Доказування

Дока́зування — розумова і практична діяльність компетентних учасників процесуальних відносин, що полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Метою доказування є встановлення істини у конкретній справі і вирішення спору між сторонами.

Доказування включає в себе дві невід'ємних складових. З однієї сторони, це діяльність суду та інших уповноважених осіб, врегульована процесуальним законодавством (процесуальна форма), з іншої — пізнавальна (розумова), що відповідає законам логіки.

У структурі доказування незмінно присутні і поєднуються пізнавальні (пошукові та інформаційні процеси), комунікативні (фіксація та забезпечення передачі фактичних даних у часі та просторі), засвідчувальні (закріплення, підтвердження достовірності фактичних даних) та обґрунтовуючі (використання доказів у встановленні істини) елементи[1].

Пізнавальний елемент доказування полягає у виявленні джерел доказової інформації та отриманні фактичних даних щодо обставин, які належать до предмета доказування. Тобто здійснюється пошук, знайдення та отримання інформації, яка стосується справи.

Комунікативний елемент доказування полягає в тому, що, сприймаючи доказову інформацію, слідчий в силу своєї функції так або інакше мислить себе частиною «пізнавальної системи», частками якої є всі посадові особи, які здійснюють пізнавальну діяльність у кримінальному процесі. Його завдання полягає в перетворенні «істини в собі» в «істину для всіх», у тому числі і для себе. Це досягається надійністю засобів вилучення та фіксації фактичних даних.

Процесуальна форма збирання та дослідження доказів виступає, по суті, універсальним комунікативним та засвідчувальним засобом, засобом передачі доказової інформації адресату та створення необхідних гарантій її надійності – достовірності та допустимості у справі.

Засвідчувальний елемент доказування (збирання та дослідження доказів) проявляється в документуванні та засвідченні в установленому порядку виявлених даних, а водночас і самої процедури одержання доказів з тим, щоб обґрунтувати їх достовірність та правильність зроблених на їх основі висновків.

Доказування-обґрунтування являє собою логічно комунікативну діяльність з переконування суду та інших учасників судочинства (адресатів доказування) в достовірності доказів, достатності їх системи та істинності суджень, умовиводів, висновків[1].

Доказове право (або теорія доказів) є інститутом процесуального права, що вивчає поняття і зміст доказів і процесу доказування, джерела доказів, застосування науково-технічних засобів у процесі доказування. Доказове право виступає методологічною основою правозастосовної діяльності органів досудового розслідування, прокуратури, суду, адвокатів. Теорія доказів має значні відмінності у кримінальному процесі — з однієї сторони, та інших (необвинувальних) видах процесу — з іншої.

Нормативно-правове регулювання доказування

Нормативну базу доказового права становлять Конституція України та міжнародно-правові акти у цій сфері — Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р., та інші. Законодавчими актами, що встановлюють правила доказування, є:

Елементи доказування
  1. Збирання доказів — процес, що складається з таких стадій: а) виявлення доказів — їх відшукування; б) фіксація (закріплення) доказів: зберігання фактичних даних у встановленому законом порядку; в) вилучення доказів: дії, що забезпечують можливість використання доказів, приєднання їх до справи, а також їх дослідження; г) зберігання доказів, що полягає у вжитті заходів щодо збереження самих доказів. Збирання доказів є першим етапом роботи з доказами[5].
  2. Дослідження доказів — це безпосереднє сприйняття і вивчення в судовому засіданні інформації про фактичні дані, надані суб'єктами доказування, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності[6]. Дослідження доказів повинне бути всебічним, повним, об'єктивним та безпосереднім.
  3. Оцінка доказів — визначення вірогідності та сили доказів[7]. Оцінку доказів проводить широке коло учасників процесу, проте лише оцінка доказів з боку суду носить владний характер, оскільки судові рішення, у яких відбивається ця оцінка, є обов'язковими.

    «Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів — з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили»[8]. «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті»[9].

Суб'єкти доказування. Обов'язок доказування
Кримінальний процесЦивільний, господарський, адміністративний процес
Суб'єктами доказування, тобто учасниками процесу, які здійснюють доказову діяльність, є органи досудового розслідування і суд.Сторони і суд.
Обов'язок доказування обставин, що становлять предмет доказування, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, — на потерпілого.
«Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину» (стаття 62 Конституції України)		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Предмет і межі доказування

Предмет доказування — це коло фактів об'єктивної дійсності, необхідних для вирішення справи по суті.

Кримінальний процесЦивільний, господарський, адміністративний процес
У кримінальному провадженні підлягають доказуванню:
1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;
5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;
6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;
7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру[10].		Сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, тобто фактів, з якими закон пов'язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень[11]. Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення[12].
«Спірним у теорії кримінального процесу є питання про звільнення від доказування загальновідомих і преюдиційних фактів»[13].Підстави звільнення від доказування:
1. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
2. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
3. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (див. Преюдиція).
4. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою[14].

Див. також

Примітки
  1. Тертишник В. М. Кримінальний процес України. Загальна частина: підручник. Академічне видання. – Підручник. / В. М. Тертишник. – Київ: Алерта, 2014. – 440 с. ISBN 978-617-566-273-1.
  2. Про третейські суди: Верховна Рада України; Закон від 11.05.2004 № 1701-IV
  3. Про Національну поліцію: Верховна Рада України; Закон від 02.07.2015 № 580-VIII
  4. Про оперативно-розшукову діяльність: Верховна Рада України; Закон від 18.02.1992 № 2135-XII
  5. Глосарій з дисципліни криміналістика (словник криміналістичних термінів) (відповідно до вимог ECTS) / Уклад.: В. Ю. Шепітько, В. О. Коновалова, В. А. Журавель та ін. — Х.: Нац. юрид. акад. України, 2008. — 96 с.
  6. Кравчук В. М., Угриновська О. І. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. — К. : Істина, 2006. — 944 с. (недослівне цитування)
  7. Тертишніков В. І. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. — Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н. М., 2007. — 576 с. — ISBN 966-8184-48-3
  8. Стаття 94 КПК
  9. Стаття 212 ЦПК
  10. Стаття 91 КПК
  11. Васильєв С. В. Цивільний процес: Навчальний посібник. — X.: ТОВ "Одіссей, 2008. — 480 с.
  12. Стаття 179 ЦПК
  13. Лобойко Л. М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. — К.: Істина, 2005. — 456 с.- Лекція 5/3.
  14. Стаття 61 ЦПК

Посилання

Література
  • Адміністративне судочинство: Підручник / За заг. Ред. Т. О. Коломоєць. — К.: Істина, 2009. — 256 с.
  • Антонов К. В. Доказове право: концептуальні аспекти, новації та колізії / К. В. Антонов, В. М. Тертышник // Вісник Академії митної служби України) Серія «Право». –  2015. — № 1 (14) — С. 7-12.
  • Васильев С. В. Гражданский процесс: Учебное пособие. — X.: ООО «Одиссей», 2006. — 512 с.
  • Васильєв С. В., Ніколенко Л. М. Доказування та докази у господарському процесі України. — Х.: Еспада, 2004. — 415 с.
  • Вчення про механізм доказування у цивільному судочинстві : [монографія] / А. С. Штефан. – Київ : Інтерсервіс, 2018. – 392 с. – ISBN 617-696-824-5.
  • Гмирко В. П. Доказування у кримінальному процесі: Діяльнісна парадигма. Теоретичний аналіз. Проблематизація. СМД-репрезентація: [монографія]. — Дніпропетровськ: Академія митної служби України, 2010. — 314 с.
  • Докази та доказування у кримінальному провадженні: навч. посіб. / [кол. авт.: Р. І. Благута, Ю. В. Гуцуляк, О. М. Дуфенюк та ін.]. — Львів: ЛьвДУВС, 2018. — 272 с. — ISBN 617-511-254-0.
  • Доказування у кримінальному провадженні: навч. посіб. / М. В. Гузела, В. С. Канцір, М. М. Олашин, С. О. Сорока; за ред. В. С. Канціра. — Львів: Львівська політехніка, 2018. — 236 с. — ISBN 966-941-111-2.
  • Комзюк А. Т., Бевзенко В. М., Мельник Р. С. Адміністративний процес України: Навч. посіб. — К.: Прецедент, 2007. — 531 с.
  • Котюк І. І. Теорія судового пізнання: Монографія / І. І. Котюк. — К., 2006. — 435 с.
  • Кройтор В. А. Гражданский процесс: Учеб. пособие для підготовки к зачёту и екзамену. Изд. 3-е, перераб. и доп. — Харьков: Эспада, 2006. — 240 с.
  • Ніколенко Л. М. Доказування в господарському судочинстві: Навч. посібник. — Одеса: Фенікс; Суми: ВТД «Університетська книга», 2007. — 415 с.
  • Нор. В. Т. Істина у кримінальному судочинстві: ідея, догма права, реалізація / В. Т. Нор  // Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія: Право. — 2010. — № 2.  – С. 1 — 14.
  • Острійчук О. П. Нові шляхи у процесі доказування. — Правовий тиждень. — 2011. — № 34-35.
  • Острійчук О. П. Новітні погляди на місце показань в системі процесуальних джерел доказів у кримінальному провадженні: науково-практичний посібник для професійних юристів /О. П. Острійчук. — Полтава: Рік, 2014. — 77 с. ISBN 978-966-82-70-34-5
  • Решетникова И. В. Доказательственное право Англии и США. — М.: Городец, 1999. — С. 192.
  • Рибалка О. В. Захисник як суб'єкт доказування в кримінальній справі / О. В. Рибалка // Адвокат. — 2011. — № 7(130). — С. 35–40.
  • Сівочек С. Аналіз поняття доказу в кримінальному процесі України // Право України. — 2001. — № 9.
  • Сизоненко А. С. Збирання доказів як елемент процесу доказування під час досудового розслідування / А. С. Сизоненко, Г. О. Пустова // Актуальні проблеми досудового розслідування: зб. тез доповідей ІV Всеукр. наук.-практ. конф. (Київ, 1 лип. 2015 р.). — К.: Нац. акад. внутр. справ, 2015. — С. 251—253.
  • Старенький О. С. Щодо визначення поняття меж доказування в кримінальному провадженні / О. С. Старенький // Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія «Право». — 2014. — № 1(9).
  • Стахівський С. Оцінка доказів та їх процесуальних джерел у кримінальному процесі // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 6.
  • Теорія доказів: підручник / К. В. Антонов, О. В. Сачко, В. М. Тертишник, В. Г. Уваров / За заг. ред. В. М. Тертишника. — Київ: Алерта, 2015. — 294 с.
  • Тертишник В. М. Науково-практичний коментар Кримінального процесуального кодексу України. Видання 13-те доповн. і перероб. / В. М. Тертишник. — К.: Правова єдність, 2017. — 824 с.
  • Фаткуллин Ф. Н. Общие проблемы процессуального доказывания. Казань, 1973.
  • Фурса С. Я., Цюра Т. В. Докази і доказування у цивільному процесі: Науково-практичний посібник. (Серія: Процесуальні науки) — К.: Видавець Фурса С. Я., КНТ, 2005. — 256 с.
  • Шак X. Международное гражданское процессуальное право. — М.: БЕК, 2001.
  • Штефан М. Й. Цивільний процес. — К.: Ін Юре, 1997.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.