Пеле

Народився 23 жовтня 1940 р. у Трес Корасоес — містечку в штаті Мінас-Жерайс. Його батько був футболістом-професіоналом з прізвиськом Дондінью. Він виступав у місцевому клубі, але одного разу Дондінью запросили до відомого «Атлетико Мінейро». Для небагатої сім'ї це був шанс вибратися з бідних кварталів та зажити заможно. Але в першій же грі проти «Сан-Крістовао» після зіткнення з Августо (майбутнім капітаном Бразилії на ЧС 1950) Дондінью отримав надзвичайно складну травму. Не зігравши більше жодного матчу за «Атлетико», батько Пеле повернувся додому. Біль коліна не давав грати на повну силу навіть на рівні місцевих команд, але треба було якось заробляти на життя. Сім'я продовжувала жити в злиднях. Після народження сина Донья Селесте навіть не хотіла слухати про якісь футбольні мрії Діко.

1947 року сім'я Дондінью переїхала до Бауру, де той знайшов нову команду — Bauru Atletic Club (BAC). Саме в цьому місті Діко починав проводити свої перші матчі — на вулиці, де й мешкав. Коли йому виповнилося 9 років, його вперше почали кликати «Пеле» й усі швидко звикли до цього прізвиська. Хлопцям із сусідніх вулиць спало на думку створити футбольну команду. Вони грали матчі з іншими дитячими командами, але все ще були без тренера і виступали босоніж.

Коли Пеле було 12 років у команді, з'явився перший дорослий «менеджер». Друг Дондінью, продавець у місцевому торговому домі Зе Лейте купив хлопчакам перші справжні бутси, ставши одночасно тренером і спонсором. Команду вирішили назвати «Амерікінья» («маленька Америка» португальською) і вона взяла участь в юніорському кубку міста Бауру, названого «Кубок Ніколя Авелоні» на честь мера. «Амерікінья» виграла фінал, а Пеле став найкращим бомбардиром турніру. За рік Зе Лейте переїхав до Сан-Паулу. Колектив втратив опікуна, тренера і трьох гравців — синів Зе Лейте, що грали за команду. Того ж часу BAC вирішив створити при клубі молодіжну секцію. 13-річного Пеле відразу ж прийняли туди. Тренувати юнаків приїхав сам Вальдемар ді Бріту — нападник національної збірної Бразилії на чемпіонаті світу 1934 року. Новий наставник здивував хлопців методами тренувань, які, проте, приносили плоди. Наприклад, прив'язував м'яч на певній висоті і говорив бити його головою спочатку підскочивши лише на лівій нозі, потім на правій і тільки потім на обидвох. Пеле був найнижчим у команді, тому мусив стрибати найвище (у дорослій кар'єрі він прославиться своєю чудовою грою в повітрі). Юнацьке «Бакінью» двічі поспіль виграло «Кубок Ніколя Авелоні». За два роки Вальдемар ді Бріту повернувся до Сантосу. Дещо пізніше до Бауру приїхав тренер відомого клубу «Банґу» з Ріо-де-Жанейро. Донья Селесте не відпустила сина до іншого міста.

Коли Пеле виповнилося 15 років, до міста прибув Вальдемар ді Бріту з пропозицією. Юним нападником цікавився «Сантос» — тодішній чемпіон штату й одна з найсильніших команд Бразилії. Батькам зателефонував президент клубу і Пеле переїхав до Сантоса. Спочатку він грав за молодіжну команду. Після травми форварда «Сантоса» тренер почав випускати Пеле в основному складі. Перший гол у першості штату він забив 7 вересня 1956 року. За перших 11 ігор Пеле забив 17 м'ячів. 8 квітня 1957 року підписав професійний контракт із «Сантосом».

У чемпіонаті штату Сан-Паулу Пеле з 1957 ставав найкращим бомбардиром 9 разів поспіль. У сезоні 1958 він забив 58 м'ячів у 38 іграх. Наприкінці 50-х і на початку 60-х рр. «Сантос» був лідером бразильського футболу, але бразильська першість не могла бути джерелом значних прибутків для власників команди. Клуб охоче запрошували до Європи, де вони грали товариські («виставкові») матчі, а відсотки йшли до каси клубу. 1959 року клуб вирушив у турне спочатку по Америці, а згодом — по Європі. Бразильська команда показувала атакувальний футбол, який подобався трибунам. На ігри, де грали Пеле, Зіту і Пепе приходили тисячі глядачів, але темп подорожей був надто високим для гравців. Відсутність принаймні одного з них означала б меншу кількість уболівальників на трибунах. Завершенням турне була гра проти Реалу Мадрид. Виснажений «Сантос» поступився найсильнішому європейському клубу того часу — 3:5.

Загалом 1959 рік став найрезультативнішим у всій кар'єрі нападника — разом в офіційних та товариських іграх 19-річний гравець «Сантоса» забив 126 голів у 104 матчах.

«Сантос» регулярно перемагав у чемпіонаті штату Сан-Паулу, де грали багато відомих команд Бразилії, зокрема «Сан-Паулу», «Коринтіанс» та «Пальмейрас». Від 1957 до 1965 року включно Пеле щороку ставав найкращим бомбардиром турніру. Ані до, ані після нього такого не досяг ніхто.[5] Найкращі команди двох найсильніших штатів — Сан-Паулу та Ріо-де-Жанейро змагалися у «Турнірі Ріо Сан-Паулу» — фактично чемпіонаті Бразилії, аж до створення всенаціональної ліги 1971 року.

1962 року «Сантос» перемагає в найпрестижнішому клубному турнірі Південної Америки — Копа Лібертадорес. Це дозволяє бразильцям змагатися за Міжконтинентальний кубок — трофей, який розігрують переможці Кубка європейських чемпіонів та Копа Лібертадорес. За Міжконтинентальний кубок вона змагалася з португальською «Бенфікою», де головною зіркою був Еусебіу. На «Маракані» «Сантос» переміг європейців 3:2, двічі відзначився Пеле. На лісабонському «Да Луж» бразильці розгромили «Бенфіку» 5:2. Пеле зробив хет-трик, а Еусебіу забив лише один.

За рік команда Пеле знову стала найсильнішою в Південній Америці. За Міжконтинентальний кубок бразильці змагались з італійським «Міланом» У першій грі «Мілан» перемагає південноамериканців 4:2 вдома — обидва голи забив Пеле. З таким самим рахунком «Сантос» зреваншувався у Бразилії, а додатковий матч завершився з рахунком 1:0 на користь бразильців.

До 1965 року Едсон Арантес ду Насіменту став одною з найвідоміших персон Бразилії та світу. Свої гроші футболіст інвестував у фірму «Санітарія Сантіста», але вона у певний момент була близька до банкрутства через борги. Пеле позичив потрібну суму у футбольного клубу Сантос, де і виступав. За це керівництво домоглося продовження контракту з командою. На продажі квитків на товариські ігри та поїздках по всьому світі «Сантос» ґрунтував велику частину свого бюджету. Пеле збирав повні трибуни куди б не їхав «Сантос».

У 1967 та 1968 роках клуб з Сантоса знову перемагає в чемпіонаті штату Сан-Паулу. Журналісти вже почали рахувати голи Пеле. Статистики свідчили, що гол № 1000 нападник мав би забити в якомусь з осінніх матчів 1969 року. Це сталося 19 листопада 1969 року на арені «Маракана» у Ріо-де-Жанейро під час гри з «Васку да Ґама», за якою спостерігало близько 80 000 глядачів. Не вщухав потужний дощ, а глядачі чекали лише на одне — на тисячний гол Пеле. Зірка «Сантоса» здобула його з пенальті. Ця подія мала широкий резонанс у пресі.[6]

Із шістдесятих років футболіст дедалі частіше знімається у рекламах та відкриває власний бізнес. У Бразилії його популярність використовували під час популяризації багатьох видів продукції. Пеле був принциповим в одному питанні — він ніколи в житті не рекламував сигарети чи алкоголь.

2 жовтня 1974 року на 20-й хвилині гри з «Понте Прета» Пеле несподівано схопив м'яч у руки і побіг до центра поля — він став на коліна і подякував глядачам за їхню відданість і прихильність. Весь стадіон став на ноги і проводжав кумира овацією — Пеле вирішив завершити кар'єру.

Продовжити виступи 34-річного бразильця змусили нефутбольні фактори. Колись, 1966 року футболіст довірив свої справи поганому бізнесменові і збанкрутував. Йому довелося продовжити свій контракт з «Сантосом» на фінансових умовах, які запропонував клуб. 1974 року ситуація повторилась — взявши кредит, люди, які вели фінансові справи футболіста, не зуміли його віддати — бразилець опинився у боргах. Пеле підписує багатомільйонний контракт з американським клубом «Нью-Йорк Космос».

У 1970—1980 роках американські фірми виділяли мільйони на розвиток футболу у США з надією на те, що гра буде приносити такі ж прибутки, як американський футбол, бейсбол, баскетбол чи хокей. У Сполучених Штатах проводили останні роки кар'єри такі зірки, як Франц Бекенбауер, Йоган Кройф чи Джордж Бест. «Нью-Йорк Космос» теж мав добру фінансову підтримку — клуб входив до групи компаній, якій належала, наприклад, кінокомпанія «Warner Brothers».

7 липня 1957 р. Пеле вперше одягнув футболку національної збірної Бразилії вийшовши на заміну проти Аргентини. Він забив єдиний гол команди, але бразильці поступились 1:2.

Наступного року юний нападник взяв участь у чемпіонаті світу 1958, який відбувався у Швеції. У перших 2 іграх групового етапу (з Австрією і Англією) він не грав. Пеле вийшов у стартовому складі у останньому груповому матчі проти Радянського Союзу ставши футболістом основи на решту чемпіонату. В 1/4 фіналу Бразилія грала з Уельсом і Пеле, забивши на 73-й хв. єдиний гол, став наймолодшим футболістом, який забив гол на чемпіонатах світу. Він мав 17 років і 239 днів. Рекорд не побито й досі. В півфіналі проти Франції він зробив «хет-трик» і південноамериканці виграли 5:3. Іншим фіналістом стала команда господарів — Швеція. 29 липня 1958 р. бразильці виграли і фінальну гру (Пеле забив шведам двічі). Пеле забив 6 голів, поділивши у списку бомбардирів 2-3 місце з Гельмутом Раном. Весь турнір південноамериканці провели використовуючи тактичну схему 4-2-4, яку після чемпіонату почали застосовувати у всьому світі.

Бразилію вважали фаворитом, адже цього разу команді допомагала географічна близькість Бразилії та Чилі, де відбувався турнір. У складі залишились практично всі головні зірки турніру 4-річної давності: Жільмар, Джалма Сантус, Діді, Вава та неперевершені Ґаррінша з Пеле на чиї плечі падав тягар організації і завершення атак.

Пеле провів тільки перші 2 матчі на турнірі — проти Мексики і Чехословаччини, та забив 1 гол. Ще перед чемпіонатом нападник «Сантоса» відчував біль у паху, який найгостріше дав про себе знати у другій грі турніру — проти Чехословаччини. Пеле залишався на полі, оскільки заміни тоді ще не були дозволені, але решту чемпіонату дивився з лави запасних і по телевізору. У центрі нападу його замінив Амарілду. Головною зіркою став Ґаррінша, який разом з Вава став найкращим бомбардиром турніру — обидва забили по 4 м'ячі. Команда Бразилії знову перемогла на чемпіонаті світу.

На англійському турнірі жеребкування вибрало для Бразилії дуже рівних і сильних суперників: Португалію, Угорщину та Болгарію. Кожен із цих колективів мав у своєму складі висококласних футболістів.

Уже в першій грі, проти болгар, нападник отримав пошкодження, але до того встиг забити 1 гол. Бразильці перемогли 2:0. Цей матч увійшов до історії, як останній, в якому одночасно виступали 2 найгеніальніші гравці Бразилії 1950-х і 60-х рр. — Пеле та Ґаррінша. Одночасно на полі ця пара зіграла 40 ігор за збірну протягом 9 років (1958—1966) і не програла жодної.[7]

Наступний поєдинок південноамериканці були змушені грати без Пеле і поступилися Угорщині 1:3. Гравець «Сантоса» зумів одужати і взяв участь у третьому матчі групового етапу — проти португальців, у складі якого особливо відзначали нападника Еусебіу. Глядачі побачили наскільки жорстко і грубо діяли європейці проти Пеле. Зрештою, після одного з таких епізодів він вже не міг залишити поле самостійно. Еусебіу зробив дубль і бразильці програли 1:3. Команда вибула вже після групового етапу і викликала величезну хвилю незадоволення на батьківщині. Пеле вважав винними тренерів та невірно спланований тренувальний процес. Футболіст вирішив не брати участь у чемпіонаті світу 1970, навіть, якщо його запросять до складу збірної.

Після перемоги на ЧС-1970 Пеле став єдиним триразовим чемпіоном світу в історії футболу. Останню гру за збірну він провів 18 липня 1971 року проти Югославії на стадіоні «Маракана».