Джим Бакстер

Джеймс Керран Бакстер (англ. James Curran Baxter; 29 вересня 1939 14 квітня 2001), більш відомий як Джим Бакстер (англ. Jim Baxter) — шотландський футболіст, який виступав на позиції лівого півзахисника. Народився, вчився і розпочав свою спортивну діяльність у Файфі. Пік його кар'єри припав на початок 1960-х років, коли він виступав у складі «Рейнджерс», вигравши разом з клубом десять трофеїв у період між 1960 і 1965 роками.

Джим Бакстер
Особисті дані
Повне ім'я Джеймс Керран Бакстер
Народження 29 вересня 1939(1939-09-29) (82 роки)
  Хіл оф Біс, GBR
Смерть 14 квітня 2001(2001-04-14)[1][2] (61 рік)
  Глазго, Шотландія, Велика Британія
Прізвисько Slim Jim (Худий Джим),
Our Wizard (Наш Чарівник),
Stanly (Стенлі)
Громадянство  Велика Британія
Позиція півзахисник
Юнацькі клуби
Халбет Джувенайлс
Професіональні клуби*
РокиКлубІгри (голи)
1957—1960 «Рейт Роверз» 62 (3)
1960—1965 «Рейнджерс» 136 (18)
1965—1967 «Сандерленд» 87 (10)
1967   «Ванкувер Роялс» 12 (2)
1967—1969 «Ноттінгем Форест» 48 (3)
1969—1970 «Рейнджерс» 14 (1)
Національна збірна
РокиЗбірнаІгри (голи)
1960—1967 Шотландія 34 (3)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Вболівальники дали Бакстеру прізвисько «Slim Jim» (Худий Джим) за відповідну статуру. Однак, під час реабілітаційного періоду після травми він пристрастився до алкоголю і змушений був покинути клуб у грудні 1964 року. Під час літнього трансферного вікна 1965 року підписав контракт з «Сандерлендом». За два з половиною роки в «Сандерленді» він зіграв 98 матчів і забив 12 голів, ставши відомим завдяки своїй звичці напиватися вночі перед матчем, а потім добре грати наступного дня. Наприкінці 1967 року «Сандерленд» продав його в «Ноттінгем Форест», який, у свою чергу, 1969 року віддав його за символічну плату в «Рейнджерс», після 48 ігор за клуб. Зігравши ще один сезон за «Рейнджерс», Бакстер пішов з футболу в 1970 році, коли йому було 31 рік.

Від 1961 до 1967 року він був одним з провідних гравців шотландської збірної, яка демонструвала досить стабільні результати. Вона програла лише один раз в Англії, 1965 року, невдовзі після того, як Бакстер оговтався від перелому ноги. На думку Бакстера, його найкращим міжнародним матчем була гра з Англією 1963 року, яка закінчилася перемогою з рахунком 2:1, він забив обидва голи після того, як збірна Шотландії залишилася вдесятьох.

У розквіті сил Бакстер був відомий через свою здатність підняти бойовий дух команди, добре бачення поля, точний пас, вміння обдурити суперника і ще за те, що він іноді дозволяв собі безтурботну поведінку на футбольному полі. Він порушив традицію «Рейнджерс», заприятелювавши з кількома гравцями їхніх основних конкурентів, «Селтіка».

Ранні роки

Бакстер народився в селі Хіл оф Біс, шотландське графство Файф 29 вересня 1939 року в сім'ї шахтаря, навчався в ковденбітській школі й розпочав свою футбольну кар'єру в рідному графстві. Там він дістав прізвисько «Наш чарівник» (англ. Our wizard) за свої навички володіння м'ячем[3]. Після закінчення школи він навчався 8 місяців на столяра-мебляра[4].

Директор школи, в якій він раніше вчився, Джеймс Кармайкл, зацікавився колишнім учнем і запропонував Бакстеру приєднатися до місцевої футбольної команди «Халбіс Джувенілс»[5]. Бакстер почав грати за молодіжну команду з Файфа, «Кроссгейтс Прімроуз»[4]. Потім, у 1957 році, він перейшов у «Рейт Роверз» на умовах роботи неповний робочий день[4]. Обстановка у двох клубах була досить різною. Саме «Рейт Роверз» прищепив молодому і амбітному Бакстеру дисципліну. У цьому була заслуга таких гравців клубу, як Білл Букард, Джордж Фер'єр і особливо капітан Віллі Макнот на прізвисько «Залізна людина» (англ. Iron man)[6][3][5].

Клубна кар'єра

«Рейнджерс»

У червні 1960 року[7] він перейшов у «Рейнджерс» за 17500 фунтів — рекорд Шотландії на той час[4][8].

Його виступи в перші два сезони на «Айброкс» періодично переривалися службою в батальйоні «Black Watch».

Бакстер грав за «Рейнджерс» від 1960 до 1965 року, переважно на позиції лівого атакувального півзахисника. За цей час команда тричі виграла чемпіонат країни: в 1961, 1963 і 1964 роках[8] і національний Кубок 1964 року[4]. Вболівальники «Рейнджерс» прозвали його «Slim Jim». У 18 іграх «Олд Фірм» проти принципових суперників, «Селтіка» (десять у шотландській лізі, п'ять у шотландському Кубку Ліги і три в Кубку Шотландії) Бакстера команда програла двічі[9]. Його перший матч за «Рейнджерс» відбувся в серпні 1960 року проти «Партік Тісл» у Кубку шотландської ліги. Тоді він грав на позиції лівого флангового форварда. Бакстер забив свій перший гол за клуб у листопаді 1960 року в матчі проти «Клайда»[4], того ж місяця він забив на перших хвилинах матчу у ворота «Боруссії Менхенгладбах», матч закінчився з рахунком 8:0[8]. У 1961 році Бакстер грав за «Рейнджерс» у першому фіналі Кубка володарів кубків УЄФА (серія з двох матчів), коли його команда програла з рахунком 4:1 за сумою двох матчів проти «Фіорентини»[10].

У грудні 1964 року Бакстер, на думку британського політика Тама Дальєлла, грав на високому рівні, оскільки допоміг «Рейнджерс» здобути перемогу з рахунком 2:0 у виїзному матчі проти віденського «Рапіда» в Кубку європейських чемпіонів[5]. Але на останніх хвилинах зламав ногу і не зміг грати впродовж чотирьох місяців. У цей період він почав зловживати алкоголем, і це вплинуло на його ігрові якості.

Скот Саймон, тренер «Рейнджерс», який 1960 року підписав Бакстера, відчув, що його кращі дні вже позаду, й виставив його на трансфер у травні 1965 року[11].

Англійські клуби

Бакстер приєднався до «Сандерленда». Вартість трансферу склала 72500 фунтів, найвища, будь-коли заплачена шотландському клубові сума на той час[4][9][12]. Бакстер зіграв 98 матчів за «Сандерленд» у першому дивізіоні Англії (в той час найвищий), забивши 12 голів[4][13].

У грудні 1967 року «Сандерленд» продав Бакстера в «Ноттінгем Форест» за сто тисяч фунтів. Там він подружився з крикетником, Гарі Соберсом. 1969 року, після закінчення терміну дії контракту, Бакстер став вільним агентом.

Бакстер повернувся в «Рейнджерс»[4] на один сезон (пішов з футболу 1970 року, в 31 рік)[9]. До кінця кар'єри в його активі було 254 матчі за «Рейнджерс», три чемпіонства шотландської ліги, три Кубки Шотландії і чотири шотландські Кубки Ліги[9].

Кар'єра в збірній

У 1960-х роках Бакстер зіграв 34 матчі за збірну Шотландії, до складу якої входили Біллі Макнілл, Пет Креранд[8], Дейв Макай, Деніс Лоу[5] і Джон Грейг[14]. У міжнародних матчах він забив три голи. З цих матчів Шотландія виграла 21, три зіграла внічию і програла 10[15]. Він дебютував в листопаді 1961 року, коли Шотландія обіграла Північну Ірландію з рахунком 5:2[4][15]. Раніше, 1961 року, Шотландія програла з рахунком 9:3 в матчі проти Англії на «Вемблі», у квітні 1962 року Бакстер і Креранд сформували результативну зв'язку і допомогли Шотландії оформити реванш з рахунком 2:0[5][16].

Свій перший гол за збірну Бакстер забив у товариському матчі проти Уругваю. Уругвай домінував, і рахунок після першого тайму був на їх користь (2:0), але шотландці спробували переламати хід гри, Бакстер забив перший гол на 74-й хвилині. Ральф Бранд за дві хвилини до свистка скоротив розрив до мінімуму, але на те, щоб зрівняти рахунок, вже не вистачало часу, Уругвай переміг з рахунком 3:2[17][18].

На думку багатьох коментаторів, найкращими матчами Бакстера були дві гри проти Англії: в 1963 і 1967 роках[4][7][8]. Бакстер вважав матч 1963 року найкращим[19]. У тому матчі збірна Шотландії залишилася вдесятьох, коли їхній лівий захисник, Ерік Колдоу, зламав ногу зіткнувшись з гравцем суперників (заміни в ті часи не були передбачені)[4]. Бакстер за підтримки Макея, Вайта і Лоу[5] приніс перемогу Шотландії з рахунком 2:1, забивши обидва голи, перший з яких був з пенальті (перший пенальті Бакстера за збірну) за фол англійців на Віллі Гендерсоні[20]. Боббі Мур вважав, що це найкраща збірна Шотландії за всю історію[21].

Наступного року Шотландія, знову натхненна Бакстером і Лоу, здобула перемогу над Англією з рахунком 1:0, причому саме невисока реалізація моментів завадила їм забити більше. 1966 року, через шістнадцять місяців після перелому ноги, Бакстер був вже не в змозі надихнути своїх партнерів по команді, і збірна програла з рахунком 4:3 в Англії[5].

1967 року на матчі домашнього чемпіонату Великої Британії Бакстер справив враження лідера зі спірними ігровими якостями. Однак, Шотландія стала чемпіоном, обігравши англійців, які виграли були чемпіонат світу 1966 року[5]. Бакстер набивав м'яч перед штрафним майданчиком суперників, очікуючи товаришів по команді, щоб віддати точний пас[22]. Деякі коментатори визнали, що захист Англії діяв неналежним чином, тоді як інші вважали таку гру несерйозною і думали, що Шотландія повинна була виграти більш переконливо, ніж з перевагою в один гол (3:2)[23][24]. Товариш Бакстера по команді, Деніс Лоу, розвіяв сумніви щодо його персони, заявивши, що Бакстер був «найкращим гравцем матчу і головною зброєю в арсеналі шотландців»[25], але поскаржився, що відсутність у Бакстера швидкості завадила Шотландії більш гідно відігратися за поразку з рахунком 9:3 у квітні 1961 року[5][23]. Алекс Фергюсон сказав, що майстерність Бакстера «можна було б покласти на музику»[5]. Також у тій грі Бакстер змовився з Біллі Бремнером проти Алана Болла. Він віддав Бремнеру пас на хід так, що Болл опинився на шляху м'яча. Коли останній вирішив перехопити м'яч, Бремнер збив його на повній швидкості[4]. Шотландія була першою збірною, яка обіграла Англію після останньої перемоги на чемпіонаті світу з футболу 1966 року, шотландські вболівальники проголосили свою збірну «неофіційним чемпіоном світу»[26].

У жовтні 1963 року Бакстер зіграв у матчі проти збірної Англії, приуроченому до святкування сторіччя Футбольної асоціації[4]. Він вийшов на поле в другій половині матчу, його якість гри справила враження на самого Ференца Пушкаша[12]. Однак, Англія виграла матч з рахунком 2:1[27].

За весь час виступів Бакстера за національну збірну Шотландія так жодного разу і не змогла пройти до фінальної стадії чемпіонату світу. Шотландська громадськість у той час звинувачувала у всьому «англосаксів», гравців шотландського походження, які практично не грали на батьківщині[28]. Однак, у той час суперництво з Англією було принциповішим для шотландців, ніж міжнародні турніри[21][29]. У 1960/61 роках, коли Бакстер грав у всіх відбіркових матчах до чемпіонату світу 1962 року, вони посіли перше місце у своїй групі, але програли плей-оф Чехословаччині[15], яка пізніше посіла друге місце, поступившись Бразилії у фіналі[30]. Чотири роки по тому Бакстер зіграв лише у двох відбіркових матчах[15], перш ніж зламав ногу у матчі за клуб у Відні[5]. Шотландія посіла друге місце у своїй групі, поступившись Італії[31]. У 1968/69 роках Бакстера не викликали на відбіркові матчі чемпіонату світу 1970 року[15].

Матчі та голи за збірну Шотландії

Стиль гри

Бакстер вирізнявся точним пасом, умінням обдурити супротивника особливим рухом стегна і здатністю надихнути товаришів по команді своїм впевненим підходом до гри[32]. Тренер «Манчестер Юнайтед» Алекс Фергюсон описав Бакстера як «одного з найкращих гравців в історії шотландського футболу»[25], в його очах він був «найвизначнішим гравцем, з яким коли-небудь доводилося грати… У нього є почуття рівноваги, бачення поля і вмінням створити чудову атмосферу на ньому…» Тренер «Рейнджерс», Віллі Водделл сказав:

Джим був найкращим гравцем на лівому фланзі в історії «Рейнджерс».
Оригінальний текст (англ.)
Jim was the finest left half ever produced by Rangers.

Джиммі Джонстон, який грав за конкурентів «Рейнджерс», «Селтік», заявив незабаром після смерті Бакстера:

Він був великою людиною і генієм у роботі з м'ячем[8].
Оригінальний текст (англ.)
He was a great man and a genius on the ball.

Пеле сказав, що Бакстер, мабуть, бразилець[13].

Після того, як 1963 року Бакстер забив два голи в матчі проти Англії, Ференц Пушкаш запитав: «Де цей хлопець переховувався?»[12]

Бакстер привернув до себе увагу стилем гри, контролюючи її з «неквапливим артистизмом» і, відповідно, відмовляючись від прагматичного стилю, який домінує в англійському футболі чи атлетичного стилю, який був характерний для «Рейнджерс» у той час[22]. Він описав свій підхід так:

Ставтесь до м'яча, як до жінки. Обіймайте його, пестьте його трохи, не спішіть і ви отримаєте необхідну відповідь[33].
Оригінальний текст (англ.)
Treating the ball like a woman. Give it a cuddle, caress it a wee bit, take your time, and you'll get the required response

Хоча «Рейнджерс» наполягали, щоб гравці повністю заправляли свої футболки в шорти, Бакстер завжди залишав частину, яка бовталася над лівим стегном[9]. Його також порівнювали з джокером на полі[5].

Особисте життя та завершення кар'єри

Після переїзду в «Рейнджерс» життя Бакстера ґрунтовно змінилося. За його словами:

Колись я був гравцем «Рейт Роверс», який не міг зняти подругу в Ковденбіт. Раптом я потрапив в Глазго, і дівчата просто кидалися на мене. Це була, звичайно, істотна зміна, і я не втрачав свій шанс[34].
Оригінальний текст (англ.)
One day, I was a Raith Rovers player who couldnae pull the birds at the Cowdenbeath Palais. The next day I was in Glasgow and the girls were throwing themselves at me. It was certainly a change and I wasn't letting it go by.

На початку шістдесятих Бакстер неодноразово користувався послугами повій, проте, 1965 року він одружився з перукаркою Джин Фергюсон, і пара виростила двох синів, Алана і Стівена. Його шлюб закінчився 1981 року розлученням. Джин вийшла заміж за гравця в гольф Вільяма Маккондічі три роки по тому[8]. 1983 року Бакстер узаконив стосунки з Нормою Мортон, і пара залишалася разом до смерті Бакстера в 2001 році[32].

Бакстер не був фанатично одержимий суперництвом між двома провідними командами Глазго. Всупереч неписаному правилу, згідно з яким конкуренти не могли бути друзями, серед його близьких друзів були гравці «Селтіка»: Біллі Макнілл, Пет Креранд і Майк Джексон[5][35].

Бакстер був природженим коміком, за що його часто стали називати Стенлі, на честь шотландського комедіанта і актора Стенлі Бакстера[3].

Подібно до багатьох інших зірок британського футболу кінця XX століття, Бакстер зловживав алкоголем[8][36], дехто каже, що Бакстер випивав до трьох пляшок «Bacardi» на день[8]. Товариш по збірній, Дейв Макай, безуспішно рекомендував йому тренуватися й жити розумніше[4]. Бакстер часто напивався вночі перед матчем, але це не перешкоджало його грі, і тренерський штаб перестав звертати на це увагу[13]. Після завершення кар'єри Бакстер став менеджером пабу[36]. У 55 років йому зробили дві пересадки печінки впродовж чотирьох днів[4][36], він пообіцяв кинути пити[8].

Іншою його довічною залежністю були азартні ігри, він програв 500 тисяч фунтів, за його власною оцінкою, або 250 тисяч фунтів за оцінками інших людей[4][8]. Пізніше, коли його запитали: «Якщо б Ви заробляли стільки, скільки заробляють футболісти нині, Вам би вистачало грошей розраховуватися з боргами?» — він відповів: «Так, я б програвав 50000 фунтів стерлінгів на тиждень на кінних перегонах, замість ста»[37].

У лютому 2001 року лікарі поставили Бакстеру діагноз рак підшлункової залози, і він помер у своєму будинку на південній околиці Глазго 14 квітня 2001 року. Норма і його сини, Алан і Стівен, були поруч, біля його ліжка[8]. Його похорони відбулися в Кафедральному соборі Глазго, на них також був присутній канцлер скарбниці Великої Британії Ґордон Браун, який довгий час був уболівальником «Рейт Роверс», у якому Бакстер почав свою кар'єру[32].

Пам'ять

Пам'ятник Джимові Бакстеру

Бакстер є членом Зали слави вболівальників «Рейнджерс»[9], а також він один з перших 50 футболістів, занесених в Шотландський зал спортивної слави, коли той було створено у 2005 році[38]. 2004 року його ввели в Залу слави шотландського футболу[39]. Він зіграв більшість своїх найкращих матчів після двадцяти років до перелому ноги в матчі проти віденського «Рапіда» у грудні 1964 року і до початку свого пияцтва, яке зробило його прізвисько «Slim Jim» менш актуальним[5][40].

Після повторного матчу фіналу шотландського Кубка 1963 року проти «Селтіка» він сховав м'яч під футболку, а потім віддав його новачкові команди. Шотландська футбольна асоціація наполягла, щоб м'яча повернули, і «Рейнджерс» відіслали м'яча, але вже іншого[41].

Вболівальники безуспішно намагалися здобути право назвати новий пішохідний міст на «Вемблі» на його честь[42][43], і 24 лютого 2005 року депутат Шотландської національної партії, Піт Вішарт, підтримав цю кампанію[44][45].

2003 року в селі Хіл оф Біс, шотландське графство Файф, завдяки громадській кампанії зі збору грошей, яка зібрала 80000 фунтів, зведено його статую[13][37].

Досягнення

«Рейнджерс»

Статистика

Сезон Команда Чемпіонат Національний кубок Єврокубки Інші кубки Загалом
Ліга Матчі голи Ліга Матчі голи Ліга Матчі голи Ліга Матчі голи Матчі Голи
1957/58 Рейт Роверз SPL  ?  ? SC + SLC  ?  ? - - - - - -  ?  ?
1958/59 SPL  ?  ? SC + SLC  ?  ? - - - - - -  ?  ?
1959/60 SPL  ?  ? SC + SLC  ?  ? - - - - - -  ?  ?
Загалом за «Рейт Роверз» 62 3  ?  ?   ! -   ! -   ! ?  ?
1960/61 Рейнджерс SPL 27 1 SC + SLC 2+10 0 EC 8 1 - - - 47 2
1961/62 SPL 29 2 SC + SLC 5+11 0 EC 6 1 - - - 46 3
1962/63 SPL 32 5 SC + SLC 7+9 0 ECWC 4 0 - - - 52 5
1963/64 SPL 26 4 SC + SLC 6+10 0 EC 2 0 - - - 44 4
1964/65 SPL 22 6 SC + SLC 1+10 0+2 EC 5 0 - - - 38 8
1965/66 Сандерленд FD 35 7 FA + FLC 1+2 0 - - - - - - 38 7
1966/67 FD 36 3 FA + FLC 5+1 2+0 - - - - - - 42 5
1967 FD 16 0 FLC 2 0 - - - - - 18 0
Загалом за «Сандерленд» 87 10 6+5 2+0   ! -   ! - 98 12
1967/68 Ноттінгем Форест FD  ? 2 FA + FLC  ?  ? ICFC  ?  ? - - -  ?  ?
1968/69 FD  ? 1 FA + FLC  ?  ? - - - - - -  ?  ?
Загалом за «Ноттінгем Форест» 48 3  ?  ?  ?  ?   ! -  ?  ?
1969/70 Рейнджерс SPL 14 1 SLC 4 0 EC 4 1 - - - 22 2
Загалом за «Рейнджерс» 150 19 21 + 54 0 + 2 29 3   ! - 266 25
Загалом за кар'єру 347 35  ?  ?  ?  ?  ?  ?  ?  ?

Примітки

  1. SNAC — 2010.
  2. Find a Grave — 1995.
  3. Famous Scots - Jim Curran Baxter. findagraveinscotland.com. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 13 листопада 2016.
  4. Glenn, Patrick (16 квітня 2001). Jim Baxter. London: The Guardian. Процитовано 5 січня 2009.
  5. Dalyell, Tam (16 квітня 2001). Jim Baxter. London: The Independent. Процитовано 5 січня 2009.
  6. I would never have made it in today's circumstances. I needed bastards like Carmichael, Buckard, Ferrier, Herdsman and McNaught. Young players like I was would simply tell them to get stuffed and take their talent elsewhere. I owe them. — Jim Baxter
  7. On This Day: 29 September. UEFA. Архів оригіналу за 9 грудня 2008. Процитовано 5 січня 2009.
  8. Frederic P. Miller (2010). Jim Baxter. с. 84. ISBN 978-6-1327-7709-6.
  9. Jim Baxter. Архів оригіналу за 22 січня 2013. Процитовано 15 квітня 2009.
  10. Cup Winners' Cup 1960-61. RSSSF. Архів оригіналу за 9 червня 2009. Процитовано 2 червня 2009.
  11. Jim Baxter: Great Scot. The Mavericks. Архів оригіналу за 22 січня 2013. Процитовано 13 листопада 2016.
  12. Ken Jones (16 квітня 2001). Baxter a self-confident master of sublime skills. London: The Independent. Архів оригіналу за 23 серпня 2009. Процитовано 5 січня 2009.
  13. Robson, Barry (2005). The One and Only, Slim Jim. У Ken Gambles. Black Catalogue: We are Sunderland. PDG Books Ltd. с. 1–4. ISBN 1-905519-02-8. Процитовано 7 липня 2012.
  14. John Greig. Архів оригіналу за 22 січня 2013. Процитовано 5 січня 2009.
  15. Jim Baxter - Scotland Football Record from 09 Nov 1960 to 22 Nov 1967. London Hearts Supporters Club. Архів оригіналу за 5 вересня 2008. Процитовано 7 січня 2009.
  16. Keith, John (2001). Funny Gags and Short Jabs. The Essential Shankly: Revealing the Kop Legend Who Launched a Thousand Quips. Robson. с. 161. ISBN 1-86105-465-3. Процитовано 7 січня 2009.
  17. Scottish Football Association. Архів оригіналу за 30 листопада 2016. Процитовано 13 листопада 2016.
  18. Scotland - Internationals 1962. Архів оригіналу за 7 жовтня 2012. Процитовано 13 листопада 2016.
  19. Jim Baxter. The Jim Baxter Story [DVD]. John Williams Productions - JW129.
  20. Shaw, Phil (14 жовтня 1999). Flower of Scotland stirs the passions. London: The Independent. Процитовано 5 січня 2009.
  21. Powell, Jeff (2002). Bloody Foreigners. Bobby Moore: The Life and Times of a Sporting Hero (вид. 2). Robson Books Ltd. с. 121=122. ISBN 1-86105-511-0. Процитовано 7 січня 2009.
  22. Holt, Richard (1990). Englishness and Britishness. Sport and the British: A Modern History. Oxford University Press. с. 260. ISBN 0-19-285229-9. Процитовано 5 січня 2009.
  23. Ronald Kowalski (2004). Cry for Us, Argentian: Sport and national identity in late twentieth-century Scotland. У Smith, Adrian, and Porter, Dilwyn. Sport and National Identity in the Post-war World. Routledge. с. 74. ISBN 0-415-28300-0. Процитовано 5 січня 2009.
  24. Taylor, Matthew (2008). Glory and Decline, 1961-1985. The Association Game: A History of British Football. Pearson Education. с. 296–297. ISBN 0-582-50596-8. Процитовано 5 січня 2009.
  25. Gray, William (15 квітня 2001). Baxter 'best to play in Scottish football'. London: Daily Telegraph. Процитовано 5 січня 2009.
  26. Dart, James, and Ahmed, Zohaib (8 червня 2005). Zimbabwe: Kings of the world. London: The Guardian. Процитовано 5 січня 2009.
  27. England vs Rest of The World 1963 (video). Архів оригіналу за 14 листопада 2016. Процитовано 13 листопада 2016.
  28. Taylor, Matthew (2008). Glory and Decline, 1961-1985. The Association Game: A History of British Football. Pearson Education. с. 100. ISBN 0-582-50596-8. Процитовано 5 січня 2009.
  29. Gall, Ken (2006). Working from Home. Power, Corruption and Pies: Volume 2. WSC Books Limited. с. 154–155. ISBN 0-9540134-8-4. Процитовано 7 січня 2009.
  30. 1962 FIFA World Cup Chile. FIFA. Архів оригіналу за 23 січня 2009. Процитовано 7 січня 2009.
  31. World Cup 1966: The Qualification Rounds. Архів оригіналу за 31 грудня 2008. Процитовано 7 січня 2009.
  32. Cramb, Auslan (20 квітня 2001). Last lament for true braveheart. London: Daily Telegraph. Процитовано 5 січня 2009.
  33. Seddon, Peter (2004). Nothing but a Bag of Wind. Football Talk: The Language & Folklore of the World's Greatest Game. Robson. с. 49. ISBN 1-86105-683-4. Процитовано 5 січня 2009.
  34. McGaffin`s Cup 1. youblisher.com. Архів оригіналу за 22 січня 2013. Процитовано 13 листопада 2016.
  35. Baillie, Rodger (14 жовтня 2007). Firm pals who broke the Glasgow mould. London: The Sunday Times. Процитовано 5 січня 2009.
  36. Collins, Tony, and Vamplew, Wray (2002). A Little of What Does You Good?. Mud, Sweat and Beers: A Cultural History of Sport and Alcohol. Berg Publishers. с. 104. ISBN 1-85973-558-4. Процитовано 5 січня 2009.
  37. Statue to football legend unveiled. BBC. 20 квітня 2003. Процитовано 5 січня 2009.
  38. Scotland honours sporting legends. BBC. 30 листопада 2002. Процитовано 5 січня 2009.
  39. Scottish Football Hall of Fame - 2004 inductees. Архів оригіналу за 7 жовтня 2012. Процитовано 13 листопада 2016.
  40. Pattullo, Alan. Flawed legend - and greater for it. The Scotsman. Архів оригіналу за 22 серпня 2009. Процитовано 5 січня 2009.
  41. Night Slim Jim Had A Ball. Daily Record. 22 грудня 2008. Архів оригіналу за 19 вересня 2009. Процитовано 5 січня 2009.
  42. Brown, Paul (2006). Classic Matches. The Unofficial Football World Championships: An Alternative Soccer History. Tonto Books. с. 74. ISBN 0-9552183-1-4. Процитовано 5 січня 2009.
  43. Battle of the bridge commences. London Development Agency. Архів оригіналу за 18 травня 2005. Процитовано 6 січня 2008.
  44. Baxter vs Moore - Costing you money in Parliament. Архів оригіналу за 6 вересня 2008. Процитовано 5 січня 2009.
  45. SNP MP's motion backs Jim Baxter bridge at Wembley. Scottish National Party. Процитовано 5 січня 2009.[недоступне посилання з квітня 2019]
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.