Дягель лікарський

Дворічна трав'яниста рослина родини зонтичних з товстим, порожнистим, округлим, гіллястим стеблом, часто червонуватим, особливо в верхній частині. Листки (до 80 см завдовжки) зверху яскраво-зелені, знизу сіруваті, тонкі, м'які з великими здутими піхвами, двічі-, тричіперисторозсічені, з великими яйцеподібними, гострозубчастими листочками, інколи при основі серцеподібними. Прикореневі листки довгочерешкові, верхні — сидячі. Суцвіття 10-17 см у діаметрі, зонтик великий, без обгортки або з одним (двома) листочками і численними опушеними променями. Зонтички мають багатолисті обгортки. Гілки дрібні, правильні, зубці чашечки малопомітні. Віночок п'ятичленний, пелюстки зеленувато-білі, еліптичні, з загнутою верхівкою, майже без виїмки. Тичинок п'ять, маточка одна, з нижньою зав'яззю і двома стовпчиками. Плід — двосім'янка завдовжки 5-6 мм. Сім'янки овальні, стиснуті із спинки, з майже рівними крайовими ребрами.

Росте дягель у сирих листяних і мішаних лісах, у вільшняках, поблизу водойм, на лісових луках і болотах. Тіньовитривала рослина. Цвіте у червні — вересні.

Поширений у лісових і лісостепових районах України. Основна заготівля можлива у Волинській, Житомирській, Київській, Львівській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Хмельницькій і Черкаській областях. Запаси сировини значні, але зменшуються у зв'язку з осушенням боліт.

Лікарська, ефіроолійна, медодайна, харчова рослина.

У медицині

Ілюстрація дягеля лікарського у травнику Вітуса Ауслассера, 1479 р

У науковій медицині з лікувальною метою використовують кореневище з коренями — Radix Archangelicae, як шлунковий засіб для поліпшення травлення, посилення секреторної і рухової функції кишківника і як сечогінний засіб.

У коренях дягелю містяться ефірні олії, гіркі й дубильні речовини, смоли, цукор (до 20 %), органічні кислоти. Цей набір речовин зумовлю сечогінну, потогінну; вітрогінну, болезаспокійливу відхаркувальну дію; а також дезінфікуючі і антипаразитарні його властивості.

У народній медицині корені дягелю застосовують при стійких бронхітах, здутті кишечника, коліках в животі, сильних проносах, як сечогінний і заспокійливий засіб. Квітучі стебла дягелю рекомендують, при запаленні дихальних шляхів, при епідеміях (тиф, холера, скарлатина, кір).

Зовнішньо дягель часто використовують для ароматичних ванн при подагрі, істерії, ревматизмі, болях у попереку, нервових збудженнях. Свіжий сік із дягелю заспокоює зубний біль і біль у вухах.

У плодах дягелю міститься ефірна олія (1 — 2 %), придатна для використання у парфумерії, а також жирна олія (до 20 %), яку можна використовувати для технічних цілей.

у харчуванні

Етикетка лікеру з дягелем

Молоді стебла дягелю вживають у їжу у вигляді салату у Норвегії, Швеції, Фінляндії та Карелії. Пагони збирають навесні до формування пуп'янків. В деяких західноєвропейських країнах (Франція) він культивується для потреб кондитерської, харчової та лікеро-горілчаної промисловості. У Фінляндії та Карелії пагони дягелю відварюють на молоці. Іноді сухі листки та пагони використовують для заварювання чаю. Корені дягелю використовують при виготовленні деяких сортів горілки і для ароматизації лікерів. З коріння роблять прянощі. Їх шаткують у свіжому вигляді для ароматизації салатів, а також додають до овочевих гарнірів, кладучи за три хвилини до готовності страви, а до юшок — за п'ять хвилин. Висушені та потовчені корені додають до борошна для приготування хлібобулочних або кондитерських виробів. Дещо слабший запах має насіння, яке використовують для ароматизації горілок. Одержана з насіння ефірна олія має тонкий ніжний і дуже стійкий аромат. Дворічні корені пахнуть дужче, ніж однорічні. У Швейцарії подрібнені корені заливають водою, додають трохи цукру й зброджують, отримуючи пиво.[2]

Дягель лікарський у теплу і вологу погоду виділяє багато нектару; його охоче відвідують бджоли. Мед приємний на смак, ароматний, добре кристалізується. Медопродуктивність 90 кг з 1 га.

Однорічні кореневища з коренями першого року збирають восени, а з дворічних рослин — рано навесні до відростання пагонів. Їх викопують. лопатами, струшують землю обрізують ножами надземну частину і миють холодною водою. Сушать на повітрі, на горищах під залізним дахом або в сушарках при температурі 35-40 °C, розстилаючи тонким шаром на папері, тканині або решетах. Сировину пакують у тюки вагою по 50-100 кг і зберігають, у сухих, добре провітрюваних приміщеннях, Строк зберігання — три роки. Під час збирання найкращі рослини слід залишати на насіння.

• 
  Рослина в Ісландії
• 
  Суцвіття з джмелем
• 
  Листя
• 
  Насіння
• 
  Сходи
• 
  Дудочка з дягелю

• Список видів роду дягель
• Список дикорослих корисних рослин України

• В. И. Чопик, Л. Г. Дудченко, А. Н. Краснова. Дикорастущие полезные растения Украины. Справочник. — Київ: Наукова думка, 1983. — 400 с. (рос.)
• Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шабарова С. І. Дари лісів. — Київ : Урожай, 1979. — 440 с.
• Лікарські рослини: енциклопедичний довідник / відповідальний редактор. А. М. Гродзінський. — Київ : Видавництво «Українська енциклопедія імені М. П. Бажана», Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — 544 сторінки. — ISBN 5-88500-055-7.
• Кархут В. В. Ліки навколо нас. — 4-те вид. — К. : Здоров'я, 2001. — 232 с. : 36 арк. іл. — ISBN 5-311-02531-X.

• Дягель лікарський // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 147. — ISBN 5-88500-055-7.
• Дягель // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.