Дорош Юрій Порфирович
До́рош Ю́рій Порфи́рович (нар. 2 травня 1924 — 16 квітня 1992) — радянський військовик, учасник Другої світової віни. Герой Радянського Союзу (1945).
| Дорош Юрій Порфирович | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| Народження |
2 травня 1924 Акмечетка | ||||
| Смерть |
16 квітня 1992 (67 років) Андрієво-Іванівка | ||||
| Поховання | Біляївка | ||||
| Країна |
 СРСР→ Україна | ||||
| Приналежність |
 Радянська армія | ||||
| Вид збройних сил | сухопутні війська | ||||
| Рід військ | піхота | ||||
| Роки служби | 1944–1947 | ||||
| Партія | КПРС | ||||
| Звання | сержант | ||||
| Формування | 301-а стрілецька дивізія | ||||
| Війни / битви | Німецько-радянська війна | ||||
| Нагороди |
| ||||
Біографія
Народився 2 травня 1924 року в містечку Акмечетка Ананьївського повіту Херсонської губернії[1] (нині — село Прибужжя Доманівського району Миколаївської області) в селянській родині. Українець.
Після закінчення семирічки у 1940 році, працював трактористом Акмечетської МТС.
З серпня 1941 до березня 1944 року перебував на тимчасово окупованій румунськими військами території Голтянського повіту губернаторства Трансністрія.
До лав Червоної Армії призваний у березні 1944 року. Учасник німецько-радянської війни з квітня 1944 року. Воював на 3-у Українському та 1-у Білоруському фронтах.
Командир стрілецького відділення 1052-го стрілецького полку 301-ї стрілецької дивізії 9-го стрілецького корпусу 5-ї ударної армії сержант Ю. П. Дорош 22 серпня 1944 року в бою поблизу села Кошкалія (Молдова) перебрав на себе обов'язки командира взводу, що вибув, рішучими діями підняв бійців у атаку й одним з перших увірвався до ворожих траншей, особисто знищивши 8 солдатів супротивника[2].
Під час бойових дії на території Польщі, сержант Ю. П. Дорош 14 січня 1945 року в бою за полустанок Грабово гранатами особисто знищив 2 кулеметних розрахунки ворога. На чолі свого відділення першим форсував річку Пилиця в районі села Маринка, ризикуючи життям, підповз до розрахунку важкого кулемета ворога й влучними пострілами з автомата знищив його обслугу. Своїми активними діями значною мірою сприяв захопленню ті розширенню плацдарму на західному березі Пилиці[3].
По закінченні війни продовжив військову службу. Демобілізований у 1947 році.
Працював диспетчером Акмечетської МТС. У 1950 році закінчив Одеську республіканську школу кіномеханіків, у 1963 році — середню школу.
Мешкав у селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області. До виходу на пенсію працював на ділянці зв'язку. Помер 16 квітня 1992 року.
Нагороди і почесні звання
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 лютого 1945 року за зразкове виконання завдань командування і проявлені при цьому мужність і героїзм, сержантові Дорошу Юрію Порфировичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 5617).
Також нагороджений орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня (06.04.1985), Червоної Зірки (29.08.1944), медалями.
Література
- Антонов В. С. «Путь к Берлину». — М.: Наука, 1975, стор. 201, 202, 203, 211, 362.
- Бундюков А. Т., Кравченко М. В. «Сыновняя верность Отчизне: Очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Николаевской области» — Одесса: Маяк, 1982.