Кадіївка

З 1919 місто опинилося під владою більшовиків.

1931 року сесія Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету прийняла рішення про будівництво нового упорядкованого міста. Ставок у центрі був засипаний, а на його місці розбили сквер, який проіснував до початку 1970-х років. У ніч з 30 на 31 серпня 1935 року на шахті «Центральне Ірміно» зміна Олексія Стаханова встановила світовий рекорд продуктивності праці на відбійні молотки, нарубавши за 5 годин 45 хвилин 102 тонни вугілля, перевиконавши норму в 14 разів. Так зародився стаханівський рух.

1937 року місто перейменоване в Серго на честь більшовика Серго Орджонікідзе, що боровся з українськими військами. З 1943–44 по 1978 роки місто мало нинішню назву — Кадіївка.

12 липня 1942 в ході німецько-радянської війни місто було захоплене німецькими військами.[6][7] 3 вересня 1943 відвойовано військами Південного фронту в ході Донбаської операції[6].

У листопаді 1944 р. створено три райони (міські районні ради): Іллічівський, Брянський і Голубівський.[8]

У 1950-х місто охоплювало селища, які пізніше виділилися в окремі міста — Брянка, Первомайськ, Кіровськ (нині Голубівка). Восени 1954 в Кадіївці відкрито технічне училище, де розпочали навчання 280 випускників середніх шкіл.

15 лютого 1978 з метою увічнення пам'яті О. Г. Стаханова Указом Президії Верховної Ради Української РСР Кадіївка була перейменована в Стаханов.

Перші виступи сепаратистів у місті зафіксовані 17 квітня 2014, коли терористи намагалися захопити управління міліції[9]. В ніч на 27 квітня, у переддень проголошення Луганської народної республіки, до міста прибула озброєна група бойовиків[10]. 1 травня міська рада Стаханова планувала розглянути питання щодо статусу регіону, проте засідання не відбулося через відсутність кворуму[11]. 2 травня було захоплено міськраду[12].

11 травня мешканці Стаханова брали участь у псевдореферендумі, забезпечивши заповнення 98 % бюлетенів в підтримку терористичної організації.[13].

З часом місто потрапило до сфери впливу донських козаків, очолюваних громадянином Росії М. Козіциним, намісником Козіцина в Стаханові було призначено Павла Дрьомова[14][15]. 14 вересня стахановське угруповання заявило про вихід з-під юрисдикції «Луганської народної республіки»[16]

28 вересня 2014 року з'явилася інформація, що в окупованому Стаханові бойовики проводять обшуки в місцевих школах, — повідомив керівник групи «Інформаційний опір» Дмитро Тимчук: «Знищується вся українська символіка. Керівництво терористів обіцяє, що буде вилучена вся українська навчальна література, а замість неї будуть завезені російські підручники»[17].

30 вересня 2014 «Інформаційний спротив» повідомив, що зафіксовано перекидання до міста підрозділів 76-ї десантно-штурмової дивізії ПС РФ та діяльність російської станції РЕБ, що глушила мобільний зв'язок[18]. 5 листопада журналіст Роман Бочкала з посиланням на власні джерела повідомив, що в Стаханові підірвані з усім боєкомплектом 2 чи 3 системи залпового вогню окупантів[19].

14 листопада Стаханов було внесено до переліку населених пунктів на Сході України, на яких тимчасово не діє українська влада[20]

До кінця 2014 року конфлікт між Стаханівськими козаками і керівництвом «ЛНР» поглибився. Так, Павло Дрьомов публічно звинуватив ватажка «ЛНР» Ігоря Плотницького у крадіжці вугілля, фальсифікації виборів та співпраці з членами Партії регіонів[21]. Натомість на боці «ЛНР» виступили російські спецслужби, які викрали Козіцина, а деяких його поплічників — розстріляли[22].

Станом на 23 січня 2017 року українська армія змогла просунутися вглиб на 500 метрів в бік міста Кадіївка та зайняла позиції, на яких раніше перебували терористи «ЛНР» — операція «Сухумі». Операція була проведена спільними зусиллями 3-х батальйонів[23].

• Бакульманов Олег Васильович (1963—2014) — боєць Добровольчого корпусу «Правого Сектору», учасник російсько-української війни.
• Бірюков Олексій Петрович (1917—1996) — український скульптор.
• Вертіков Дмитро Андрійович — український економіст.
• Горянський Володимир Вікторович — український актор, телеведучий.
• Губський Ігор Іванович (* 1954) — український художник.
• Дронов Олексій Іванович (* 1959) — доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2009).
• Кирилов Іван Федорович — заслужений художник УРСР.
• Куклін Микола Михайлович (нар. 1923) — український живописець.
• Дмитро Валерійович Лалєнков (1966) — український актор та сценарист. Заслужений артист України.
• Федоров Іван Григорович — Герой Радянського Союзу.
• Філарет (Звєрєв) — єпископ Новокаховський та Генічеський Української Православної Церкви (Московського патріархату).