Джон Дальберг-Актон

Син Фердинанда Річарда Актон-Дальберга, 7-го баронета Олденхем-Хол і останньої представниці знатного німецького роду Дальбергів Марі Луїзи Пелін де Дальберг (1812-1860). Прадід історика по лінії батька мав приватну лікарську практику в Безансоні, а його дід Джон Актон успадкував від кузена англійський титул баронета, зблизився з королевою Марією Кароліною і став першим міністром Неаполітанського королівства в роки Наполеонівських воєн. Сім'я Актон була римсько-католицькою. Його діда по материнській лінії Наполеон за дипломатичні заслуги вшанував титулом герцога. У 1837-му, коли хлопчику було чотири роки, його батько помер, а мати вийшла заміж вдруге і стала дружиною 2-го графа Гранвіля(Earl Granville).

Джон Актон отримав приватну освіту: спочатку в семінарії в Оскотті (римо-католицькому коледжі Св. Марії) до 1848 року — під керівництвом доктора Ніколаса Вайзмена (згодом кардинала і католицького архієпископа Вестмінстера), а потім — вдома в Единбурзі. У Мюнхені він жив у будинку богослова Йоганна Деллінгера, який прищепив йому любов до історичних досліджень.

Актон хотів би навчатись у Кембриджі, але для католика в той час це було неможливо. Він чудово володів іноземними мовами, з раннього віку збирав колекцію, яка з часом перетворилася на чудову історичну бібліотеку. Актон був гарячим прихильником лібералів, але під час громадянської війни в Сполучених Штатах його симпатії цілком належали конфедератам. Актон витратив багато часу, подорожуючи між головними інтелектуальними центрами Європи та Сполучених Штатів, а серед його друзів були такі люди, як французький публіцист та історик Шарль Монталамбер, політик і історик Алексіс де Токвіль, історик Нюма-Дені Фюстель де Куланж, швейцарський політик Йоганн Каспар Блюнчлі, німецький історик Генріх фон Зібель і видатний історик Леопольд фон Ранке. У 1856-му він здійснив подорож до Росії, де був присутній як британський представник на коронації імператора Олександра II.

Після подорожей по Європі та Америці в 1859 році осів у своєму будинку в Олденгемі (Шропшир). У цьому ж році повернувся до Палати громад як представник від ірландського округу Карлоу і став активним прихильником Вільяма Гладстона. Однак через свою низьку парламентської активність в 1865 році не був переобраний на загальних виборах, покинув парламент, проте залишився добрим другом Гладстона.

Того ж 1859-го року Актон став редактором католицького щомісячника «The Rambler». Через три роки внаслідок злиття журнал став називатися «Home and Foreign Review». Уникаючи богословської полеміки, він присвятив себе історії і вивченню суспільства.

У 1865 році Актон одружився з графинею Марією, дочкою баварського графа Арко-Валлі, яка народила йому сина і трьох дочок. У 1869 році був зведений королевою Вікторією в пери і став першим бароном Актоном. Після 1879 він ділив свій час між Лондоном, Каннами і Тегернзом в Баварії.

У 1872 році Актон отримав почесну ступінь доктора філософії Мюнхенського університету, в 1888 — ступінь доктора права Кембріджського університету, а в 1889 — Оксфордського і 1890 році став членом коледжу All Souls College Оксфордського університету.

У 1895 році після смерті Джона Сілі лорд Роузбері призначив лорда Актона королівським професором сучасної історії в Кембріджі. У 1896 році Видавництво Кембріджського університету запропонувало Актон розробити план видання багатотомної «Кембріджської історії сучасності», з якої передбачалося почати створення всеосяжної трьохчастинної праці, яка послідовно розповідала б про історичні процеси від глибокої давнини до сучасності. «Кембріджська історія сучасності» виходила між 1902 і 1912 рр. (Актон помер ще до появи I тому). Пізніше проект Актона був продовжений: з'явилися «Кембриджська історія середньовіччя» і «Кембриджська історія стародавнього світу».

В 1901 році захворів і помер 19 червня 1902 в Тегернзі. Його син, Річард Лайон-Долберг-Актон, став 2-им бароном Актоном. Величезна бібліотека, що залишилася після лорда Актона, з книгами, в яких історик робив свої нотатки, була відразу ж куплена Ендрю Карнегі та передана Джону Морлі, який, у свою чергу, надав її Кембріджському університету.

Ідеаліст за світоглядом та ревний католик, Актон вважав головним в історичному процесі розвиток ідей заснованих на релігії. В політичних поглядах Актон захисник конституційної монархії та прихильник помірних реформ, виступав за надання самоврядування Ірландії. Автор багатьох робіт з різних питань середньовічної та нової історії, які друкувалися в часописах і пізніше були об'єднані в збірниках виданих вже після його смерті: «Історія свободи та інші есе» («History of freedom and other essays», 1907), «Історичні есе і дослідження» («Historical essays and studies», 1907), «Свобода та влада» («Essays on freedom and power», 1956), «Церква і держава» («Essays on church and state», 1953).

• Lectures on the French Revolution / Foreword by Stephen J. Tonsor. — Indianapolis: Liberty Fund, 1960. — 350 p. — ISBN 978-0-86597-280-3.
• Selected Writings of Lord Acton: 3 vols. / Edited by J. Rufus Fears. — Indianapolis: Liberty Fund, 1985. — 1,911 p. — ISBN 978-0-86597-329-9:

Vol. I. Essays in the History of Liberty. — 588 p. — ISBN 978-0-86597-046-5;

Vol. II. Essays in the Study and Writing of History. — 607 p. — ISBN 978-0-86597-048-9.

Vol. III. Essays in Religion, Politics, and Morality. — 716 p. — ISBN 978-0-86597-050-2.

• Майборода О. Ектон (Acton) Джон // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.238 ISBN 978-966-611-818-2
• Thurston, Herbert. John Emerich Edward Dalberg Acton, Baron Acton // The Catholic Encyclopedia. Vol. 1. New York: Robert Appleton Company, 1907.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Джон Дальберг-Актон

• Джон Актон в електронній бібліотеці InLiberty