Єзуїтський монастир (Вінниця)

Єзуїтський монастир (Вінниця) — споруда сакральної архітектури, збудована у XVII столітті за прикладом феодальної фортеці коштом старости Брацлавського воєводства Валентія-Александра Калиновського, який пожертував 30000 злотих і 2 адміністративно-територіальні одиниці — хутір Кайдачиху і село Казаниху для ордену єзуїтів[1]. Серед благодійників, що долучились до створення Вінницького дому єзуїтів, були луцький латинський єпископ Анджей Ліпський, Теофіла Хмелецька — удова київського воєводи Стефана Хмелецького, та київський каштелян Олександр Пісочинський[2]. Згодом було споруджено ансамбль монастиря — до головного комплексу було приєднано костьол, колегіум та конвікт (гуртожиток).

Ансамбль Єзуїтського монастиря. Вінниця
Єзуїтський комплекс. Місто Вінниця, вул. Соборна
49°13′55″ пн. ш. 28°28′30″ сх. д.
Тип споруди споруда
Розташування  Україна, Вінниця
Початок будівництва 1620-ті рр.
Кінець будівництва 1640-1650-ті рр.
Вартість 30000 злотих Речі Посполитої
Стиль Ренесанс, бароко (раннє), класицизм
Належність Єзуїтський орден
Адреса вул. Соборна 17 — 23
Єзуїтський монастир (Вінниця) (Україна)
 Єзуїтський монастир у Вікісховищі

Пам'ятка перебуває під захистом держави під охоронним номером 54 та внесений до списку споруд, що не підлягають приватизації. Єзуїтський комплекс віднесений до номінації «Перлина Поділля» в рамках обласного конкурсу «7 чудес Вінниччини»[3].

Опис
Будівля колеґіуму, контрфорси

Монастирський ансамбль був розміщений у нагірній частині правого берега Південного Бугу. Костел побудовано цегляним, тринавним, з підвалом-криптою та баштою-дзвіницею на боковому фасаді у формі базиліки з кутовими вежами. В каркас костелу входять три нефи, цокольний поверх та хрещаті склепіння. Середньому нефові на фасадній поверхні відповідає ризаліт з чотирма пілястрами тосканського ордера, що несе розкрепований трикутний фронтон. До протилежного торця костьолу, зі сторони вівтарної частини, прилягає витягнутий у глибину двору колеґіум. Вежі цегляні, одноярусні із заокругленими кутами. Округлені кути веж фланковані пілястрами. Муровані стіни укріплені трьома контрфорсами з боку схилу до ріки. На стінах були розташовані численні бійниці. Будівля має ренесансні елементи у своїй композиції, які представлені фронтонами, пілястрами, нішами у стінах, ритмом розташування вікон. Деякі частини будівлі, зокрема боковий (західний) фасад, відносять за стилістикою до раннього бароко, про що свідчить фігурний фронтон, прикрашений характерними для люблінського ренесансу декоративними вазами[4], які можна також зустріти на спорудах в Летичеві та Казімєжі-Дольному. На початку ХІХ ст. фасад єзуїтського монастиря був перебудований в стилі класицизму[5].

За стінами ансамблю єзуїтського монастиря був розташований монастир домініканців, який тривалий час був дерев'яним. Згодом будівлі єзуїтського і домініканського монастирів були об'єднані в єдину фортифікаційну систему з оборонним муром та вежами під назвою Мури[6].
У 1746 році неподалік єзуїтського та домініканського монастирів був зведений монастир капуцинів. Між цими трьома монастирями функціонувало підземне сполучення[7]. Єзуїти використовували підземні комунікації для оборонних та господарських цілей.

Історія

Період Речі Посполитої

Чернеча місія на теренах Вінниччини розпочалась у 1610 році. Староста В.-А. Калиновський 1611 року надав кошти на будівництво монастиря, проте ченці єзуїтського ордену до пожежі 1613 року проводили свою духовну місію в дерев'яній будівлі. З 1613 року розпочалось будівництво нової кам'яної оселі. 1619 року єзуїти вже мали свою резиденцію[8][9]. З 1630 року в майбутньому колеґіумі проводились заняття лише з граматики та поетики[10], тому de facto його на той час називали школою. Лише для єпархіяльного клиру з 1630 року ввели курс морального богослів'я[11].

Школа діяла за рахунок фундації князів Христофора Збаразького та Юрія Чорторийського. У 1632 році відкрили клас риторики[12]. Марійська Содаліція при школі існувала з 1633 року[13].

1646 році генерал ордену Мутіо Вітеллескі підтвердив статус колегіуму, оскільки на той час вже проводились заняття з риторики та моральної теології[14]. При єзуїтському монастирі функціонувала невелика бібліотека, яка у 1648 році була перевезена до Острогу.

1648 року єзуїтська фортеця була здобута козаками, і після Хмельниччини зруйнована. Ченці Товариства Ісуса повернулися до місця попередньої дислокації (Вінниці) після Карловицького миру 1699 року. Відбудова комплексу відбувалась у період 1740-50-х років[15].
Як осередок єзуїтів комплекс функціонував до другої половини XVIII століття. Закриття монастиря польською владою відбулось у 1773 році на виконання булли Папи Климента. У колишній оселі єзуїтів відкрили дворянську школу. 1776 року Мури, включно з єзуїтськими спорудами, були передані під створення едукаційної комісії (міністерства освіти) Речі Посполитої. 1778 року в будівлі сталась пожежа, що призвела до вигорання даху та падіння трьох шпилів.

Період Російської імперії

Відновлення Мурів, а відтак і комплексу єзуїтів розпочалось 1907 року. Цю місію взяв на себе головний вінницький архітектор Григорій Артинов, який створив проект реконструкції колишнього єзуїтського колегіуму під православний храм[16]. Реалізувати проект йому не вдалось, проте був добудований атик (стінка, що міститься над карнизом і завершує споруду) та встановлені чавунні сходи. Після реставрації, колишнє монастирське приміщення використовували для муніципальної церкви ікони Казанської Божої Матері[17]. У 1911 році в приміщенні монастиря було відкрито жіночу гімназію (поряд з чоловічою, яка працювала з 1907 року), до якої на фундаменті розібраного південного крила монастиря (з боку вул. Монастирської, колишньої вул. Володарського) було зведено трьохповерховий житловий будинок. 1917 року в приміщенні костелу була розміщена перша Вінницька рада робітничих депутатів.

Радянський період

В радянський період колишній єзуїтський комплекс став центром наукового, духовного, освітнього та культурного життя. В 1920-30 роках тут була розміщена Вінницька філія Всенародної бібліотеки України при ВУАН (Державний архів Вінницької області, відкритий у 1920 році, фунціонує до наших днів). Частину комплексу зайняла Українська православна автокефальна церква, яка проводила духовну місію в періоди 1923—1938 та 1942—1943 років. В період 1932—1943 років на території монастирського ансамблю функціонував педагогічний коледж[15].

Період незалежної України
Вінниця. Вулиця Соборна 17, Будівля Єзуїтського костелу.

На даний момент, на території колишньої єзуїтської оселі фунціонують декілька закладів — Державний архів Вінницької області (з 1920), обласні краєзнавчий (з 1929), художній музей (з 1987) та технічний ліцей (з 1993).

Кресленик Вінницького єзуїтського комплексу зберігаються в Національній бібліотеці Франції у Парижі.[18]

Галерея
  • Костел єзуїтів (Вінниця)
  • Вінниця. Єзуїтський монастир - Костьол,вул. Соборна, 17
  • Вінниця. Єзуїтський монастир - Колеґіум
  • Вінниця. Єзуїтський монастир - Келії
  • Єзуїтський монастир - Келії (вигляд збоку)

Див. також

Примітки
  1. Вінницький обласний краєзнавчий музей.
  2. Załęski S. Jezuici w Polsce. — Kraków, 1905. — T. IV (3). — S. 1082—1083; ARSI. — Prov.Pol. — Vol. 52: Historiae et Litterae annuae Provinciae Poloniae. — Residentia Vinnicensis. 1630. — F. 65, Vol. 71: Fundationes. Polonia. — Donatio quaedam Theophilae Palatinae Chioviensis pro Collegio Vinnicensi. — F. 9-9v.
  3. Вінницька Обласна Рада
  4. Архітектурні пам'ятки Вінниччини.
  5. Дослідження доктора архітектури, професора Петра Ричкова
  6. Туристичний портал України.
  7. Путівник України. Архів оригіналу за 4 червня 2016. Процитовано 31 березня 2015.
  8. Внницький обласний краєзнавчий музей
  9. Вінницька газета
  10. Єзуїтське шкільництво. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 31 березня 2015.
  11. ARSI. — Prov. Pol. — Vol.43: Catalogi breves. — Catalogue brevis Residentiae Vinnicensis an.1630/31. -F. 229.
  12. ARSI. — Prov. Pol. — V61.43: Catalogi breves. — Catalogus brevis Residentiae Vinnicensisan. 1632/33. — F. 257v.
  13. ARSI. — Prov. Pol. — Vol. 7 I: Polonia et Lithuania. Epistolae 1605—1670. — Ludovicus Stępkowski et alii petunt aggregationem Sodalitatis Collegii Vinnicensis. Vinnicae,10.07.1633.-F . 198.
  14. ARSI. — Prov. Pol. — Vol. 44: Catalogi breves. — Catalogue brevis Collegii Vinnicensis an. 1646/47.-F. 89v.
  15. Вінницький обласний краєзнавчий музей
  16. головний архітектор Вінницької області Сергій Царенко:
    - Відбудовою мурів на початку ХХ століття займався головний вінницький архітектор Григорій Артинов. Зокрема, він створив проект реконструкції колишнього єзуїтського колегіуму у православний храм.
  17. Вінницька газета
  18. Головний архітектор Вінницької області Сергій Царенко:
    Нині кресленик Вінницького єзуїтського комплексу зберігається в Національній бібліотеці Франції у Парижі. На жаль, з'ясувати, хто його автор, не вдалося. Але відомо, що це був один із зодчих, який обслуговував польську знать і допомагав ордену єзуїтів. Єзуїтська твердиня була спроектована з оборонними спорудами та міцними вежами.

Посилання

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.