Джульфа (Азербайджан)

Вірменський рукопис із Джульфи[33], 1587 рік

Середньовічні писарі згадують Джульфу як важливе місто і вихваляють його численні монастирі[34]. У середині XVII століття тут відзначається відродження вірменського архітектурного будівництва[35]. За описом Енциклопедії Брокгауза і Єфрона, «нині від старої Джульфи залишилися руїни будинків і церков, величезне кладовище з незліченними надгробними пам'ятниками, вкритими барельєфами та арабесками, і залишки опор двох-трьох мостів через Аракс»[7]. Згідно з виданим 1865 року «Географічно-статистичним словником Російської Імперії» місто, що колись нараховувало 8000 родин, на момент виходу словника було невеликим поселенням. В ньому налічувалося 24 вірменські церкви, з яких 13 були залишені. На думку автора найкращим з храмів був побудований в часи Шаха Абаса, монастир Спасителя, в якому 1865 року жив 1 вірменський архієрей, 5 архімандритів і 20 ченців. Крім цього у храмі спочивали тіла першого архієрея Джульфи Хачатура і будівничого церкви Давида. Іншими окремо зазначеними у словнику культовими спорудами були: побудований 1613 року жіночий монастир Св. Катерини; споруджений 1628 року ходжою Петросом собор Бетлемес; збудована 1611 року церква Ходженець (залишена до 1865 року). При чоловічому монастирі було кладовище, написи на деяких могилах якого відносяться до другої половини XVI століття[36].

Російський історик В. Шнірельман відзначає систематичне замовчування азербайджанськими авторами вірменської історичної спадщини Джульфи[37].

До кінця XX століття серед руїн Старої Джульфи ще зберігалися в зруйнованому стані:

• Фортеця Джуги або Дарзвазрі — X—XII століття. Знаходилась у східній частині середньовічного міста, на пагорбі поблизу Аракса.
• Міст — чотириарковий, побудований у ранньому середньовіччі з тесаних каменів на вапняному розчині. Арковий проліт досягав 37 м у довжину за ширині 3 м. Наприкінці XVI ст. вже був зруйнований.
• Міська лазня — кінець XVI століття. Складалася з декількох приміщень зі склепінчастими перекриттями. Її будівельником вважали останнього міського голову вірменської Джуги Ходжу Хачика.
• Головний каравантун (каравансарай) — на березі р. Аракс. Мав аркову прямокутну форму, був побудований з тесаних каменів і займав досить велику територію.
• Церква Помболозі або Тавараці (Пастуша) — центрально-купольна церква, відновлена в XVI ст.
• Церква сурб Аствацацін (св. Борогодиці) — XII—XIII ст., реставрована в XVI ст. Розташовувалася в східній частині Джуги, безпосередньо біля міської стіни. Прямокутна церква була оточена з усіх боків високим муром, що створювало враження невеликої фортеці.
• Церква Помпозіжам[38]
• Монастир Аменапркич — IX—X ст., реставрований 1271 року пароном Ваграмом. Перебував на височині, розташованій на краю «Долини Вітрів». Являв собою невелику центрально-купольну церкву і декілька одноповерхових і двоповерхових житлових і господарських будівель, оточених стіною.
• Печери — з безлічі каменоломень і печер в «Ущелині Вітрів» і в скелях, що оточують місто, найпримітніші печери «Чгнавор» і «Крекачатун». Датуються II—I тис. до н. е., і, як в давнину, так і в середньовіччі, служили для проживання і укриття в разі небезпеки[10][39].

Починаючи з XIII—XIV століть у скрипторіях Джульфи створювалися ілюміновані рукописи. Попри значні втрати, почасти через те, що місто зруйнував шах Аббас I, а його населення депортовано в Ісфаган, кілька збережених рукописів свідчать про славу і багатство цього комерційного міста і його жителів. Відомий, наприклад, рукопис однієї з праць Григора Татеваці, скопійованої і багато ілюмінованої в Джульфі 1456 року художницею Маріам[34].

Серед джульфинських пам'яток було кладовище хачкарів, розташоване на трьох пагорбах[40][41][42][43]. Олександр Родес, описуючи відвідування Джульфи 1648 року, говорить про 10 тис. повністю збережених хачкарів. На початку XX століття на цвинтарі залишалося ще 6 тис. хачкарів, вертикальних надгробків, три церкви і каплиця.

1812 року англійський дипломат Вільям Сузлі, відвідавши Джугу, зазначає:

Я досліджував руїни Джульфи, все населення якої складають 45 вірменських сімей, судячи з усього з найнижчих верств. Між тим про колишню чисельність населення свідчить велике кладовище, розташоване на схилі, що спускається до самої річки, з численними надгробками, що стоять щільно в ряд, немов солдатські роти. Це пам'ять багатьох поколінь, підсумок багатьох століть ...

[44]^{[неавторитетне джерело]}

Кладовище в Джульфі до знищення

Кладовище Джуги досліджували 1912 року Ашхарбек Калантар і Арт. Григорян, у вересні 1915 року його вивчив і сфотографував відомий фотограф Арташес Вруйр за допомоги студента Григора Агамаляна. Агамалян нарахував тоді 2100 хачкарів. У 1971-73 роках, коли кладовище вивчав історик Аргам Айвазян, нарахували 2707 хачкарів[39][7].

Аргам Айвазян розділив хачкари на групи за періодами: ранній період IX—XV ст., перехідний період XV—XVI ст. і остання, найголовніша група — з середини XVI ст. до 1604 р., що відрізняється особливою майстерністю різьбярів[10][39].

Згідно з ІКОМОСом, 1998 року азербайджанський уряд видалив 800 хачкарів, але руйнування було припинено через протести ЮНЕСКО. 2002 року руйнування кладовища відновилося, до 2006 року від кладовища не залишилося й сліду[45]. 2010 року повідомлення очевидців про руйнування кладовища підтверджила Американська асоціація сприяння розвитку науки на основі аналізу супутникових знімків регіону[46].

Навесні 2006 року азербайджанський журналіст з Інституту війни і миру Ідрак Аббасов спробував дослідити кладовище, однак місцева влада заборонила йому відвідати цей об'єкт[47]. Проте, він зміг добре розглянути територію кладовища і підтвердив, що воно повністю зникло. Азербайджан заборонив представникам Європейського парламенту оглянути колишнє кладовище в квітні 2006 року[45].

З кількох тисяч хачкарів залишилися тільки ті, які було вивезено з Джульфи: 10 хачкарів XVI—XVIII, вивезених до Кавказького музею в Тбілісі, за ініціативою його засновника Густава Радде (1867 р.) і кілька хачкарів, перевезених у радянський час до Ечміадзіна[7].

• Маттеос Джугаєці — вірменський мислитель, літературознавець і богослов XIV—XV століть
• Акоп Джугаєці — вірменський художник-мініатюрист кінця XVI початку XVII століття, видатний представник Джульфинської школи вірменської мініатюри.
• Симеон Джугаеці — вірменський філософ, богослов, мовознавець, педагог і громадський діяч XVII століття.
• Алекперов Фізулі Гасан огли — міністр праці та соціального захисту Азербайджанської Республіки від 2006 року.

• Алінджа