Домінгос да Гія

Домінгос да Гія народився в Бангу, передмісті Ріо-де-Жанейро в багатодітній родині бідного фермера[3], де він був наймолодшою дитиною. Він почав свою діяльність, працюючи ткачем на місцевому текстильному підприємстві, одночасно граючи в команді при заводі[5]

Домінгос почав кар'єру у віці 16-ти років клубі «Бангу», чиїм головним спонсором був завод, на якому працював Домінгос[6], і де вже грали троє його старших братів[7]. Запросив його до клубу головний тренер команди Са Пінту[8]. Одночасно з грою в клубі, Домінгос працював агентом громадського здоров'я[3]. 28 квітня 1931 року Домінгос дебютував у професійному футболі, зігравши в матчі з «Фламенго», в якому його клуб виграв 3:1[9][10]. 18 жовтня 1931 року Домінгос забив свій перший гол у кар'єрі, вразивши ворота «Ботафого», а потім, в тій же грі забив і другий м'яч, проте ці голи не врятували команду від поразки 3:4[11].

У 1932 році Домінгос перейшов в уругвайський «Насьйональ», ставши найбільш високооплачуваним[12] гравцем клубу. З «Насьйоналем» Домінгос став чемпіоном Уругваю. У клубі він грав разом із Хосе Насассі, виступаючи на позиції лівого центрального захисника. Уругвайські фанати за його гру прозвали Домінгоса «Китайською стіною на захід»[4] та «Фортецею». Там же він користувався великою увагою уругвайських жінок, що мало не призвело його до прийняття уругвайського громадянства. Проте любов до пляжів Ріо призвела до рішення повернутися в Бразилію.[5]. Домінгос знову повернувся до Бразилії в клуб «Васко да Гама», з яким виграв чемпіонат штату Ріо-де-Жанейро у 1934 році, провівши лише 12 матчів[5]. Останню гру за «Васко» Домінгос провів 10 лютого 1935 року проти «Рівер Плейт», в якому його клуб програв 1:4[13].

	«Це кращий захисник, що я бачив за довгий час. У нього є всі якості, що потрібні захиснику»
— Людовіко Бідольйо про Домінгоса[14]

У 1935 році Домінгос виступав за аргентинський «Бока Хуніорс». Спочатку Домінгоса в «Боці» вважали дуже повільним гравцем, який став відомий, лише завдяки грі поруч з Насассі, проте потім він своєю грою продемонстрував те, що завжди опиняється в потрібному місці оборони, припиняючи атаки суперника і відмінно взаємодіючи з Віктором Валуссі[14]. З «Хуніорс» Домінгос виграв чемпіонат Аргентини. Там же він отримав прізвисько «Divino» (з іспанської — «Диво», яке з португальської перекладається як «Божество», другий варіант прижився і в Бразилії)[15]. Влітку 1936 року аргентинську першість було зупинено через спеку (+36 в тіні); пауза тривала 6 місяців, більшу частину з яких Домінгос провів на батьківщині, разом з дружиною Еротільдес, з якою познайомився в Буенос-Айресі[3]. У серпні його контракт закінчився. Він відмовив «Боці» у продовженні угоди, а потім не погодився перейти в клуб з Парижу, що запропонував йому вигідну угоду[3].

	«Він був справжнім кумиром уболівальників „Боки“. Коли я тут грав, через роки, всі говорили тільки про нього»
— Орландо про Домінгоса[16]

У 1936 році Домінгос перейшов в «Фламенго», дебютувавши в команді 16 серпня 1938 року в матчі з «Флуміненсе», який завершився внічию 2:2[17]. Він виграв з клубом три чемпіонати штату Ріо-де-Жанейро, провів 230 матчів, з яких клуб програв лише 39 ігор[15]. Останню гру за «Фла» Домінгос провів 24 жовтня 1943 року проти «Сан-Паулу», яку клуб програв 0:3.

В 1943 році Домінгос перейшов в «Корінтіанс» і виступав за клуб чотири сезони.

Завершив кар'єру Домінгос в рідному «Бангу». Останню в кар'єрі гру він провів 15 травня 1949 року, в ній «Бангу» виграв у клубу «Португеза Деспортос» з рахунком 5:1, у тому ж сезоні він забив останній у кар'єрі м'яч, реалізувавши 23 січня 1949 року пенальті, який приніс клубу перемогу в матчі з «Сеарою» — 4:3[18].

2 липня 1931 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Бразилії, коли бразильська збірна перемогла клуб «Ференцварош» з рахунком 6:1[19]. Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 16 років, провів у формі головної команди країни 30 матчів, з яких команда виграла 19, 5 звела внічию і 8 програла.

У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1938 року у Франції, де виводив збірну, яка в підсумку здобула бронзові нагороди, як капітан команди[19], а також трьох чемпіонатів Південної Америки — 1942 року в Уругваї, на якому команда здобула бронзові нагороди, а також 1945 року у Чилі і 1946 року в Аргентині, здобувши на кожному з них «срібло». Також зі збірною Домінгос виграв два Кубка Ріо-Бранко і один Кубок Рока.

Завершивши кар'єру гравця, Домінгос працював тренером, керуючи командою «Оларія». У 1952 році він повернувся на роботу в системі охорони здоров'я[3]. Вийшовши на пенсію, Домінгос жив у районі Меїер, на півночі Ріо-де-Жанейро[3]. Він помер у другій половині дня, у четвер[19], 18 травня 2000 року від судинного мозкового крововиливу, перенсеного з ускладненнями[20][21], в лікарні Кварто Сентенаріо в Ріо-де-Жанейро, куди він був поміщений за 12 днів до цього[19]. Він залишив 5-х дітей, один з яких, Адемір, також став відомим футболістом і виступав за збірну Бразилії на чемпіонаті світу[22].

	«У доповненні до гравця, він був великим батьком. Мені буде його не вистачати, і це нормально».
— Адемір да Гія про батька[16]

• Переможець Ліги Каріока (4):

«Васко да Гама»: 1933

«Фламенго»: 1939, 1942, 1943

• Чемпіон Уругваю (1):

«Насьйональ»: 1933

• Чемпіон Аргентини (1):

«Бока Хуніорс»: 1935

• Профіль на Footballplayers.ru (рос.)
• Профіль на sambafoot.com (англ.)