Джорджо Ферріні

Вихованець футбольної школи «Понціана» і молодіжних команд клубу «Торіно».

У дорослому футболі дебютував 1958 року виступами за команду клубу Серії C «Варезе».

1959 року повернувся до «Торіно», за який відіграв 16 сезонів. Більшість часу, проведеного у складі «Торіно», був основним гравцем команди. За цей час двічі виборював титул володаря Кубка Італії. Завершив професійну кар'єру футболіста у 1975 році.

Поліція виводить Ферріні з поля під час «битви в Сантьяго».

1962 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії. Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 7 років, провів у формі головної команди країни лише 7 матчів.

У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1962 року у Чилі. На цьому турнірі був однією з ключових дійових осіб сумнозвісного матчу групового етапу проти господарів, збірної Чилі, що увійшов в історію світового футболу як «битва в Сантьяго». Вже на 7-й хвилині матчу арбітр зустрічі Кен Астон прийняв рішення про вилучення Ферріні з гри. Гравець з цим не погодився, і його вдалося вивести з поля лише за допомогою поліції. До завершення гри, багатої на взаємні грубощі і вияви неспортивної поведінки, поліція ще тричі була змушена виходити на поле для вгамування пристрастей. Італійці, що догравали матч удев'ятьох, програли з рахунком 0:2, що врешті-решт не дозволило їм подолати груповий етап змагання.

Був включений до складу збірної на домашньому для італійців чемпіонаті Європи 1968 року, де вони здобули титул континентальних чемпіонів. В рамках цього турніру взяв участь у півфінальному матчі та у першій фінальній грі (завершилася унічию і була проведена повторно).

Розпочав тренерську кар'єру відразу ж по завершенні кар'єри гравця, 1975 року, увійшовши до тренерського штабу клубу «Торіно». Наступного року передчасно пішов з життя у віці 37 років через аневризму.