Довбиський порцеляновий завод

Довбиський порцеляновий завод — підприємство порцеляно-фаянсової промисловості, розташоване в смт. Довбиш Житомирської області.

Довбиський порцеляновий завод
Тип товариство з обмеженою відповідальністю
Форма власності товариство з обмеженою відповідальністю
Галузь порцеляно-фаянсова промисловість[1]
Засновано 1823[2]
Штаб-квартира Україна, 12724, Житомирська обл., Баранівський р-н, смт. Довбиш, вул. Щорса, 1
Співробітники 19 (2017)
Код ЄДРПОУ 30825081
koraldfz.com.ua

Історія

За часів Російської Імперії.

Порцеляновий завод в Курненської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії[3] був заснований в 1823 році польським поміщиком Пшебельським, від 1840-х років він став відомим.[1]

У 1844 році річний обіг склав 7 000 руб., на заводі працювало 14 робітників.

У к.50-х р.р. ХІХ ст. порцелянове виробництвоналежало гр.Іллінському, річний об'єм виробництва доходив до 600 000 шт.[4]

У 1884 році підприємство належало землевласнику А.Петерсу, після 1903 року і щонайменше до 1913 р.- Роберту Клімовському, орендатор - Аполін Пшибильський. У цей час найбільше вироблялось чайних сервізів. Річний обсяг виробництва складав у 1913 році 31 000 руб., на заводі працювало 48 робітників. [5]

Радянський період

Під час Радянсько-української війни завод зазнав руйнувань. У 1922 році підприємство було націоналізовано та разом із іншими підприємствами скляної й порцеляно-фаянсової промисловості передано під управління Головного комітету скляно-порцелянової промисловості ВСНГ, відновлено і у 1925 році відновило роботу[6].

В ході індустріалізації СРСР підприємство було реконструйоване й розширене, після чого отримало нову назву: Порцеляновий завод імені Фелікса Кона. До 1936 року на клеймах було відображено також тогочасну назву міста - Мархлевськ. Після ліківдації Польського національного району і перейменування міста на Щорськ на клеймах залишилась тільки назва заводу[4].

В ході бойових дій Другої світової війни й німецької окупації завод було зруйновано, але після закінчення війни у відповідності до четвертого п'ятирічного плану відновлення і розвитку народного господарства СРСР був відновлений і знову введений до ладу під назвою Довбиський порцеляновий завод[2][7].

У 1952 році почався новий етап реконструкції підприємства, в результаті якої виробничі процеси були автоматизовані, печі перебудовані, дерев'яні міжповерхові перекриття замінені на залізобетонні.

11 листопада 1973 року завод був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора[8]. У цей час на заводі було освоєно нову технологію виробництва посуду з рівномірним кобальтовим покриттям, саме кобальтовий посуд складав до 40% виробництва.На підприємстві працювали скульптори та художники А.И. Ярош, Н.В. Коломиец, Лугалько, В.И. Климко.[4]

В червні 1988 року Рада міністрів УРСР затвердила план технічного переоснащення підприємств легкої промисловості УРСР, відповідно до якого у 1991 - 1992 роках планувалося провести реконструкцію цеху обпалювання порцелянових виробів Довбиського порцелянового заводу зі збільшенням виробничих потужностей. Загальний обсяг капітальних інвестицій мав становити 1,2 млн. карбованців[9], але ця програма не була завершена.

У радянський час чисельність працівників заводу становила 1500 осіб.[10]

Після відновлення незалежності

Після здобуття Україною незалежності державне підприємство було перетворено на колективне, а потім - на товариство з обмеженою відповідальністю.

Вступ України до СОТ в травні 2008 року (з наступним збільшенням імпорту до країни готових порцелянових виробів) й економічна криза, яка розпочалася в 2008 році ускладнили діяльність українських виробників порцеляни[11].

До 2013 року в Україні залишилося три діючих порцелянових заводи (Довбиський, Дружківський і Сумський). 20 травня 2013 року за результатами розгляду їх спільного звернення Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі України прийняла рішення щодо проведення спеціального розслідування відносно імпорту до України порцелянового посуду. За результатами розслідування ММРТ, 23 квітня 2014 року уряд України встановив спеціальне мито в розмірі 35,6% на імпорт до країни посуду, столового й кухонного приладдя з порцеляни незалежно від країни походження[12]. В травні 2017 року мито було скасоване[13].

В 2016 році завод почав експортувати щебінь[14][15]. Станом на листопад 2016 року завод залишався головним бюджетоутворюючим підприємством Довбиша, але чисельність працівників скоротилася до 50 осіб.[10]

Див. також

Примітки

  1. Фарфоро-фаянсовая промышленность // Украинская Советская Энциклопедия. том 11 кн. 1. Киев, «Украинская Советская энциклопедия», 1984. стр.458
  2. Довбыш // Украинская Советская Энциклопедия. том 4. Киев, «Украинская Советская энциклопедия», 1980. стр.413
  3. Dowbyszów, gm. Kurne // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 133. (пол.)
  4. Довбышевский фарфоровый завод. Лермонтов (рос). Процитовано 23.03.2020.
  5. Soubise Bisier (1913). O fabrykach ceramiki w Polsce (пол). Warszawa. с. 11,12.
  6. № 124. Список предприятий Комитета стекольно-фарфоровой промышленности СССР к началу 1928/29 г. // Фарфор. Фаянс. Стекло. Советское декоративное искусство. Материалы и документы 1917 - 1932 / сост. И. А. Пронина, М. В. Владимирцева, Л. В. Казакова и И. М. Суслов, ред. В. П. Толстой. М., "Искусство", 1980. стр.273-274
  7. Довбыш // Большая Советская Энциклопедия. / под ред. А. М. Прохорова. 3-е изд. том 8. М., «Советская энциклопедия», 1972. стр.379
  8. Ежегодник Большой Советской Энциклопедии, 1974 (вып. 18). М., «Советская энциклопедия», 1974. стр.40
  9. Постанова Ради Міністрів Української РСР; № 153 від 7 червня 1988 р. "Про заходи щодо технічного переозброєння легкої промисловості в 1988-1995 роках, які забезпечують прискорене розв'язання проблеми задоволення потреб населення в товарах"
  10. Володимир Колесник: «Що болить жителям Довбиша і Мар’янівки?» // "Житомир online" вiд 29 листопада 2016
  11. "Чи не найголовнішою темою виступів делегатів з'їзду став і захист внутрішнього ринку України від засилля імпорту, а особливо від неякісних товарів і товарів, що надходять до України за демпенговими цінами... Роботодавці пропонують провести відповідні переговори з країнами СОТ щодо перегляду тарифних зобов'язань України. Адже в перші роки після вступу нашої держави до Світової організації торгівлі в Україні, наприклад, було закрито десять найбільших цукрозаводів... Ще один яскравий приклад - знищення під впливом наступу імпорту фарфоро-фаянсової промисловості країни"
    Валерій Черниш. Ми рятуємо від кризи іноземного виробника? // газета "Ехо" (Житомирская область) от 12 декабря 2012
  12. В Украине подорожают импортные тарелки и бокалы // "Сегодня.UA" от 25 апреля 2014
  13. Украина отменила пошлину на импорт изделий из фарфора // Укринформ от 22 мая 2017
  14. Підприємства Житомирщини продовжують переходити на ринки Європи Архівовано 16 вересня 2017 у Wayback Machine. // официальный сайт Житомирской областной государственной администрации от 11 июля 2016
  15. Підприємства області нарощують частку експорту до Європи Архівовано 12 жовтня 2018 у Wayback Machine. // официальный сайт Житомирской областной государственной администрации от 10 октября 2016

Література та джерела

  • Л. В. Андреева. Советский фарфор 1920-1930е годы. М., "Советский художник", 1975
  • И. И. Мороз, М. С. Комская, М. Г. Сивчикова. Справочник по фарфоро-фаянсовой промышленности. т. 1-2. М., 1976 - 1980

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.