Едмунд Фезенмайєр
Едмунд Фезенмайер (нім. Edmund Veesenmayer; 12 листопада 1904, Бад-Кіссінген, Німецька імперія — 24 січня 1977, Дармштадт, ФРН) — німецький політичний діяч, бригадефюрер СС.
Едмунд Фезенмайєр | |
---|---|
нім. Edmund Veesenmayer | |
Народився |
12 листопада 1904[1][2][3] Бад-Кіссінген, Нижня Франконія, Баварія, Німецька імперія або Берлін, Німецька імперія[2] |
Помер |
24 грудня 1977[1][3] (73 роки) Дармштадт, Гессен, ФРН |
Країна |
Німеччина ФРН[2] |
Діяльність | дипломат, викладач університету, економіст, політик |
Знання мов | німецька[1] |
Заклад | Мюнхенський технічний університет і Handelshochschule Berlind |
Учасник | Друга світова війна |
Членство | СС |
Посада | ambassador of Germany to Hungaryd |
Військове звання | бригадефюрер |
Партія | Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини |
Брати, сестри | Reinhold Vessenmayerd |
Нагороди | |
Біографія
Ранні роки
Був сином викладача реального училища в Оберштауфені, куди сім'я переїхала в 1910 році. У 1923-1926 роках вивчав у Мюнхені суспільно-політичні науки, а з 1926 року навчався в докторантурі. У 1928 році отримав ступінь доктора суспільно-політичних наук і став доцентом Мюнхенського технічного університету та Берлінської школи економіки.
Кар'єра в НСДАП
У 1932 році познайомився з Вільгельмом Кепплером і вступив в НСДАП (членський квиток № 873 780), де зайнявся економічними питаннями. З квітня 1934 року стало референтом Кепплера, завдяки чому зав'язав стосунки з впливовими представниками ділових кіл. У червні 1934 року вступив також в СС (особистий номер 202 122).
З липня 1937 року Кепплер став керівником підготовки аншлюсу. Як його заступника Фезенмайер зіграв велику роль у відстороненні від влади гауляйтера Австрії Йозефа Леопольда. У лютому 1938 року на запрошення Йоахіма фон Ріббентропа перейшов на роботу в Імперське міністерство закордонних справ Німеччини в ранзі посланця. З березня по червень знову працював референтом Кепплера, який став імперським комісаром Відня. Незабаром став членом правління віденських акціонерних товариств Donauchemie AG і Länderbank AG.
У листопаді 1938 - березні 1939 року за дорученням Ріббентропа кілька разів виїжджав в Братиславу з посередницькими і розвідувальними цілями. Не погоджуючись з Артуром Зейсс-Інквартом і Йозефом Бюркелем, наполягав на кандидатурі Йозефа Тісо як майбутнього керівника маріонеткового уряду Словаччини. У серпні 1939 року направлений в Данциг для організації провокацій з метою нагнітання напруженості в німецько-польських відносинах. У березні 1940 року був залучений до підготовки повстання в Ірландії з метою її відділення від Великої Британії.
У квітні 1941 року відряджений в Загреб для активізації хорватських націоналістів. Після того, як Владко Мачек відмовився очолити маріонетковий уряд Хорватії, Фезенмайер висловився за кандидатуру Анте Павеліча. У 1941-1942 роках кілька разів приїжджав в Сербію і Хорватію, зокрема, для надання допомоги в боротьбі проти партизан. Рішуче закликав до депортації сербських євреїв. У 1943 році безуспішно намагався схилити Йозефа Тісо до відновлення депортації словацьких євреїв.
Навесні і восени 1943 року відвідував Угорщину для вивчення політичної ситуації. Попереджав Ріббентропа і Гітлера про хиткість угорського положення і рекомендував втрутитися. 15 березня 1944 року став надзвичайним і повноважним посланцем I класу і був направлений в Угорщину в якості представника Третього рейху з необмеженими повноваженнями, по суті справи - диктаторським: саме Фезенмайер вирішував всі питання цивільної адміністрації в країні, а за адміралом Горті і його урядом були залишені лише суто представницькі функції.
9 квітня відбулась бесіда Гітлера, Ріббентропа і Фезенмайера про захист економічних інтересів Німеччини в Угорщині.
13 червня Веезенмайер послав в МЗС телеграму, в якій говорилося: «З Карпат і з Трансільванії ... вивезено 289 357 євреїв в 92 потягах по 45 вагонів кожен». 15 червня телеграмі на ім'я Ріббентропа Фезенмайер повідомив, що на даний момент в рейх доставлено близько 340 000 євреїв, і при відсутності зривів до кінця липня кількість депортованих євреїв подвоїться. Також він заявив, що після того, як число депортованих євреїв досягне 900 000, єврейське питання буде вирішене остаточно.
У березні 1945 року покинув Угорщину і в середині травня здався в Зальцбурзі американцям.
Після війни
На процесі у справі Вільгельмштрассе був засуджений до 20 років тюремного ув'язнення. 31 січня 1951 верховний комісар США Джон Макклой пом'якшив вирок для більшості обвинувачених у справі. Згідно з цим рішенням, термін ув'язнення Фезенмайера скорочувався до 10 років. У грудні того ж року Фезенмайер був амністований.
У 1953 році британська розвідка розповсюдила інформацію про контакти Фезенмайера з гуртком Наумана - організацією колишніх нацистів, які планують проникнути в ВДП. Незабаром після цього Фезенмайер очолив німецьке представництво французької фірми Pennel & Flipo і аж до самої смерті жив в Дармштадті.
Звання
- Унтерштурмфюрер СС (13 вересня 1936)
- Оберштурмфюрер СС (30 січня 1937)
- Гауптштурмфюрер СС (9 листопада 1937)
- Штандартенфюрер СС (12 березня 1938)
- Оберфюрер СС (30 січня 1942)
- Бригадефюрер СС (15 березня 1942)
Нагороди[4]
- Хрест Воєнних заслуг 2-го класу з мечами
- Хрест Воєнних заслуг 1-го класу з мечами
- Лицарський хрест Хреста Воєнних заслуг з мечами (25 жовтня 1944)
- Медаль «За вислугу років у СС» 4-го і 3-го класу (8 років)
- Кільце «Мертва голова»
- Почесний кут старих бійців
- Почесний кинджал СС
- Почесна шпага рейхсфюрера СС
Примітки
- Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- Evidence zájmových osob StB (EZO)
- Munzinger Personen
- Veesenmayer, Edmund - TracesOfWar.nl. www.tracesofwar.nl (нід.). Процитовано 17 вересня 2018.
Джерела
- Conze, Eckart; Frei, Norbert; Hayes, Peter; Zimmermann, Moshe. Das Amt und die Vergangenheit. Deutsche Diplomaten im Dritten Reich und in der Bundesrepublik. — München: Karl Blessing Verlag, 2010. — ISBN 978-3-89667-430-2.
- Matic, Igor-Philip. Edmund Veesenmayer. Agent und Diplomat der nationalsozialistischen Expansionspolitik. — Oldenbourg, 2002. — ISBN 3-486-56677-6.
- Robert Wistrich, Wer war wer im Dritten Reich, Frankfurt/M. 1993, S. 364.
- Michael Wildt, Generation des Unbedingten, Hamburg 2003, S. 714.
- Bundesarchiv (Hrsg.), Europa unterm Hakenkreuz, Band 6, Berlin 1992, S. 320.
- Zitat bei Ernst Klee: Das Personenlexikon zum Dritten Reich. Wer war was vor und nach 1945. Fischer Taschenbuch Verlag, Zweite aktualisierte Auflage, Frankfurt am Main 2005, ISBN 978-3-596-16048-8, S. 638.
- Bundesarchiv (Hrsg.), Europa unterm Hakenkreuz, Band 6, Berlin 1992, S. 331.
- Ernst Klee, Das Personenlexikon zum Dritten Reich, Frankfurt/Main 2003, S. 638, Quelle BAK N 1080/273.