Дзвіниця (оповідання)

«Дзвіни́ця» (англ. The Bell-Tower) — оповідання класика американської літератури Германа Мелвілла зі збірки «Оповідання на веранді». Вперше опубліковане у 32-му номері журналу «Putnam's Magazine» в серпні 1855 року[1]. Сюжет твору повністю вигаданий, в ньому автор показує зв'язок між злочином і покаранням, причому за містичним збігом обставин легко здогадатися, що каральною силою виступає саме Провидіння.

«Дзвіниця»
Автор Герман Мелвілл
Назва мовою оригіналу The Bell-Tower
Країна США
Мова англійська
Серія «Оповідання на веранді»
Місце Нью-Йорк
Видавництво Putnam's Magazine
Видано серпень 1855
Тип носія на папері
Попередній твір «Рай для парубків і Пекло для дівчат»
Наступний твір «Беніто Серено»

Сюжет

Простий ремісник на ім'я Баннадонна завдяки обдаруванню стає шанованим архітектором. Влада невідомого міста (за описом стає зрозумілим, що дія відбувається в Італії) доручає йому побудову дзвіниці. Готова будівля вражає міщан висотою і красою, але це ще не все — на вежі належить встановити дзвони і годинник. За побажанням амбітного архітектора головний дзвін відливають дуже великим, його прикрашають дванадцятьма дівочими фігурами, що тримаються за руки. Правда, під час робіт стається прикрий інцидент: один з підмайстрів забарився, Баннадонна стукнув його і випадково вбив. Уламок черепа упав прямо в розплавлений метал, але у гніві майстер цього навіть не помітив. У відлитому дзвоні він знаходить незначний дефект, який швидко приховує особливим сплавом. Вбивство підмайстра генію прощають.

Піднятий на дзвіницю дзвін ще деякий час Баннадонна доопрацьовує. З інспекцією до нього навідується мер з молодшим членом міської ради. Вони помічають на вежі дивну статую, заховану під полотном, яка, здається, наче рухається. Баннадонна обіцяє, що завтра опівдні його годинник відіб'є час і розірве рукостискання двох перших фігур на дзвоні. Що це означає, ніхто точно не розуміє, але авторитетному архітекторові ніхто не наважується заперечити. Наступного дня опівдні Баннадонну знаходять мертвим на дзвіниці, поруч з ним тільки загадкова, тепер вже точно нерухома, статуя.

Розгадка таємниця вбивства полягає в тому, що амбітний геній вирішив створити не тільки найбільший дзвін, але й автоматичного дзвонаря. Змайструвавши з металу рухому статую, він налаштував її таким чином, щоби вона раз на годину била у те місце дзвону, де стискаються руки дівочих фігур. Перед відкриттям дзвіниці перфекціоніст Баннадона все ще дошліфовував фігури на дзвоні, тому і не почув як у належну годину статуя зрушила з місця і вдарила у призначене для цього місце, влучивши тим самим у череп свого творця. Але цим містичність подій не обмежується. Стається ще один дивний збіг — під час похорону архітектора вирішують вдарити у злощасний дзвін, але він обривається. Згодом виявляють і причину аварії — прихований Баннадонною дефект у вушку дзвона[2].

Джерела
  1. Harrison Hayford, Alma A. MacDougall, G. Thomas Tanselle Notes on Individual Prose Pieces. — 1987.(англ.)
  2. Герман Мелвилл Рай для холостяков и Ад для Девиц. — С.-П.: Азбука-классика, 2007. — С. 266—288.(рос.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.