Дікроцеліоз
Дікроцеліоз (лат. dicrocoeliasis) — гельмінтоз з групи трематодозів. яке спричинює у людей ланцетоподібний сисун (Dicrocoelium dendriticum) і D. hospes. При дикроцеліозі печінки у людини спостерігаються явища холангіту, дискінезії жовчних шляхів, гепатиту і навіть біліарного цирозу печінки.
| Дікроцеліоз | |
|---|---|
| Спеціальність | інфекційні хвороби і гельмінтологія |
| Симптоми | абсцес[1], гарячка, біль у животі, нудота, блювання, ксеростомія, печія, гепатомегалія, запаморочення, спленомегалія і жовтяниця |
| Причини | Dicrocoelium dendriticum і Dicrocoeliumd |
| Метод діагностики | фізикальне обстеження і оптичний мікроскоп |
| Препарати | празиквантел і триклабендазолd |
| Класифікація та зовнішні ресурси | |
| МКХ-11 | 1F81 |
| МКХ-10 | B66.2 |
| MeSH | D004011 |
Історія відкриття
Ланцетоподібного сисуна відкрив Карл Асмунд Рудольфі в 1803 році. Повний життєвий цикл описали В. Кралл і Ч. Майпс, які опублікували серію статей у 1951—1953 роках[2].
Етіологія
? Дікроцеліоз | ||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||
| ||||||||||||||
| Dicrocoelium dendriticum (Рудольфі, 1819) | ||||||||||||||
Ланцетоподібний сисун має тіло ланцетоподібної форми розміром 8-Юх 1,2-2,5 мм. Обидві присоски зближені. Сім'яники слабо лопатеві, лежать навскіс один до одного під черевною присоскою. Округлий або неправильної форми компактний яєчник розташований медіально під заднім сім'яником; позаду нього — невеликий сім'яприймальник і тільце Меліса. Жовтяники, складаються з дрібних фолікулів, розташовані латерально. Сильно розвинена матка утворює два коліна — спадне з незрілими яйцями і висхідне зі зрілими. Займає близько 2/3 задньої половини тіла. Яйця злегка асиметричні, подовжено овальні, з товстою шкарлупою коричневого кольору і помітною кришечкою на одному полюсі. Розвинений мірацидій слабо просвічується крізь шкарлупу, що складається з 4 оболонок. Між внутрішньою оболонкою яйця і мірацидіїєм на полюсах видно численні світлопереломлюючіі крапельки. Багато морфологічних ознак D. dendriticum — варіації в ширині тіла, форма сім'яників тощо вкрай мінливі і залежать від виду хазяїна і географічного поширення.
D. lanceatum широко поширений гельмінт жовчних проток і жовчного міхура багатьох тварин — велика і дрібна рогата худоба, свиня, кінь, осел, собака, кішка, заєць, ховрах, кролик, ведмідь, олень, лань, лось, лама, газель, різні африканські мавпи. Уражає людей. Проміжні хазяї: численні види наземних молюсків — Helicella ericetorum, Helicella (Helicella) itala, Helicella (Candidula) unifasciata, Enomphalia strigella, Theba cermenela, Helix (Cryptomphalus) aspersa, Abida (Torquilla frumentum), Ena obscura, Zebrina detrita, Malacolirnax agrestis, M. tenelius тощо. Є додаткові хазяї — мурахи родів Formica і Proformica.
Яйця D. lanceatum з розвиненим мірацидієм виділяються разом з фекаліями тварин у воду, де з'їдаються молюсками. При низьких температурах яйця D. lanceatum виживають тривало: в льоду при -5°С до 6 місяців. При -70°С загибель їх настає через 36 годин. У природних умовах взимку яйця на випасах не гинуть. Личинкові стадії також можуть зимувати в тілі молюсків. Взимку їх розвиток припиняється і відновлюється навесні, після виходу молюсків зі стану зимової сплячки. При високих температурах яйця досить швидко гинуть. Найменш витривалі у довкіллі збірні цисти з метацеркаріямі. При 22-32 °C і відносній вологості повітря 27-38 % церкарії виживають 14 годи, а при 15-22 °C і відносній вологості повітря 42-60 % — 12 годин. Максимальна тривалість їхнього життя — 12 днів (при вологості повітря 80-95 %). На сонці слизові грудочки з метацеркаріямі висихають за 15 хвилин.
У печінці молюска личинкові стадії розвиваються за 105—122 дня. Церкарії мігрують у легеневу порожнину молюска, де покриваються слизом, виходять назовні у вигляді гроноподібних грудочок, що складаються з 3-12 кульок — «збірних цист» діаметром 1,5-2 мм, і, потрапивши гронами на рослини, до них приклеюються. Збірні цисти, які містять від 100 до 300 церкаріїв, заковтуються мурахами. Метацеркарії досягають інвазійної стадії на 26-62-й день. Оновні хазяї заражаються, заковтуючи інвазованих мурах разом з травою. З кишківника тварини метацеркарії на 5-7-й день проникають у портальну систему, печінку і через холедох до жовчного міхура. Через 7 тижнів гельмінти досягають статевої зрілості, а яйця у фекаліях з'являються на 85-й день.
Клінічні прояви
При масивній інвазії гельмінтоз починається гостро з появи гарячки, болю у правому підребер'ї, який наростає вночі, іррадіює у праве плече і не пов'язаний з прийомом їжі. Біль відчутно посилюється вночі. Можуть бути нудота, іноді блювання, посилена слинотеча, зменшення апетиту, гіркота і сухість у роті, печія, головний біль і запаморочення. Виявляється субіктеричність склер і шкіри, збільшення печінки, з щільною гладкою поверхнею і закругленими краями. Вона болюча при пальпації. Іноді збільшена й селезінка. Хвороба перебігає 2—5 років.
Діагностика
Першочергово досліджуються фекалії на наявність у них яєць ланцетоподібного сисуна методом мазка з подальшим розгляданням його під звичайним оптичним мікроскопом.
Лікування
Як і при інших цестодозах основним антигельмінтним препаратом в лікуванні дікроцеліозу є празиквантел. Високу ефективність має тріклабендазол у дозі 10 мг / кг одноразово.
Профілактика
У загрозливих регіонах слід ретельно промивати ті трав'янисті рослини, що вживаються в їжу, задля змивання з них заражених метацеркаріями гельмінта мурах.
Примітки
- Disease Ontology — 2016.
- Esch, Gerald (2007). Parasites and Infectious Disease Discovery by Serendipity and Otherwise (Parasites and Infectious Disease). New York: Cambridge UP. ISBN 978-0-521-85882-3. (англ.)
Джерела
- Zeynep Taş Cengiz,a Hasan Yilmaz, Ahmet Cumhur Dülger, and Mutalip Çiçek. Human infection with Dicrocoelium dendriticum in Turkey // Ann Saudi Med. 2010 Mar-Apr; 30(2): 159–161.. — doi:10.4103/0256-4947.60525. — PMID PMC2855070. (англ.)
- Многотомное руководство по микробиологии, клинике и эпидемиологии инфекционных болезней. Том IX. ПРОТОЗОИНЫЕ БОЛЕЗНИ, ГЕЛЬМИНТОЗЫ, ЧЛЕНИСТОНОГИЕ, ИМЕЮЩИЕ МЕДИЦИНСКОЕ ЗНАЧЕНИЕ, И ЯДОВИТЫЕ ЖИВОТНЫЕ. Глава XVII. В. А. Гефтер ПРОЧИЕ ТРЕМАТОДОЗЫ. Издательство «МЕДИЦИНА», 1968. — Стр. 447—450. (рос.)