Друга громадянська війна у Лівії

Друга громадянська війна у Лівії — багатосторонній збройний конфлікт, який проходить в Лівії, між різними збройними формуваннями, головним чином Палатою представників та Урядом національної згоди.

Друга громадянська війна у Лівії 2014-2020
Лівійська криза
Карта бойових дій за станом на 9 квітня 2019 (докладніше) Під контролем Палати представників Лівії та союзників Під контролем Уряду національної єдності та союзників Під контролем місцевих сил Під контролем туарегів. Карта бойових дій за станом на 9 квітня 2019 (докладніше) Під контролем Палати представників Лівії та союзників Під контролем Уряду національної єдності та союзників Під контролем місцевих сил Під контролем туарегів.
Дата: 16 травня 2014  – наш час Місце: Лівія Результат: Припинення вогню Постійне припинення вогню ратифіковано 23 жовтня 2020 року Уряд національної єдності сформовано 10 березня 2021 року
Сторони
Палата Представників Лівії Лівійська національна армія ВПС (Про-ЛНА)  Військово-морські сили Лівії (Про-ЛНА) Аль-Сайга Бригади Зінтан[1] ПВК Вагнера[2][3][4][5] JEM[6] (від 2016) SLM/A-Minnawi[7][8]  Судан (RSF) (з 2019) Підтримка:  Єгипет[9]  Білорусь[10][11]  Росія (неофіційна)[12][13]  Ізраїль[14][15][16][17]  ОАЕ[9][18]  Саудівська Аравія[19]  Чад[20]  Йорданія (2014–16, 2019–сьогодні) [21][22][23] Підтримка проти ІДІЛ:  США[24]  Велика Британія[24]  Франція[24][25] Дипломатична підтримка: Греція[26]  Алжир[27] Лоялісти Каддафі[28] Народний фронт визволення Лівії Ополченці Варсефана [1][29][23]	Загальний національний конгрес (2014-17) Лівійський щит[30] LROR[30] Національна гвардія Лівії [31][32][33] Підтримка:  Туреччина (2014—2016)  Катар (2014—2016)  Судан (2014—2016) Рада Шури Бенгазі (2014–17)[34][35] Аль-Каїда в Ісламському Магрибі (2014–17)[36] Ополчення SCBR: Ансар аль-Шарія (2014–17)[37] Лівійський щит 1 (2014–16) Бригада «Мученики 17 лютого» Бригада «Рафалла аль-Сахаті» Інші: Шура моджахедів у Дерні (2014–18) Ансар аль-Шарія (Дерна) (2014–18) Мученики Абу Саліма (2014–15) Бригади оборони Бенгазі[38][39] Шура революціонерів Адждабії (2015–16)[40] Сили захисту Дерна	Уряд національної єдності (з 2016)  Збройні сили Лівії ВПС (Про-УНЗ)  Військово-морські сили Лівії (Про-УНЗ) СНА (з 2019) Підтримка:  Туреччина  Катар  Судан (до 2019) Підтримка проти ІДІЛ:  США (2016–19)[41]  Велика Британія (з 2016)[42]  Італія[43] Дипломатична підтримка: ООН  Європейський Союз[44]  Туніс[45]  Алжир[46]  Італія[47]	ІДІЛ (2014–16)[48] Вілайя Барка[49][50] Вілайя Тарабулус[51] Вілайя Феццан[51] Підтримка: АКІМ (2014—2015;[52][53] стверджувалося у 2016[54])

З 2012 року Лівією керував Загальний національний конгрес (ЗНК). У червні 2013 року УНЗ обрав Нурі Абусамейні головою ЗНК[55][56]. ЗНК не проводив заходів боротьби зі впливом ісламістських угруповань, не зміг створити ефективну поліцію і армію[57] і прийняв шаріат як основу для всього державного законодавства в грудні 2013 року,[58]. У лютому 2014 термін повноважень національного конгресу сплинув, однак 23 грудня 2013 року ЗНК прийняв рішення про продовження своїх повноважень до кінця 2014 року. Це рішення викликало масові протести громадян Лівії в багатьох містах, у тому числі в Триполі, Аль-Байда, Тобруці і Адждабії[59][60][57]. 14 лютого 2014 року генерал Халіфа Хафтар наказав Загальному національному конгресу розпуститися і закликав до формування тимчасового уряду, який повинен організувати вибори, намічені на 25 червня. ЗНК проігнорував вимогу, назвавши дії генерала державним переворотом.

Конфлікт почався 16 травня 2014 року, коли генерал-майор Лівійської національної армії Халіфа Хафтар оголосив про початок широкомасштабної повітряної і наземної операції підконтрольних йому частин збройних сил у районі міста Бенгазі, описавши її як «поправку на шляху до революції»[61]. Військовий наступ дістав кодову назву — Операція «Гідність». 18 травня операція була розширена до Триполі, що ознаменував штурм будівлі Загального національного конгресу. В обстановці напруженості пройшли 25 червня вибори в Палату депутатів, на яких ісламісти зазнали поразки. 13 липня ісламісти у відповідь на свою поразку оголосили про початок операції «Світанок Лівії» з метою взяти під контроль аеропорт Триполі. Це їм вдалося 23 серпня після сорока днів боїв[62].

Після встановлення контролю над містом ісламісти заявили про невизнання Палати депутатів і про відновлення Загального національного конгресу. 25 серпня деякі представники ЗНК провели засідання в Триполі, оголосили себе законною владою і обрали прем'єр-міністром Омара аль-Хасі, в результаті чого в країні склалося двовладдя[63][64][65]. Палата депутатів покинула непідконтрольний Триполі і влаштувалася в місті Тобруці на північному сході країни[66]. 1 вересня депутати Палати представників на засіданні в Тобруці доручили Абдаллі Абдуррахманом ат-Тані як новому прем'єр-міністру сформувати уряд[67].

6 листопада верховний суд у підконтрольному ісламістами Триполі оголосив про розпуск Палати депутатів[68][69][70]. Палата депутатів назвала це рішення «прийнятим під тиском» і тому продовжила функціонувати[71].

16 січня 2015 року після переговорів, що пройшли в Женеві за посередництва ООН, протиборчі сторони погодилися припинити вогонь, щоб досягти вирішення конфлікту мирним шляхом[72]. 20 січня Місія ООН з підтримки Лівії висловила стурбованість з приводу наявної інформації про порушення режиму припинення вогню і нагадала сторонам конфлікту про те, що перемир'я передбачає заборону на будь-яке переміщення збройного персоналу та військової техники[73].

Конфлікт став найсерйознішим викликом для лівійської влади після повалення Муаммара Каддафі в 2011 році[74].