Едуард Зюсс

Едуа́рд Зюсс (нім. Eduard Suess нар. 20 серпня 1831, Лондон — пом.26 квітня 1914, Відень) — австрійський геолог і громадський діяч.

Едуард Зюсс
нім. Eduard Suess
Едуард Зюсс. Літографія роботи Йозефа Кріхубера. Близько 1869 року.
Едуард Зюсс. Літографія роботи Йозефа Кріхубера. Близько 1869 року.
Народився 20 серпня 1831(1831-08-20)[1][2][…]
Лондон, Сполучене Королівство[3][4]
Помер 26 квітня 1914(1914-04-26)[1][2][…] (82 роки)
Відень, Австро-Угорщина[3][4]
Поховання Марц
Країна  Австрійська імперія
 Австро-Угорщина
Діяльність палеонтолог, політик, викладач університету, геолог
Alma mater Віденський політехнікум
Галузь геологія
Заклад Віденський університет
Посада президент Віденської АН (1898—1911)
Звання професор
Відомі учні Rudolf Hoernesd
Членство Лондонське королівське товариство, Шведська королівська академія наук, Баварська академія наук, Геттінгенська академія наук, Національна академія наук США[5], Австрійська академія наук, Російська академія наук, Прусська академія наук, Королівське фізіографічне товариство в Лундіd і Туринська академія наук[4]
Брати, сестри Friedrich Sueßd
Діти Franz Eduard Suessd
Нагороди

Меморіальна премія Гайдена з геологіїd (1892)

іноземний член Лондонського королівського товариства

почесний доктор Віденського технічного університетуd

медаль Волластона (1896)

 Едуард Зюсс у Вікісховищі

З біографії

Народився у Лондоні у родині саксонського промисловця й єврейки. З 3 до 14 років віку родина мешкала у Празі. У 1852 закінчив Віденський політехнікум.

З 1857 по 1901 професор геології Віденського університету.

У 1898—1911 президент Віденської Академії Наук. З 1873 був членом рейхсрату. Став членом Геттінгенської академії наук.

Вивчав геологічну будову і тектоніку Альп, Ломбардскої западини, Апеннін. Запровадив термін «біосфера» у 1875 р. Зюсс писав: «…як на Сонці виділяють концентричні оболонки, так, напевно, і на Землі можна відрізнити оболонки, з яких кожна знаходиться у численних зв'язках з іншими… Перша оболонка — атмосфера, друга — гідросфера і третя — літосфера… Одне здається чужорідним на цьому великому, утвореному зі сфер небесному тілі, а саме — органічне життя. Там воно обмежене певною зоною наповерхні літосфери. Рослини, коріння яких у пошуках їжі проникає у ґрунт і піднімається у повітря, щоб дихати, є гарною ілюстрацією розташування органічного життя… Вона (біосфера) простягається тепер як над сухою, так і над вологою поверхнею».

Наукові здобутки

Суперечка про шляхи поширення тварин і рослин по планеті почалася із виникненням зоогеографії. В кінці XVIII століття такі вчені, як Ебергардт Циммерман і великий натураліст Бюффон, допускали існування сухопутних «мостів», завдяки яким заселялися острови і материки на кшталт Австралії або Америки. Монографія «Лик Землі» Е. Зюсс була першою роботою, в якій питання про Пацифіди ставилося не в плані «загадок зниклої цивілізації» або зоогеографических проблем поширення тварин, а геологічно, на підставі даних наук про Землю[6].

Примітки
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Encyclopædia Britannica
  3. Зюсс Эдуард // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  4. Туринська академія наук — 1757.
  5. NNDB — 2002.
  6. Три Пацифиды [1974 Кондратов А.М. - Загадки Великого океана]. historic.ru. Процитовано 24 травня 2021.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.