Додеканес

Колос Родоський. Один із семи див Світу

Руїни стародавнього храму Афіни у місті Ліндос

Супутниковий знімок з NASA Південних Спорад

У 1867 році Османською імперією було створено вілайєт островів Егейського моря (осман. ولايت جزائر بحر سفيد), який став наступником «еялету островів», створений у 1533 році. Після італійсько-турецької війни в 1912-1913 роках острови Додеканес за винятком острова Кастелорізо, стали італійським володінням. Решта островів у східній частині Егейського моря були зайняті грецьким королівством під час Першої Балканської війни (1912-1913 років), що призвело до розпаду вілайєту. Після підписання мирного договору у місті Уша, розраховувалося встановити лише тимчасову італійську адміністрацію на островах, але після закінчення Першої світової війни та згідно Лозаннського мирного договору у 1923 році острови стали володінням Італії під назвою Італійські острови Егейського моря (італ. Isole italiane dell'Egeo, грец.  Ἰταλικαὶ Νῆσοι Αἰγαίου Πελάγους ). Під час Першої світової війни острів Каліостро був окупований Францією, але в 1919 році переданий Італії. На островах Лерос і Патмос створилися військово-морські бази Італії і до початку Другої світової війни на них розміщувалися близько 45 тис. італійських військовослужбовців. Першим військовим губернатором островів став Джон Амелі.

У вересні 1928 року було підписано італійсько-грецький договір про нейтралітет, в результаті чого Афіни відмовилися від підтримки руху за повернення островів Греції і не підтримали маніфестацію 1929 року.

У 1941 році, після окупації Греції німецькими та італійськими військами, Італія намагалася включити до складу колонії острови Кіклади та Північні Споради, але такі кроки викликали протиріччя із німецьким окупаційним урядом, який не міг допустити скорочення територій Греції під німецьким управлінням. 

10 лютого 1947 року поміж Італійською республікою та союзними військами в Парижі було підписано мирний договір, який набув чинності 15 вересня 1947 року. За підсумками договору острови Додеканес були остаточно передані Греції. 7 березня 1948 року острови Додеканес офіційно увійшли до складу Греції в статусі окремого ному зі столицею Родос.

• Ahrweiler, Hélène (1966). Byzance et la mer. La marine de guerre, la politique et les institutions maritimes de Byzance aux VIIe- XVe siècless. Paris: Presses universitaires de France.(фр.)
• Carabott, P. J. (1993). The Temporary Italian Occupation of the Dodecanese: A Prelude to Permanency. Diplomacy and Statecraft 4 (2): 285–312.(англ.)
• Doumanis, Nicholas (2005). Italians as Good Colonizers: Speaking Subalterns and the Politics of Memory in the Dodecanese. У Ben-Ghiat, Ruth; Fuller, Mia. Italian Colonialism. New York: Palgrave Macmillan. ISBN 0-312-23649-2.(італ.)
• Giannopoulos, Giannis (2006). Δωδεκάνησος, η γένεση ενός ονόματος και η αντιμετώπισή του από τους Ιταλούς [Dodecanese, the genesis of a name and the Italian approach]. Ἑῶα καὶ Ἑσπέρια 6: 275–296. ISSN 2241-7540. doi:10.12681/eoaesperia.78.(гр.)