Джекі Бланчфлауер

Професійний дебют Джекі Бланчфлауера за «Манчестер Юнайтед» відбувся 24 листопада 1951 року в матчі проти «Ліверпуля» на «Енфілді». Він завоював разом з клубом два чемпіонських титули: у 1956 і 1957 роках. Одноклубники дали йому прізвисько «Тростинка» (Twiggy). Джекі був відомий своєю універсальністю: спочатку грав роль нападника, але Метт Басбі побачив у ньому навички правильного вибору позиції і боротьби в повітрі, тому він був переведений у позицію центрального хавбека. За свою клубну кар'єру Джекі забив 27 голів. Крім того, він виступав за збірну Північної Ірландії, провівши за неї 12 матчів.

6 лютого 1958 року після повернення команди «Манчестер Юнайтед» з Белграда літак з футболістами на борту зазнав аварії в аеропорту Мюнхена. 23 людини з 43 пасажирів на борту загинули. Джекі Бланчфлауер вижив, але отримав важкі травми: переломи кісток таза, рук і ніг, травму нирок; його права рука була практично відірвана від тіла. Після лікування він намагався повернутися у футбол, але так і не зміг повністю відновитися. Лікарі забороняли йому грати у футбол, побоюючись травмування пошкоджених нирок, і Джекі незабаром залишив спроби повернутися у футбол. Мюнхенська трагедія поставила хрест на його футбольній кар'єрі у 24 роки.

Після відходу з футболу Джекі пробував працювати на різних місцях в Манчестері, але йому дуже не щастило з роботою. Він керував магазином, який торгував солодощами та газетами, але потім за рогом відкрився супермаркет, через який він втратив усіх клієнтів. Потім він працював букмекером, але холодної зими 1963 року, коли у Британії протягом декількох тижнів завалив сніг, стрибки були скасовані, і Джекі втратив роботу. У 1967 році він став власником пабу, але через два тижні стали активно застосовуватися алкотестери, що призвело до зниження продажів алкоголю серед клієнтів з водійськими правами. Він пішов на роботу в друкарню, але був скорочений зі своєї посади в 1976 році.

Він навчився на фінансиста і почав кар'єру бухгалтера, зайнявши посаду в Союзі молоді Великого Манчестера. Пізніше він став післяобіднім оратором і регулярно виступав з післяобідніми промовами практично до своєї смерті в 1998 році.