Евалдс Валтерс

Народився на хуторі Егленіекі, Гольдінгенского повіту (нині Курмальская волость Кулдигский краю) в родині лісника Мікеля Шенберга і хуторянки Анни Валтерс.

Після смерті батька (1897), коли Егленіекі змінили власника, сім'я переїхала в Гольдінген (сьогоднішня Кулдіга). Крім Евалдса, у Ганни Валтерс на руках залишилося ще 5 дітей. У місті пішов в школу і закінчив як годиться 6 класів.

У вільний час підробляв садівником у свого дядька. Після закінчення школи працював на сірниковій фабриці «Вулкан» і вчився на перукаря. У 1912 перебрався в Ригу, днем ​​працював, вечорами вивчав французьку, німецьку та англійську мови на курсах «Мовознавець». Перейшов працювати на гуральню Шваба і незабаром після початку війни потрапив в евакуацію.

Три місяці провів в комітеті біженців та добровольцем вступив в діючу армію. Був зарахований до 5-ї Земгальського полку, яким командував полковник Іоаким Вацетіс. Після демобілізації (1920) два роки навчався в Московській студії кіноактора «Творчість» у Євгена Вахтангова.

Учнем студії знявся в німому фільмі «Ангел-охоронець». У 1923 навчався акторській майстерності в латиському театрі-студії «Скатуве» у Освальда Глазніека. В цьому ж році повернувся до Латвії. За особистим дорученням Петеріса Стучки передав його лист Янису Райніса.

У 1923-1928 актор і режисер Лієпайського нового театру, викладав в Народному університеті. Одружився з акторкою свого театру Мірдза Каупіне, дочка від цього шлюбу Майя Галі живе в Англії.

У сезоні 1928—1929 виступав на сцені театру Дайлес (Художній театр). Наступний сезон - актор і режисер Даугавпілсського театру, потім - Лієпайського театру. У 1932 повернувся до Риги і разом з Теодором Лацисом заснував Народний театр, який проіснував до 1934. Одружився на ліепайчанці Аліді Грін, дві доньки — Лайма Несауле і Мара Вальтер. Перейшов в Лієпайський театр 1934—1938.

Як колишньому стрілку Міністерство землеробства виділило ділянку землі в Біеріні, на околиці Риги (1939), який обійшовся в 500 латів. У кавового фабриканта, репатріанта-німця Таубе, купив яхту, назвав Відьмою (латис. Ragana) і плавав на ній по Лієлупе до середини 1950-х років.

У 1940 за вихід в ефір повідомлення, розцінений як провокаційне, був заарештований на короткий час. Став директором Єлгавського театру (1940-1941), в подальшому перейшов в театр Дайлес і вже до кінця життя залишився його актором. У третьому шлюбі був одружений на актрисі Вірі Грібачев, син Райтіс.

Повторно заарештований на більш тривалий термін у 1945 році. Звільнений за особистої участі в його долі Смільґіс Едуардс. Набагато пізніше, у 1983 році, допитувався в Комітеті Держбезпеки, але вже без наслідків.

Значна частина життя була віддана літературної творчості. На честь 300-річного ювілею Жана Расіна була видана п'єса «Британіка», переклад якої зробив Е. Валтерс (1939). У 1949-1955 написав збірку віршів «Русіада», опублікований в Швеції Латиським національним фондом. У Латвії було опубліковане в 1990, повторне видання 1992. У 1985 видавництво «Ліесма» випустило байки Лафонтена в перекладі Е. Валтерс.

8 жовтня 1988 відкривав з'їзд Народного фронту Латвії, 11 листопада того ж року в урочистій обстановці піднімав Латвійський прапор на Вежі Святого Духа Ризького замку.[1]

Помер 26 вересня 1994 році, похований на ризькому Братському цвинтарі (головному в країні військовому похованні).

З 1917 по 1991 зіграв 300 ролей в чотирьох театрах:

• Театр 5-го Земгальского стрілецького полку (1917) — 2 ролі.
• Лієпайський театр (1923—1928) — 28 ролей.
• Дайлес театр (1928—1929) — 12 ролей.
• Лієпайський театр (1930—1931) — 16 ролей.
• Народний театр (1932—1933) — 4 ролі.
• Лієпайський театр (1934—1938) — 61 роль.
• Дайлес театр (1941—1991) — 106 ролей.

Серед зіграного: латиська, російська, європейська класика, п'єси сучасних (на той момент) авторів. Перша роль — у виставі Г. Райніса «Гірт Вілкс» і остання — нічний сторож в інсценуванні роману Рутку Тевса «Слуги Диявола».

В репертуарі актора була в числі інших і роль Леніна в спектаклі Моріса Ростана «Микола II і Ленін» (Постановка Лієпайського театру 1930).

Як і в кіно, був віртуозним виконавцем невеликих ролей, вимогливим до себе і до колег актором.

Повний список робіт актора в кіно:

• 1992 — Академія наук Латвії обрала Е. Валтерс почесним членом.
• 1994 — «Почесний кадет» Військової академії.
• 1994 — Почесний член організації Латвіяс Мазпулкі.
• 1994 — Нагороджений Відзнакою Служби безпеки Латвійської Республіки та Відзнакою Національноъ гвардіъ Латвії.
• 1994 — Обраний почесним головою Товариства Латиських стрільців.
• 1994 — 2 квітня нагороджений вищою військовою нагородою «Zobenu».
• 1994 — Почесний пенсіонер Латвії.

Евалдсу Валтерсу 100 років, поштова марка Латвії, 1994

• 1992 — 3 липня Е. Валтерс отримав перший паспорт Латвійської Республіки за номером LA 0500001.
• 1994 — латвійська пошта випустила поштову марку «Евалдс Валтерс — 100».
• 1995 — Кембриджська енциклопедія опублікувала статтю про Е. Валтерса в своїй збірці «Хто був хто в XXI столітті».
• 1994 — по смерті встановлено гранітне погруддя роботи скульптора А. Терпиловської в саду Театрального музею.
• 1997 — у штабі батальйону NBS (в районі Хрестових казарм) встановлено пам'ятний камінь на честь найстарішого солдата Е. Валтерса.
• 1997 — скульптор Гліб Пантелєєв виготовив воскову фігуру Е. Валтерса.
• 2004 — в новому ризькому мікрорайоні Дрейліні на честь Е. Валтерс була названа вулиця.
• 2004 — за опитуванням читачів газети «Латвіяс Авізес», названий в числі 100 найвідоміших персон Латвії.

• 100 Latvijas personību / sast. Pēteris Apinis. — Rīga: Nacionālais apgāds: Latvijas Avīze, 2006. — 227 s. — ISBN 9984-262-69-3. (латис.)
• Enciklopēdija «Rīga» / Galv.redaktors P. Jērāns. — Izdeva: Rīga Galvenā enciklopēdiju redakcija, Izdots: 1988. — S. 214 — ISBN 5-89960-002-0. (латис.)

• Евалдс Валтерс на сайті IMDb (англ.)