Домініканський монастир (Вінниця)

Духовна місія домініканців на теренах Вінничини розпочалась на початку XVII ст. Рішення перевести їх з Черленкова до Вінниці було ухвалено капітулою і затверджено луцьким єпископом Лубецьким Станіславом у 1624 р[1]. У 1630 році, році коштом Стефана Черленківського (за іншими джерелами — старости Яна Одживольського) та благодійників, у Вінниці було збудовано дерев'яний костел і кляштор домініканців.

В період Хмельниччини, а саме під час приходу до Вінниці козаків лисянського полковника Максима Кривоноса, домініканці покинули свою вінницьку оселю і повернулись до сусіднього Черленкова[7]. 1648 року фортифікаційний комплекс Вінницьких мурів було пошкоджено внаслідок військових дій. Стефан Черленківський виділив кошти на відбудову сакральної споруди, проте невдовзі, в 1690-х роках, будівля постраждала від набігу татар. Вдруге кошти на проект реконструкції виділив Михайло Калетинський, проте вже на початку XVIII ст. костел і кляштор було розібрано[1].

Повернення домініканців до Вінницької оселі відбулось за сприяння родини Ґрохольських. Брацлавський земський суддя Міхал Ґрохольський, разом зі своєю дружиною Анною, з родини Радзимінських, виділив кошти на будівництво мурованих будівель. Архітектором мурованого кляштору виступив Паоло Фонтана. Костел та кляштор мурованого типу розмістились дещо вище, ніж їх дерев'яні попередники, проте у межах фортифікаційного комплексу. Будівництво тривало в 1750—1758 рр. (за іншими джерелами — в 1758—1760 рр.). В 1765 році добудовано корпус келій. В знак вдячності домініканців, крипта костелу стала усипальнею роду графів Ґрохольських.

Після польського національно-визвольного повстання 1830—1831 рр. домініканський кляштор було скасовано царським урядом, а будівлі передано православному духовенству. У 1833 році костел було перетворено на православний храм і, на свято Благовіщення, освячено як Преображенський. У зв'язку з такими перетвореннями, на двох фасадних вежах було зведено фальшиві шатрові завершення, які були атрибутом православного храму[8]. У 1866 році в храмі відбулось освячення Дарохранительниці (посудини, де зберігають святі дари), подарованої майбутнім імператором Олександром III.

У Преображенському храмі Михайло Михайлович Коцюбинський приймав Таїнства хрещення та шлюбу. У 1864 р. його дитиною тут хрестив настоятель о. Порфирiй Вознесенський.

У квітні 1920 року Вінниця втретє стала столицею УНР. 5 травня 1920 року храм відвідав Симон Петлюра. Через одинадцять днів, духовенство собору прийняло керівника Польської держави Юзефа Пілсудського[9]

У 1922 році собор був пограбований представниками радянської влади. Його двічі закривали, нівелюючи його духовну місію, як це було характерно радянській ідеології. У 1930 році храм перетворили на склад гуми, у 1962 році у будівлі храму розмістили спортзал товариства «Динамо».

У 1980-х рр. храм перетворили на зал органної та камерної музики обласної філармонії. У 1990 році обласна та міська влада прийняли рішення про повернення приміщення собору Церкві. Згодом, орган був демонтований і перенесений до сусіднього капуцинського костелу.

На даний момент, у Свято-Преображенському соборі проводяться богослужіння, заняття з катехизису та інші духовні вчення. При монастирі діє театр-студія «Лампадка» і духовний хор[10]. Архієрейський хор собору, під керівництвом протоієрея Сергія Виговського, неодноразово номінувався найкращим церковним хором в Україні. Дитячий хор, під керівництвом Наталії Кременюк, був неодноразово визнаний лауреатом всеукраїнських та міжнародних конкурсів у Польщі та в Україні.

Адреса: вулиця Соборна, 23