Довбиш

Колишня назва Долбище Ставок.[4] У 1906 році колонія Курненської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії.

За польським переказом, назва походить від довбити, руйнувати  — «бити в барабан». За іншим переказом, назва пов'язується з іменем Довбиша, який самотньо жив у лісі над ставком і ходив у козацькому одязі.[5]

Околиці сучасного Довбиша заселялися українцями, які жили під гнітом вихідців з центральних районів Польщі з початку XIX століття (передусім це були представники збіднілої шляхти). Основою ж сьогоднішнього селища стали розкидані на відстані 1 — 2 км хутори, штучно звезені докупи тракторами у ХХ ст.

На 1911 рік у Довбиші було 156 дворів, з них 154 польські, два українські.

У 1925 році Довбиш став місцем здійснення експерименту — з довколишніх польських сіл засновано перший у СРСР польський національний район. Поміж сільрад району 30 було польських, дві українські й одна німецька[6]. У 1927 році Довбиш був перейменований в Мархлевськ (на честь польського комуніста Юліана Мархлевського) і став центром Мархлевського польського національного району, де більшість населення становили поляки. Мархлевськ став символом польськості регіону, і навіть після повернення історичної назви Довбиш між старими поляками дотепер побутує ця назва. А в період національного району місцева польськомовна газета «Marchlewszczyzna Radziecka» виходила накладом 25 тис. примірників. До початку комуністичних гонінь у 1930-х рр. у районі діяли три костели, дві каплиці, чотири парохи, зареєстровано 15 римо-католицьких громад.

У 1930-х роках Мархлевський район та його населення, в першу чергу духівництво, свідомі поляки та міцні господарники зазнали репресій. Колективізація у польському нацрайоні йшла мляво — якщо в Україні станом на 1932 рік було примусом колективізовано вже 61,5 % господарств, то тут лише 16,9 %. У 1935 році національний район поляків узагалі був ліквідований, а більшу частину поляків було депортовано до Казахстану.

Під час нацистськоі окупації містечко мало назву Довбиш[7]. У 1944 році радянською владою селищу повернули історичну назву[8]. У 1957 році район був скасований як такий, з приєднанням до Баранівського.

Уже в наш час багато жителів повернулись до своєї польської самоідентифікації — у селищі відновлено римо-католицьку парафію (1990), працює троє священиків, у 2000-х збудовано величний костел в ім'я Фатімської Богоматері, діє орден паллотинів. На храмове свято до Довбиша з'їжджаються поляки з усієї Житомирщини — до 3,5 тис. осіб. Цьому не мало, зокрема коштами і організаційно (людьми, організація курсів польської мови, запрошення священиків), сприяє безпосередньо Польща.

Понад 150 осіб — жителів Довбиша мають карту закордонного поляка, чимало молоді звідси (навіть української), завдяки сприянню польської держави, навчається, живе і працює в Польщі. Довбиський католицький осередок входить до Федерації польських організацій, де у статуті записана тісна співпраця з римо-католицькою церквою.

В Довбиші проживають багато поляків, які спільно з українцями боролись проти російської комуністичної окупації України та Польщі, за що були засуджені на довгорічні каторжні роботи в сибірських таборах.[9]

• Довбиський порцеляновий завод
• Довбиський промисловий комбінат «Явір». Один з напрямків діяльності: виробництво твердопаливних котлів BRICK. Газогенераторні котли (піролізного типу) в якості палива дозволяють використовувати сировину вологістю до 70 % (тирса з пилорами, тріска, лузга зернових культур). Ефективно спалюють відходи меблевого виробництва (ламіноване ДСП, MDF).

За даними перепису населення 1939 року в Мархлевську проживало 4294 особи: українців — 44,6 % або 1915 осіб, поляків — 36,3 % або 1557 осіб, євреїв — 12 % або 513 осіб, інших національностей — 7,2 % або 309 осіб[10].

• Мишаковський Віктор Юрійович (1963) — український військовик, генерал-лейтенант Державної прикордонної служби України.
• Медушевський Віталій Зенонович (1974—2014) — український військовик, рядовий, загинув під час війни на сході України.
• Пашкевич Анатолій (11.02.1938–11.01.2005) — народний артист України, композитор, автор пісень «Степом степом», «Мамина вишня в саду».
• Францішек Яковчик (1928) — офіцер Армії Крайової.

1. Список населених місць  Волинської губернії. —  Житомир: Волинська губернська типографія, 1906. — 219 с.

• Кабачій Роман Польське у поліському // «Український тиждень» № 21 (82) за 29 травня — 4 червня 2009 року