Дибинці

село Дибинці
Країна	Україна
Область	Київська область
Район/міськрада	Богуславський район
Рада	Дибинецька сільська рада
Основні дані
Засноване	1239
Населення	1154
Площа	3,05 км²
Густота населення	378,36 осіб/км²
Поштовий індекс	09714
Телефонний код	+380 4561
Географічні дані
Географічні координати	49°31′29″ пн. ш. 30°46′42″ сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	160 м
Місцева влада
Адреса ради	09714, Київська обл., Богуславський р-н, с.Дибинці
Карта
	Дибинці
	Дибинці
Мапа
	Дибинці у Вікісховищі

Ди́бинці — село в Богуславському районі Київської області, у 17-20 століттях — осередок українського народного гончарства. Розташовано над річкою Рось, за 10 км від районного центру і за 12 км від залізничної станції Карапиші.[1]

Засновано 1239 року

Населення — близько 1 150 жителів.

Історія

Біля Дибинців виявлено 10 курганів і поселення доби бронзи.[1]

В околицях Дибинців здавна існувало гончарство, про що свідчить виявлене поблизу села поселення доби бронзи із залишками кераміки.[2] З місцевих глин тут починаючи з 17 століття виробляється мальований гончарний посуд.[3] Наприкінці 17 століття тут існувало цехове братство гончарів (об'єднувало гончарів навколишніх сіл).[2][4]

У 1807-1850-х роках в Дибинцях діяла фаянсова фабрика графів Браницьких, на якій працювали 105 місцевих майстрів-кріпаків та вільнонаймані фахівці-іноземці. Головним майстром виробництва був поляк дворянського походження Григорій Новицький, що попередньо працював на Києво-Межигірській фаянсовій фабриці.[5]

У 1812 році на фаянсовому виробництві було 7 печей та 106 робітників. Річний обсяг виробництва склав 203 328 шт.[6]

У книзі «Сказання про населені місцевості Київської губернії» Л. Похілевича, виданій у році 1864 році, подаються такі відомості про село (переклад з російської):[7]

Дибинці, село на правому боці Росі, навпроти села Чайки. Жителів обох статей 1380. У 1790 році налічувалося 1002 у 131 дворі. Дибинці відомі значним виробництвом глиняного посуду, що збувається на околишніх ярмарках і вивозиться у Херсонську губерню, а також вогнетривкої цегли, що заготовлюється тут для фабрик і заводів. На південний захід від села на підвищеній місцині, розташовується до 10 могил, з вершини яких видніються околиці верств на 60, і урочище Караїмівка.

Церква дерев'яна в ім'я Успіння Присвятої Богородиці, 5-го класу; землі має 87 десятин; спершу побудована у 1742 році. Нинішня же у 1782. Про священика Дибинецього зроблено такий запис у візиті за 1790 рік: «при тій церкві пароха актуального немає, тільки священик презентований, але не інституйований. В. Х. Ян Бялошидський, від біскупа закордонного, а потім через апостасію і клятву през В. І. Х. Михайла Примовича, представника генерального Київського дня 14 жовтня 1776 року абсольований, і за винесенням нунціатури Апостольської постанови через суспенси і непридатність усунули і звільнили, у якому стані він і по цей день залишається. Дяк при тій церкві Максим Помазаненко…… простої кондиції……" Втім, за народними переказами, до побудови описаної церкви 1742 року, або ще до руїн, у Дибинцях було дві церкви, знищених татарами і поляками.

Клірові відомості, метричні книги, сповідні розписи церкви Успіння Пресвятої Богородиці с. Дибинці Медвинської волості Богуславського, з 1846 р. Канівського пов. Київської губ. зберігаються в ЦДІАК України. http://cdiak.archives.gov.ua/baza_geog_pok/church/dyby_001.xml

У 1928 році у Дибинцях створено колгосп «Надія». У 1932—1933 роках населення села постраждало від голодомору. Встановлено імена 244 жітелів села, з них 16 дітей, які в той час померли від голоду.[8]

На початку 1970-х років село було центром сільської Ради, якій було підпорядковане також село Бородані. Населення Дибинців в цей час становило 1670 чоловік. У селі містилася центральна садиба колгоспу ім. Жданова, за яким було закріплено 3328 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 2885 га орної землі. Виробничий напрям господарства був зерново-буряковий, було також м'ясо-молочне тваринництво й овочівництво.[1]

Населення

За переписом 2001 року в селі Дибинці проживало 1150 жителів,^{[джерело?]} з яких 98,18 % визнали рідною мовою українську, 1,65 % — російську, 0,17 % — інші мови, серед яких — білоруська, грецька.[9]

Рік	1790[8]	1864[7]	1970[3]	1989[10]	2001
Населення, осіб	1002	1380	1670	1175

Дибинецьке гончарство

Дибинецька кераміка являє собою своєрідну художню керамічну школу. За радянського часу кращі вироби художньої кераміки належать народним майстрам — Герасиму Гарназі (див. Гарнаги), Каленику і Василю Масюкам, Аріону Старцевому та інші.[3]

Асортимент виробів дибинецьких гончарів у період розквіту промислу був надзвичайно широким і різноманітним — столовий та кухонний посуд (горщики, макітри, глечики, тикви, миски, полумиски, барила, баклаги тощо), зооморфний фігурний посуд, іграшка, скульптура.[2]

Люди

Вовченко Олексій Анатолійович (1976—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2017.

Джерело

Облікова картка на сайті ВРУ^{[недоступне посилання з квітня 2019]}

Виноски

Дибинці. // Історія міст і сіл Української РСР. Т. 9. — К., 1971. — С. 167.
Я. П. Запаско, О. О. Клименко (2007). Дибенці. Енциклопедія сучасної України (електронне видання). Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. Процитовано листопад 2017.
Дибинці. // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Казаков М. Дибинецьке цехове братство (1742—1909 рр.) / М. Казаков // Етнічна історія народів Європи. — 2014. — Вип. 43. — С. 85–91.
, Руденко Олександра Олександрівна. Мистецтво дибинецької кераміки в художній культурі Київщини ХІХ–ХХ століть: дис. … канд. мист. / НАКККіМ; НМАУ імені П. І. Чайковського. Київ, 2020. с.140.
Soubise Bisier (1913). O fabrykach ceramiki w Polsce (пол). Warszawa. с. 12.
Л. Похилевич. Сказанія о населенныхъ мѣсностях Кіевской губерніи. — Кіевъ, въ тіпографіи Кіевопечерской лавры. — 1864. С. 562. (рос.)
Дибинці. // Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Київська область. — К.: Буква, 2008. — С. 140—142. ISBN 978-966-7195-95-3
Дибинці. // Таблиця: 19A050501_02_032. Розподіл населення за рідною мовою, Київська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову. Банк даних Державноі служби статистики України. Головне управління статистики у Львівській області. Процитовано листопад 2017.
Дибинці. // Таблиця: 19A0501_061_032. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Київська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення, Стать. Банк даних Державноі служби статистики України. Головне управління статистики у Львівській області. Процитовано листопад 2017.

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[W-1] Дибинці. // Історія міст і сіл Української РСР. Т. 9. — К., 1971. — С. 167.

[V-2] Я. П. Запаско, О. О. Клименко (2007). Дибенці. Енциклопедія сучасної України (електронне видання). Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. Процитовано листопад 2017.

[УРЕ-3] Дибинці. // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

[4] Казаков М. Дибинецьке цехове братство (1742—1909 рр.) / М. Казаков // Етнічна історія народів Європи. — 2014. — Вип. 43. — С. 85–91.

[5] , Руденко Олександра Олександрівна. Мистецтво дибинецької кераміки в художній культурі Київщини ХІХ–ХХ століть: дис. … канд. мист. / НАКККіМ; НМАУ імені П. І. Чайковського. Київ, 2020. с.140.

[6] Soubise Bisier (1913). O fabrykach ceramiki w Polsce (пол). Warszawa. с. 12.

[W2-7] Л. Похилевич. Сказанія о населенныхъ мѣсностях Кіевской губерніи. — Кіевъ, въ тіпографіи Кіевопечерской лавры. — 1864. С. 562. (рос.)

[I-8] Дибинці. // Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Київська область. — К.: Буква, 2008. — С. 140—142. ISBN 978-966-7195-95-3

[9] Дибинці. // Таблиця: 19A050501_02_032. Розподіл населення за рідною мовою, Київська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову. Банк даних Державноі служби статистики України. Головне управління статистики у Львівській області. Процитовано листопад 2017.

[10] Дибинці. // Таблиця: 19A0501_061_032. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Київська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення, Стать. Банк даних Державноі служби статистики України. Головне управління статистики у Львівській області. Процитовано листопад 2017.