Мюнхенська авіакатастрофа

В квітні 1955 УЄФА заснувала новий турнір — Кубок європейських чемпіонів. За регламентом, в ньому могли брати участь клуби-чемпіони тих країн, що грали під егідою УЄФА. Перший розіграш турніру відбувся у сезоні 1955-56.[1] Втім, Алан Хардакер, секретар Футбольної Ліги, заборонив чемпіонам Англії — клубу «Челсі» — взяти участь в турнірі, мотивуючи це «піклуванням про інтереси англійського футболу та футболу в цілому».[2] Наступного сезону чемпіоном Англії став «Манчестер Юнайтед» під керівництвом Метта Басбі. Попри те, що Футбольна Ліга знову відмовила клубу у клопотанні про участь в турнірі, Басбі та голова ради «Манчестер Юнайтед» Харольд Хардмен, заручившись підтримкою голови Футбольної Асоціації Стенлі Роуса, вибороли для «Юнайтед» право участі в турнірі — і він першим серед англійських клубів взяв участь у європейському турнірі.[3]

Ризик керівництва «Манчестер Юнайтед» був виправданим. Команда, відома як «Малюки Басбі» — через їх молодість — дійшла до півфіналу в розіграші 1956-57, де поступилася майбутнім тріумфаторам — «Реалу» (Мадрид). Захист чемпіонського титулу гарантував «Манчестер Юнайтед» участь в наступному розіграші Кубку європейських чемпіонів і завдяки успішному виступу в сезоні 1956-57, серед учасників розіграшу 1957-58 «Юнайтед» вважався одним із фаворитів. Ігри внутрішнього чемпіонату проходили по суботах, а Кубку європейських чемпіонів — посеред тижня. І хоча перельоти в той час були справою доволі ризикованою, вони були єдиним можливим виходом, якщо в «Юнайтед» прагнули вчасно зіграти всі матчі чемпіонату — а це, в свою чергу, було критично з огляду на позицію Алана Хардакера.[3]

Після перемог над «Шемрок Роверс» та празькою «Дуклою» в попередніх двох раундах змагання, «Манчестер Юнайтед» вийшов в чвертьфінал, де йому належало зустрітися з югославською «Црвеною Звездою». В першому матчі, що відбувся 21 січня 1968 року на Олд Траффорд, «Юнайтед» переміг з рахунком 2-1. Матч-відповідь був призначений на 5 лютого. По дорозі назад з Праги після матчу попереднього раунду, туман над Англією завадив «Юнайтед» летіти прямим рейсом до Манчестера, тому клуб поспішно організував переліт до Амстердаму, де гравці та тренерський склад сіли на пором з Хук оф Холанд до Харвічу, а потім поїздом добралися до Манчестера. Довга подорож позначилася на гравцях і в грі з "Бірмінгем Сіті" на Сент Ендрюс три дні потому вони спромоглися лише на нічию 3-3.[4]

Прагнення керівництва не пропустити матчі домашнього чемпіонату в купі з небажанням повторювати настільки довгі поїздки призвело до того, що клуб замовив у авіакомпанії British European Airways літак на матч-відповідь у Белграді.[5] Сам матч закінчився у нічию 3-3, але цього було достатньо, щоб «Юнайтед» пройшов у півфінал.[6] Виліт з Белграду був затриманий на годину через те, що Джонні Беррі загубив свій паспорт.[7] Літак здійснив заплановану посадку в Мюнхені для дозаправки[8] в 13:15 за Грінвічем.[9]

Капітан Джеймс Тейн, пілот літака, керував польотом літака Airspeed Ambassador класу «Elizabethan» (бортовий номер G-ALZU) до Белграда, проте передав керування під час польоту в зворотному напрямку другому пілоту, капітану Кеннету Рейменту.[10] О 14:19 за Грінвічем, в диспетчерську вишку Мюнхенського аеропорту надійшло повідомлення про те, що літак готовий до злету; був виданий дозвіл на зліт до 14:31.[11] Капітан Реймен зупинив спробу злету після того, як капітан Тейн помітив коливання манометра лівого двигуна, коли літак досягнув найбільшої швидкості, а також незвичні звуки двигуна під час прискорення.[12] Друга спроба піднятися у повітря відбулася трьома хвилинами пізніше, проте, на 40 секунді, коли літак ще не піднявся у повітря, вона теж була скасована.[13] Причиною невдалих спроб піднятися у повітря вважалося надмірне прискорення двигуна через надмірне збагачення паливної суміші, що було звичною проблемою для літаків цього класу.[12] Після невдалої другої спроби всі пасажири залишили літак і розмістились у залі відпочинку аеропорту.[14] Погодні умови погіршилися, почався сильний снігопад, через що виліт в той же день виглядав малоймовірним. Гравець «Юнайтед» Данкан Едвардс скористався нагодою відправити своїй домогосподині телеграму: «Всі польоти відмінено, вилітаю завтра. Данкан.»[15]

Капітан Тейн повідомив Біллу Блеку, інженеру станції, про проблему з підвищеними коливаннями у лівому двигуні. Блек припустив, що так як варіант з повільним відкриттям дроселів не спрацював, єдиним виходом буде залишитися у Мюнхені на ніч для ремонту двигуна. Тейн прагнув не вибиватися з графіка і вирішив зробити ще одну спробу, цього разу відкриваючи дроселі ще повільніше. Це означало, що літак досягне швидкості, достатньої для того, щоб піднятися у небо, далі, ніж зазвичай, але Тейн думав, що за довжини злітної смуги в два кілометри це не стане проблемою. Тому, незважаючи на снігопад, пасажири змушені були повернутися на літак через 15 хвилин після того, як залишили його.[16]

Кілька гравців майже не мали досвіду авіаперельотів, зокрема Ліам Уілан, який перед зльотом проронив: «Можливо, це смерть, проте я готовий до неї». Інші, включно з Данканом Едвардсом, Марком Джонсом, Едді Колманом та Френком Свіфтом, пересіли в кінець літака, припустивши, що там їм буде безпечніше.[8] Коли всі пасажири опинилися на борту, капітани Тейн та Реймент втретє спробували підняти літак у повітря. О 14:56 літак почав свій рух злітною смугою.[17] О 14:59 вони досягли пункту очікування, де отримали дозвіл виїжджати на пряму для старту.[18] Пілоти провели останню перевірку приладів і о 15:02 отримали повідомлення про те, що дозвіл на зліт закінчується о 15:04.[19] Після короткого обговорення пілоти вирішили спробувати піднятися у повітря, проте уважно слідкуючи за показниками приборів на випадок, якщо виникнуть коливання в двигунах. О 15:03 вони зв'язалися з диспетчером, щоб проінформувати його про своє рішення.[19]

Дотримуючись свого плану, Капітан Реймент повільно відкрив дроселі і відпустив гальма; літак почав набирати швидкість і бортрадист Білл Роджерс повідомив про це диспетчерській вишці.[20] Літак розганявся, розкидуючи снігову кашу злітною смугою; капітан Кейн повідомив про перевищення швидкості на десять вузлів.[20] На швидкості 85 вузлів знову почалися коливання в лівому двигуні, і Тейн злегка відтягнув дросель двигуна перед тим як знову обережно передвинути його вперед.[20] Коли літак набрав швидкість в 117 вузлів (217 км/год), Тейн повідомив про досягнення швидкості V1, після якої відміняти зліт небезпечно, і капітан Реймент очікував оголошення про досягнення швидкості V2 (119 вузлів або 220 км/год) — мінімально необхідної для того, щоб літак здійнявся у повітря.[21] Однак, коли Тейн, очікуючи підвищення швидкості, поглянув на покажчик, він помітив, що вона коливається в межах 117 вузлів. Раптом літак влетів колесами в незайману сніжну цілину, що лежала в останній третині смуги та висотою місцями доходила до п'яти сантиметрів (працівники відповідної служби аеропорту не очистили смугу від снігу). В результаті, швидкість літака раптом впала до 112 вузлів (207 км/год), а потім до 105 вузлів (194 км/год).[22] Реймент закричав: «Боже, нам не вдасться злетіти!»[22], а Тейн підняв очі, щоб подивитися, що знаходиться прямо по курсу.[23]

Літак пронісся до кінця смуги і, неконтрольований, протаранив огорожу аеропорту та врізався в будинок, в якому жила сім'я з шести людей.[24] Батька та старшої сестри не було на той момент вдома, проте матері та трьом дітям довелося рятуватися, в тому числі від полум'я, що здійнялося після зіткнення.[25] Від удару в літака відвалилося ліве крило та частина хвоста, після чого ліва частина кабіни пілотів врізалась у дерево.[25] Правим бортом літак врізався в дерев'яний ангар, всередині якого стояла вантажівка з пальним, яке вибухнуло.[26] Двадцять пасажирів загинули на місці.

Побачивши полум'я навколо кабіни пілотів, капітан Кейн остерігався вибуху літака та віддав наказ про негайну евакуацію. Стюардеси, Розмарі Чевертон і Маргарет Белліс, першими вибралися через аварійний люк у кабіні, за ними послідував бортрадист Білл Роджерс.[27] Тейн крикнув Рейменту вибиратися з крісла пілота, та він був затиснутий у сидінні зім'ятим фюзеляжем. Реймент сказав Тейну вибиратися без нього і Тейн також покинув літак через аварійний люк.[27] Він помітив полум'я біля правого крила літака, в якому поки ще знаходився цілий бак пального — близько 2300 літрів. Він наказав екіпажу відійти від літака на безпечну відстань, а сам повернувся в літак, щоб взяти два вогнегасники, зупинившись на хвильку сказати Рейменту, що повернеться за ним, як тільки погасить полум'я.[27]

Тим часом, всередині пасажирської кабіни голкіпер «Юнайтед» Гаррі Грегг, прийшовши в себе, подумав, що мертвий.[28] Він відчув, як кров стікає по його обличчю і «навіть не насмілився підняти руку. [Він] думав, що верхню частину [його] голови зрізало, немов зварене яйце.»[29] Прямо над ним в кабіну падав промінь світла, Грегг дістався до нього і пробив у фюзеляжі діру, достатню для того, щоб вилізти крізь неї з літака.

Загинули

Дошка в пам'ять про Мюнхенську авіакатастрофу, Олд Траффорд

Хоча відразу після трагедії її причиною назвали помилку пілота, однак пізніше виявилося, що головною причиною аварії стала снігова каша ближче до кінця злітної смуги — через неї літак не зміг набрати потрібну для злету швидкість.[41] Літак набрав швидкість у 117 вузлів, проте, увійшовши в сніжну сльоту, скинув швидкість до 105 вузлів; цього було недостатньо для злету. Скасувати спробу також було неможливо, адже злітна смуга закінчувалася. Літаки з традиційними хвостовими шасі не були настільки чутливими до сніжної каші завдяки особливостям розташування шасі відносно центру ваги, проте нові моделі — такі як Ambassador — з триколісними носовими шасі та основними колесами позаду центра ваги літака були вразливішими. Катастрофа підштовхнула відповідні органи до встановлення обмеження на максимально допустиму кількість сніжної сльоти на смугах.

Незважаючи на висновки, до яких прийшло розслідування, керівництво аеропорту (яке відповідало за стан злітних смуг, хай і не знало про небезпеку, яку несла сніжна каша для окремих літаків) звинуватили в аварії капітана Тейна, як єдиного пілота, який вижив; вони також подали позов на його дії в суд. Вони звинуватили Тейна в тому, що він не прибрав лід із крил літака до того, як розпочав спробу зльоту, що, зрештою, стало причиною катастрофи — хоча це розходилося зі словами очевидців. Приводом для подібних звинувачень стало опубліковане в кількох газетах фото літака незадовго до злету; на ньому нібито було видно сніг на верхній поверхні крил. Втім, дослідження оригінального негатива заперечили наявність снігу чи льоду на крилах; ефект «снігу» виник через те, що опубліковані фотографії друкувалися з копії негатива. Оскільки свідки в Німеччину не викликалися, судовий розгляд справи Тейна продовжувався до 1968 року, коли з нього нарешті були зняті всі звинувачення. Як офіційну причину аварії британські керівні органи назвали скупчення сльоти на злітній смузі, через яку «Elizabethan» не зміг набрати необхідної швидкості. Тейн, звільнений з British European Airways невдовзі після катастрофи, пішов у відставку та повернувся на свою птахоферму в Беркширі. Він помер від серцевого нападу в 1975 році, у віці 53 років.

Сім гравців «Манчестер Юнайтед» загинули на місці, а Данкан Едвардс помер від травм в мюнхенській лікарні 21 лютого.[15] Джонні Беррі та Джекі Бленчфлауер через отримані травми більше ніколи не грали в футбол.[42] Метт Басбі був тяжко поранений і мусив залишатися в лікарні протягом більш ніж двох місяців, впродовж яких він двічі проходив обряд єлеопомазання.[43] Після того, як Басбі був виписаний з лікарні, він відбув на реабілітацію в Інтерлакен, Швейцарія. Він був близьким до того, щоб покінчити з футболом, проте одного разу його дружина Джин сказала: «Знаєш, Метте, хлопці хотіли б, щоб ти продовжив почате.»[44] Ця фраза вивела Метта з депресії, він повернувся в Манчестер і спостерігав за «Юнайтед» в фіналі Кубка Англії сезону 1957-58.[44]

Впродовж його відсутності ходили чутки, що клуб припинить своє існування, проте знекровлена команда під керівництвом асистента Басбі, Джиммі Мьорфі, продовжувала виступати в усіх турнірах. Мьорфі не полетів із командою в Белград, тому що перебував у Кардіффі як головний тренер збірної Уельсу. Команда, зібрана переважно з резервістів та гравців академії, переграла в першому матчі після катастрофи «Шеффілд Уенсдей» з рахунком 3-0. Місце, яке програмці матчу зазвичай відводили для складу «Манчестер Юнайтед», було пустим — ніхто не знав, яких саме гравців виставить на гру клуб. Втративши стількох футболістів в катастрофі, «Юнайтед» конче необхідно було замінити їх досвідченими гравцями, і Мьорфі придбав нападника «Блекпула» Ерні Тейлора (за £8,000)[45] та крайнього хавбека «Астон Вілли» Стена Кроутера (він грав проти «Юнайтед» в фіналі Кубку Англії 1957 року).[46]

В тренерському штабі клубу також відбулися зміни; в авіакатастрофі загинули секретар клубу Волтер Крікмер та тренери Том Керрі і Берт Уоллі.[47] Голкіпер «Юнайтед» Лес Олів, зареєстрований як гравець на момент катастрофи, завершив кар'єру та змінив Крікмера на посаді клубного секретаря.[47] Джек Кромптон, колишній голкіпер «Юнайтед» і гравець «Лутон Таун», увійшов в тренерський штаб клубу після того, як голова ради «Юнайтед» Харольд Хардмен домовився про це з керівництвом «Лутону».[47]

Після катастрофи «Юнайтед» виграв всього лише один матч в чемпіонаті, через що випав із чемпіонських перегонів і зрештою зайняв дев'яте місце.[48] Клубу вдалося дійти до фіналу Кубка Англії, проте «Юнайтед» поступився «Болтону» з рахунком 2:0.[48] В першому півфіналі Кубку європейських чемпіонів на Олд Траффорд був обіграний «Мілан», проте у матчі-відповіді «Юнайтед» зазнав поразки 0-4 та вилетів зі змагання.[48] «Реал» (Мадрид), тріумфатор того розіграшу, запропонував віддати трофей «Юнайтед» — ця пропозиція також була підтримана «Црвеною Звездою» — проте подальшого розвитку ідея не отримала.[49]

Басбі повернувся на пост головного тренера в сезоні 1958-59 і згодом збудував нове покоління «Малюків Басбі», серед яких були Джордж Бест та Деніс Лоу. Через десять років після Мюнхенської трагедії вони обіграли у фіналі Кубку європейських чемпіонів «Бенфіку». Серед тих, хто підняв над головою цей трофей, було двоє гравців, які вижили в Мюнхенській авіакатастрофі — Боббі Чарльтон та Білл Фоулкс.[50]

Література

• Barnes, Justyn; Bostock, Adam; Butler, Cliff; Ferguson, Jim; Meek, David; Mitten, Andy; Pilger, Sam; Taylor, Frank OBE та ін. (2001). The Official Manchester United Illustrated Encyclopedia. London: Manchester United Books. ISBN 0-233-99964-7. рекомендується |displayauthors= (довідка)
• Connor, Jeff (2007). The Lost Babes. London: HarperSport. ISBN 978-0-00-720808-1.
• Crick, Michael (1990). Manchester United – The Betrayal of a Legend. and Smith, David. London: Pan Books. ISBN 0-330-31440-8.
• Hall, David (2008). Manchester's Finest. London: Bantam Press. ISBN 978-0-593-05922-7.
• Middleton, Don (April 1982). Airspeed's elegant Ambassador - Part 3. Aeroplane Monthly.
• Morrin, Stephen R. (2007). The Munich Air Disaster. Dublin: Gill & Macmillan. ISBN 978-0-7171-4110-4.
• Stewart, Stanley (1989) [1986]. Air Disasters (вид. 2nd edition). Arrow Books. ISBN 0-09-956200-6.
• White, Jim (2008). Manchester United: The Biography. London: Sphere. ISBN 978-1-84744-088-4.

Посилання

Манчестер Юнайтед

Сайти пам'яті

Manchester United Official Site — Munich '58 (англ.)

Сайт пам'яті Munich58.co.uk (англ.)

United-Front.org (англ.)

The Busby Babes (англ.)

The Flowers of Manchester (англ.)

The People's Person - Munich Disaster (англ.)

06-02-1958: Ми пам'ятаємо (укр.)

Munich58.manutd.ru (рос.)