Джордж Гамільтон-Гордон Абердин

1806 — вступив до верхньої палати як шотландський представницький пер, граф Абердин долучився до партії торі, не беручи, втім, дієвої участі у політиці; з особливою пристрастю займався науковими дослідженнями, серед яких його твір сочинение «Inquiry into the principles of beauty in Grecian architecture» (Лондон, 1822).

1813 — проводив перемовини про приєднання Австрії до коаліції проти Наполеона I, уклав союзну угоду в Тепліце, схилив на бік союзників неаполітанського короля Мюрата.

1814 — брав участь у Шатільйонському конгресі; 31 березня вступив до Парижа з союзниками. 18 червня 1814 року отримав звання пера Великої Британії з титулом віконта Гордона.

Джордж Гамільтон-Гордон Абердин

До 1828 року займався майже виключно питаннями сільського господарства й того ж року був призначений спочатку канцлером герцогства Ланкастерського, а потім, за Веллінгтона, міністром закордонних справ. Займаючи цей пост, він діяв у дусі політики Меттерніха; ворожо ставився до греків, підтримував Дона Мігеля і висловлював симпатії до французького міністерства Поліньяка, хоча, втім, поспішив, не припиняючи дотримуватись політики невтручання, визнати після липневого перевороту воцаріння Луї-Філіпа.

1830 — 16 листопада після спричиненого реформеним рухом розпуску кабінету Веллінгтона і він склав із себе посаду. У короткий період проміжного торійського міністерства, з 14 листопада 1834 року до 8 квітня 1835 року, Абердин обіймав посаду міністра колоній.

1841 — у новому торійському кабінеті Піля повторно отримав портфель міністра закордонних справ; тут він почав висловлювати ліберальніші ідеї, проявивши у суперечці з Америкою багато миролюбства, але намагався також відновити колишні добрі стосунки з Австрією та Росією й під час відвідання у 1844 році Лондона імператором Миколою I не опирався, принаймні відкрито, його східній політиці. Торгові реформи Піля цілком були схвалені Абердином, та, коли внаслідок їх введення міністерству довелось піти у відставку наприкінці червня 1846 року, Абердин очолив у верхній палаті середню партію, так званих пілітів.

1852 — наприкінці лютого він відхилив пропозицію вступити до знову утвореного міністерства Дербі й після розпуску останнього у грудні того ж року взяв на себе формування коаліційного уряду, в якому зайняли місця піліти, віги, радикали та ірландські ліберали. За кілька місяців настала Східна криза, під час якої Абердин спочатку намагався зайняти положення посередника; коли ж він виявився змушеним після Синопської битви оголосити війну Росії, то був визнаний відповідальним за її кволе ведення. До цього ще приєднались суперечки з Расселом і Пальмерстоном, які призвели до падіння уряду.

1855 — 1 лютого Абердин здав печатку королеві, яка нагородила його орденом Підв'язки й у подальшому часто зверталась до нього за порадами у державних і приватних справах. Довголітній досвід і чесний образ дій Абердина як приватної особи посилили його вплив у верхній палаті парламенту. До кінця життя граф Абердин цікавився мистецтвом і наукою.

Спадкував графу Абердину його старший син Джордж (28 вересня 1816 — 22 березня 1864).