яку обслуговував один із кармелітів і яка об'єднувала й інші села: Черницю, Пісочну та Рудники. 1912 р. костел визнано філіяльним, а вже 1923 р. постала власна Держівська парафія в межах Стрийського деканату. До складу парафії входили Черниця, Держів, Пісочна, П'ятничани, Рудники і Тейсарів.
Комітет будівництва держівського костелу (первинно планувався як каплиця), створений 8 липня 1894 р., одразу одержав територію під забудову від Кароля Яблонського та Броніслави Вноровської. Цеглу пожертвував Кароль Лянцкоронський. 26 травня 1895 р. посвячено наріжний камінь споруди. Проєкт святині підготував львівський архітектор Ян Долінській, керував будовою Адам Ланцуцький. Будівництво здійснювалося на кошти львівської консисторії (1000 злотих) та на пожертви селян: Шимона Крашевського (500 злотих), родини Яблонських (150 злотих), Фундації Урсули Ґолеєвської (150 злотих). У листопаді 1896 р. споруду накрили дахом. А вже 1897 р. її посвятили. Через два роки столяр Антоній Аспеншільд виставив плебанію (будинок священника). 1913 р. звели дерев'яну дзвіницю на три дзвони (один із них зараз на дзвіниці місцевої церкви), а через два роки, під час воєнних подій, виставлено пресвітерій (простір між навою і престолом). 1921 р. місцева дідичка Сабіна Яблонська зобов'язалася висушити надмірну вологість костелу, однак через технічні труднощі натомість розпочала будову нової плебанії. На початку 1924 р. настоятель храму Ян Балис звернувся до курії у Львові за матеріальною допомогою, бо "костелик наш в Держові знищений, обдертий і занедбаний через війну і тому потребує повної реставрації". Незабаром він одержав 50 мільйонів злотих.
Костел в Держові підпалено 1944 р. внаслідок польсько-української війни під час нападу боївки УПА. 1949 р. руїни храму перетворили на колгоспний склад. Поляки виїхали з Держова разом із настоятелем до Верхньої Сілезії (зараз територія поділена між Польщею та Чехією), не забравши жодних речей з костелу, які, напевно, згоріли.
Храмовий інвентар:
- Головний дерев'яний вівтар з образом Блаженного Яна з Дуклі
- Боковий дерев'яний вівтар з образом Матері Божої
- Боковий дерев'яний вівтар з образом Розп'яття Христового
- Органи, 1904
- Дерев'яна сповідальниця
- Лавки
- Літургійні посудини: чаші, позолочена срібна дарохранительниця, пожертва Марії Пасемко 1912 р., позолочена латунна дарохранительниця
- 4 свічники
- літургійні шати: ризи (7) - пожертви Подлевської з Черниці, Людвіка Геніґа, Тшебніцьких, Шимона Крашевського та монахинь з Роздолу; капи (елемент літургійного одягу католицької церкви), одна з них як пожертва Людвіка Геніґа 1912 р.
Подвір'я
- Дзвіниця (на осі костелу): дзвін оздоблений вгорі рослинним орнаментом, із зображенням Метрі Божої з Ісусом та написом: "Царице наша, молися за нами. Дзвін цей - дар для костелу в Держові від Вільгельма Кшиштоня, 1929"
Костел збудований в неоготичному стилі з елементами неоромантизму. Йому притаманні простота та специфічний архаїзм"
Культура
У міжвоєнний період в Держові активно розвивався український культурний рух. Попри утиски польської адміністрації і дії, спрямовані на полонізацію, активні члени української громади Держова організували Просвіту і читальню, метою яких було пробудження української національної свідомості у селян.
У селі витворилася своєрідна держівська говірка із локальними лексемами (мішанина польських та українських слів), слабо поширеними за межами Держова.
Серед селян популярними є сатиричні вірші місцевого поета-аматора Миколи Мелешка на прізвисько Кум. Ходять історії, що Кум складав вірші на ходу, коли та чи інша ситуація видавалась йому смішною або викликала певні асоціації.
Вірші поета-сатириста Кума
***
Москалі дали сьвєто
щоби сьвіткувати,
а Федьо запріг зєті в плуг
та й сказав орати
(Кум побачив, як сусіди орали город 1 травня)
***
Люблю я робити,
та не маю з ким,
навіть не поможе жінки сестри син.
Раз я йому кажу: "Поклепай косу",
а він мені каже: "Не маю чису"!
А хто тобі клепає?
А я кажу: "Він",
а хто такий "Він "?..
Та з Вівні Антін!
***
Що за шум, що за крик? -
У Шпака здох бик.
Насеру матері вашій -
не треба було давати каші
***
Що за світло, що то за новина? -
Мурко світить фонарем, а Ярка очима.
Сусіде, сусіде, не роби ми біди.
А він каже: "Знімай мешти - міряй сліди"
(Кума підозрювали у крадіжці курей, приготованих до копчення)
***
Доти в Кума буде бунт -
поки Кум не ляже в грунт
(Кума бив зять)
***
А той інженер - то є обман світу.
Я му приніс ябка, він не дає сіти
***
За тестьові мозолі
купив собі жигулі,
трохи їду, трохи пхаю,
ну а тестя в сраці маю
Сьогодення
У селі є неповна середня школа, бібліотека, клуб.
Відомі люди
- Карачевський Осип — діяч ОУН, член командного штабу Карпатської Січі, керівник старшинської школи ОУН в Турковичах на Холмщині.
- о. мітрат Богдан Щур — понад 60 років був священиком місцевої парафії. Помер 15 квітня 2007 року. У 40-х роках XX століття навчався в Греко-Католицькій Богословській Академії у Львові, яку закінчив в 1938 році. Ректором Академії був Патріарх Йосиф (Сліпий). Священичі свячення о. Богдан прийняв 15 березня 1942 року. Його святителем був Блаженний Священномученик Микита (Будка).
- Козар Володимир Андрійович — живописець, графік, культурно-громадський діяч, мандрівник. Працює та проживає у Києві.
- о. Павло Худ — директор Школи журналістики УКУ (2017-2018). Заступник декана факультету суспільних наук УКУ (з 2018 року).
- Ступницький Ростислав Миколайович — український лікар-стоматолог-ортопед, доктор медичних наук.
Посилання
Примітки
- Довідник поштових індексів України. Львівська область. Миколаївський район
- Облікова картка с. Держів. ВРУ. Процитовано 13 червня 2014.
- Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom II. Warszawa: nakł. Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego. 1883. с. 9.
- Developers, S. B. B. Digitalisierte Sammlungen der Staatsbibliothek zu Berlin. Digitalisierte Sammlungen der Staatsbibliothek zu Berlin. Процитовано 22 червня 2021.
- Digitální knihovna Kramerius. www.digitalniknihovna.cz. Процитовано 22 червня 2021.
- Horvat, Mislav. ГРУПИ ПІВДЕНН03АХІДН0Ї И (ГАЛИЧИНИ) на 1.1.1939 Володимир КУБІЙОВИЧ.
- Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — С. 471. — 15 000 прим.
- Rąkowski, Grzegorz (2013). Ukraińskie Karpaty i Podkarpacie: Część zachodnia (пол.). Oficyna Wydawnicza "Rewasz". ISBN 978-83-62460-31-1.
- Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 167 – Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. - 252 s.
- Materiały do dziejów sztuki sakralnej - Instytut Historii Sztuki Uniwersytetu Jagiellońskiego. ihs.uj.edu.pl. Процитовано 21 червня 2021.
- Jagiellonian Digital Library. jbc.bj.uj.edu.pl. Процитовано 21 червня 2021.
- Записки Наукового То-ва ім. Шевченка у Львові, том 23-24. Львів: Наукове То-во ім. Шевченка у Львові. с. 63.
- Jan Tadeusz Gromnicki. Wikipedia, wolna encyklopedia (пол.). 24 травня 2020. Процитовано 21 червня 2021.
- Wybranowski, Alexander (1893). Dawne Dzieje (Польська). Krakow: Księgarnia Spółki Wydawniczej Polskiej. с. 35, 58, 59, 114,.
- Hermann Stegemanns Geschichte des Krieges: Hermann Stegemanns Geschichte des Krieges. Dritter Band.. -: Hermann Stegemanns Geschichte des Krieges. Dritter Band., -: - -. (нім.). 1919. Процитовано 23 червня 2021.
- Kargol, Tomasz (2012). Odbudowa Galicji ze zniszczen wojennzch w latach 1914-1918 (польська). Krakow: Uniwersytet Jagiellonski. с. 22, 159.
- Holzer, Anton (2008). Das Lächeln der Henker. Der unbekannte Krieg gegen die Zivilbevölkerung (Deutsch). Darmstadt: Primus.
- Startseite - Oö Landesbibliothek. digi.landesbibliothek.at. Процитовано 21 червня 2021.
- Józef Treszka. jozeftreszka.pl. Процитовано 24 червня 2021.
- Chasydzi of The Past: The Story of Stanislawowsko-Kolomyjsko-Stryjska Lands. kehilalinks.jewishgen.org. Процитовано 21 червня 2021.
- POLISH GRAVES IN CHIPPING CAMPDEN CEMETERY. www.polishresettlementcampsintheuk.co.uk. Процитовано 21 червня 2021.
- Кубійович, Володимир (1983). Етнічні групи південнозахідньої України (Галичини) на 1. 1. 1939 (українська). WIESBADEN: OTTO HARRASSOWITZ.
- Українські протипольські відплатні акції. avr.org.ua. Процитовано 22 червня 2021.
- ANNO, (Neuigkeits) Welt Blatt, 1899-01-12, Seite 10. anno.onb.ac.at. Процитовано 21 червня 2021.
- Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego (Польська). Uniwersytet Jagielloński: Instytut Historii Sztuki. 1991. с. Том 9, ст. 47.