Джон Чарлз

У дорослому футболі дебютував 1948 року виступами за команду клубу «Лідс Юнайтед», в якій провів дев'ять сезонів, взявши участь у 297 матчах чемпіонату. Більшість часу, проведеного у складі «Лідс Юнайтед», був основним гравцем атакувальної ланки команди. У складі «Лідс Юнайтед» був одним з головних бомбардирів команди, маючи середню результативність на рівні 0,51 голу за гру першості.

Своєю грою за цю команду привернув увагу представників тренерського штабу «Ювентуса», до складу якого приєднався у 1957 році. Трансфер гравця обійшовся туринському клубу в 65 тисяч фунтів, що на той момент стало рекордною сумою, сплаченою за перехід футболіста[1]. Відіграв за «стару синьйору» наступні п'ять сезонів своєї ігрової кар'єри. Граючи у складі «Ювентуса» також здебільшого виходив на поле в основному складі команди, утворював разом з партнерами по нападу Омаром Сіворі та Джамп'єро Боніперті т.зв. «Магічне тріо» (італ. Trio Magico). В італійському клубі Чарлз був серед найкращих голеодорів, відзначаючись забитим голом в середньому майже двічі за кожні три гри чемпіонату. За цей час тричі виборював титул чемпіона Італії, ставав володарем Кубка Італії (двічі).

Згодом з 1962 по 1963 рік грав у складі команд клубів «Лідс Юнайтед» та «Рома».

За команду «Кардіфф Сіті» виступав протягом 1963—1966 років.

Розпочав тренерську кар'єру у 1966 року, як граючий тренер клубу «Герефорд Юнайтед».

Завершив кар'єру гравця у клубі «Мертір-Тідвіл», команду якого Джон Чарлз очолював як граючий тренер до 1974 року.

Пізніше працював у канадському клубі «Гамільтон Стілерз» спочатку на посаді технічного директора, а в 1987 році був головним тренером команди.

У 1950 році дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Уельсу. Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 16 років, провів у формі головної команди країни лише 38 матчів, забивши 15 голів. У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1958 року у Швеції, допоки єдиного великого міжнародного турніру в історії збірної Уельсу.