Дзеркала для князів

• Ксенофонт, «Кіропедія»
• Ісократ, промови «Нікоклю» та «Евагорас»[1]
• Філодем, «Добрий правитель за Гомером»
• Сенека, «Про милосердя» (лат. De Clementia)

Панегірик Євсевія Кесарійського «Життя Костянтина» може бути «дзеркалом», але його точний жанр, аудиторія та цілі є предметом дискусії науковців. 

• Вішнушарман, «Панчатантра»
• Чанак'я, «Артхашастра»

• «Дао де цзін» (який інтерпретується і як містичний текст, і як філософський твір, і як політичний трактат про володарювання)

• «Історія франків» Григорія Турського попереджає про внутрішній розбрат.
• «Про дванадцять зловживань світу» (лат. De duodecim abusivis saeculi, 7-ме ст.), гіберно-ірландський трактат невідомого автора, якого деколи називають Псевдокіпріотом. Ця праця не є «дзеркалом» як таким (в ній іде діалог між легендарними постатями, які питають та отримують поради), але мала великий вплив на розвиток жанру на європейському континенті.
• Беда Преподобний у «Церковній історії народу англів» прямо зазначає, що метою дослідження історії є надати приклади для наслідування або уникання.

Каролінзькі тексти. Відомі приклади каролінзьких текстів для королів, графів та інших правителів включають:

• Смарагд з Сен-Мішелю, «Via regia» (813), ймовірно перше класичне європейське «дзеркало», адресоване Людовику I Благочестивому, коли він був королем Аквітанії.
• «Vita Karoli» Ейнгарда ідеалізує правління Карла I Великого як приклад для наслідування іншими правителями.
• Іона Орлеанський, «De Institutione Regia» (бл. 831), написаний для Піпіна I, ймовірно на основі ради в Орлеані.[2] та «De Institutione Laicali» (818—828), (початково) написана для графа Матфріда Орлеанського.
• листи Агобарда Ліонського.
• Sedulius Scottus, De rectoribus christianis 'On Christian rulers' (c. 855-9), addressed to King Lothar II of Lotharingia.
• Гінкмар, «Про персону короля» (лат. De regis persona), а також «Про управління палацом» (лат. De Ordine Palatii, 882), в якій викладаються моральні обов'язки короля та розповідь про організацію палацу.
• Паулінус Аквілейський, «Liber exhortationis» (795), для графа Гейріка Фріульського.
• Алкуїн, «De virtutibus et vitiis» (бл. 799—800), написане для графа Відо Бретанського.
• Дуода, дружина Бернара І Септиманського, «Liber manualis», написане для її сина Вільяма.

Ірландські тексти

• «Audacht Morainn» («Заповіт Моранда»), написаний бл. 700 року давньоірландський текст, який вважається попередником європейських «дзеркал».[3] Вважається, що легендарний мудрий суддя Моранд надіслав цей документ-пораду Ферадаху Фіндфехтнаху, коли останнього мали коронувати королем Тари.[4]
• «Tecosca Cormaic» («Інструкції Кормака»), в якій промовець Кормак мак Арт дає інструкції своєму сину Кайрбре Ліфехайру на різні теми.
• «Bríatharthecosc Con Culainn» («Припис-інструкція Кухуліна» (включено до «Serglige Con Culainn»), адресовано Лугайду Ріаб н-Дергу.
• «Tecosc Cuscraid» («Інструкція Кускрайда»)
• «Senbríathra Fithail» («Старовинні приписи Фіталя»)
• «Briathra Flainn Fína» («Промови Альдфріта»)'[5]

• Стефан I Святий, Admonitions (1010-ті), написані для сина та наступника Святого Емеріха.
• Іоанн Солсберійський, «Policraticus» («Книга державця», 1159).
• Готфрід з Вітербо, «Speculum regum» (бл. 1183), присвячено його імператорським патронам Гогенштауфенам — батьку Фредеріку II та сину Генрі (VII).
• Гіральд Камбрійський, «Liber de Principis instructione» (бл. 1193) та «De instructione principis».
• «Konungs skuggsjá» або «Speculum regale», норвезький трактат 13-го ст., початково написаний для короля Магнуса VI.
• Вінсент із Бове, «De Eruditione Filiorum Nobilium» («Освіта шляхетних дітей», бл. 1250)
• Гвіберт з Турне, «De Modo Addiscendi» («Метод навчання», бл. 1260)
• Тома Аквінський, «De Regno» (бл. 1260), нерідко об'єднуються з «De Regimine Principum» Птолемея з Лукки
• Жильом Перо, «De Eruditione Principum» («Про навчання князів», бл. 1265), раніше приписувалось Томі Аквінському.
• Брунетто Латіні, «Li Livres dou Tresor» (1266), написане для Карла I Анжуйського.
• Егідій Римський, «De Regimine Principum» («Про правління князів», 1277—1279), написане для короля Франції Філіпа IV.
• Вільям Поуль, «Speculum regis» (бл. 1331), написане для короля Англії Едуарда III
• Дон Хуан Мануель, «Оповіді графа Луканора» (1335)
• Альваро Пелайо, «Speculum regum» (1340s), written for Alfonso XI of Castile.[6]
• The III Consideracions Right Necesserye to the Good Governaunce of a Prince (бл. 1350), переклад французького трактату 1347 року, призначено для короля Іоанна II Доброго.[7]
• Христина Пізанська, «Послання Божеству Розсудливості від Гектора» (бл. 1400), «Livre du corps de policie» (1407), «Книга Миру» (1412—1414).
• Томас Окклев, «De Regimine Principum» (початок 1410-х) написана для короля Англії Генріха V.
• Джон Ірланд, «The Meroure of Wysedome» (1490), написана для короля Шотландії Яківа IV.

• Бальдассаре Кастільйоне, «Книга придворного».
• Нікколо Мак'явеллі, «Il Principe» (бл. 1513, надрукована 1532).
• Еразм Ротердамський, «Institutio principis Christiani» («Освіта християнського принца», 1516), написана як порада королю Карлу Іспанському (пізніше -Карл V Габсбург).
• Джон Скелтон, «Speculum principis», втрачена праця написана для тоді ще майбутнього короля Англії Генріха VIII. Копія трактату, яка може не повністю відповідати оригіналу Генріха, зберігається у Британському музеї.[8]
• Йоганн Дамгаард, «Alithia» (1597), написано для молодого короля Кристіана IV Данського.[9]
• Джордж Б'юкенен, «De iure regni apud Scotos» (1579), праця у формі сократового діалогу про ідеальне правління короля, присвячена молодому королю Шотландії Якову VI (він же — король Англії Яків І)
• Хуан де Маріана, «De rege et regis institutione» («Король та освіта короля», Толедо, 1598).
• король Англії Яків I написав «Basilikon Doron» у подарунок старшому сину.