Едуард Ріттер фон Шляйх

З початком війни Едуард Шляйх однак знову попросився до лав збройних сил й вже 25 серпня 1914 був серйозно поранений у битві за Лоррейні.

Зовнішні зображення
	Albatros D.V на якому літав Шляйх у складі Jasta 21, літо 1917 (вигляд згори)

Зовнішні зображення
	Albatros D.V на якому літав Шляйх у складі Jasta 21, літо 1917 (вигляд збоку)

Проходив лікування декілька місяців у військовому госпіталі, проте відразу після одужання подав рапорт про переведення до Баварської Королівської авіаційної служби. Звідси був направлений на навчання на курси льотчиків-спостерігачів у льотну школу. У травні 1915 року Е. Шляйх прибув у FEA 1, у Шліссхайм і 11 вересня закінчив курс навчання, отримавши баварський знак пілота. 24 жовтня Шляйха розподілили до FA 2b, де він став пілотом двомісного розвідника «Роланд» С.2. На початку 1916 року, в одному з польотів, він був поранений у руку осколком зенітного снаряда, але продовжував політ до виконання завдання. За цей вчинок він удостоївся Залізного хреста 1-го класу.

До 9 вересня через поранення він був поза строєм, коли він прийняв командування над Fliegerschule 1 (школа військових льотчиків № 1). Очолюючи цю школу більше 5 місяців, він отримав 12 лютого 1917 призначення в 28-у ескадрилью наземної підтримки (нім. Schutzstaffel 28). Літати йому там виявилося не на чому. Але незабаром в ескадрильї з'явився трофейний французький «Ньюпор». Едуард самостійно його освоїв і зробив декілька бойових вильотів. Про це стало відомо командуванню. «Ньюпор» з частини забрали, а льотчика відправили на навчання в школу повітряного бою.

21 травня 1917 Шляйх прибув в 21-шу ескадрилью (Jasta 21), вже у званні обер-лейтенанта, отриманому у віці 28 років. Ця ескадрилья була відома не стільки перемогами, скільки пияцтвом і скандальними подіями. Новий комеск зробив її однією з найкращих на фронті; вже через місяць ескадрилья мала на власному рахунку 36 перемог над французькими та британськими льотчиками, 19 збитих літаків було заслугою Шляйха.

Першу перемогу Шляйх здобув 25 травня, збивши французький «СПАД». З 26 травня він почав виконувати обов'язки командира ескадрильї, а офіційно прийняв цю посаду 19 червня, після того, як 2-ма днями раніше здобув свою другу перемогу.

27 червня 1917 в нерівному бою загинув його найкращий друг Еріх Лімперт. На знак жалоби Едуард наказав пофарбувати свій винищувач у чорний колір. До кінця серпня Шляйх збив на ньому 7 літаків супротивника. У вересні — ще 17! Французькі пілоти стали ставитися до чорного «Альбатросу» з забобонним страхом й Е. Шляйх отримав прізвисько Чорний лицар (нім. "Schwarzer Ritter").

Через захворювання на дизентерію (сьогодні називається шигельозом) льотчик змушений був пройти повний курс лікування й на фронт він повернувся тільки через 5 місяців. Через певні негаразди між прусським та баварським керівництвом заслуженого льотчика по завершенні лікування призначили командиром 32-ї баварської винищувальної ескадрильї, якою він командував з 23 жовтня і до кінця війни.

4 грудня 1917 фон Шляйх отримав найвищу нагороду Німецької імперії Pour le Mérite, але знову ж таки, через складності в стосунках того часу між представниками баварської та прусської гілок командування, він так й не був нагороджений орденом Дому Гогенцоллернів, що зазвичай передував вищій нагороді.

8 травня 1918, після довгої перерви, він здобув одразу 3 перемоги. При цьому, його жертвами стали новітні англійські винищувачі SE.5a.

До кінця війни Шляйх встиг очолити Jastaschule 1, з 15 березня 1919 — Jagdgruppe Nr. 8, авіаційна група, яка об'єднувала Jasta 23, 34 та 35. Останній місяць бойових дій на Західному фронтові льотчик керував Jasta 21.

Наприкінці війни мав небагату кількість нагород, але в грудні 1918 року пілотові повідомили про нагородження його баварським орденом «Військових заслуг» 4-го ступеня з короною і мечами, а також Лицарським хрестом баварського військового ордена Максиміліана Йозефа, указ про нагородження яким був датований заднім числом (14 червня 1918), що надавав йому право на лицарське звання. З того моменту повним ім'ям аса стало Едуард Ріттер фон Шляйх.

День капітуляції Німеччини фон Шляйх зустрів у званні гауптмана, маючи на рахунку 35 збитих ворожих літаків. Він 5 разів збивав по 2 літаки за один день, 1 раз — відразу 3. Саме фон Шляйх, вірогідно, став рекордсменом по знищенню досить рідкісного типу французького літака Dorand AR.2 (не менше 7 перемог).

Після завершення війни Е. Ріттер фон Шляйх був госпіталізований на деякий час у Бад-Райхенгаллі через значні проблеми зі здоров'ям. Надалі він літав в авіаційній частині Баварської державної поліції, борючись проти комуністичних революціонерів, а надалі увійшов до складу комісії щодо виконання умов перемир'я.

У грудні 1921 колишній бойовий пілот демобілізувався, працював у сільському господарстві, надалі він працював у «Люфтганзе». У 1929 пішов з цивільної авіації й став одним із засновників мюнхенського аероклубу. У 1931 приєднався до націонал-соціалістичної партії Німеччини, став членом SS-Fliegerstaffel — парамілітарної авіаційної організації СС. Е. фон Шляйха призначили навіть тимчасовим генералом авіації, котрий відповідав за підготовку майбутніх льотчиків з числа членів Гітлерюгенду.

1935 зі створенням Люфтваффе, бойовий пілот повернувся на військову службу з одночасним присвоєнням йому військового звання майор. Фон Шляйха призначили керівником програм підготовки льотчиків пікіруючої бомбардувальної авіації та резервних авіаційних частин. У 1937 він отримав під своє командування Jagdgeschwader 234, а пізніше став командиром 132-ї винищувальної ескадри «Ріхтгофен», яка з 1 травня 1939 перейменована на JG 26 «Шлагетер».

Другу світову війну оберст Едуард Ріттер фон Шляйх зустрів у посаді командира 26-ї винищувальної ескадри «Шлагетер», яка виконувала завдання щодо протиповітряного захисту західних кордонів Рейху. У грудні 1939 він призначений начальником 5-ї авіаційної школи Люфтваффе (нім. Jagdfliegerschule 5) у Відні-Швехаті.

Наприкінці 1940 оберста направляють до Румунії у складі групи експертів ВПС, що допомагають румунам в організації та тренуванні румунських ВПС.

З середини 1941 фон Шляйх призначений командувачем сил Люфтваффе в Данії, на цій посаді він пробув два з половиною роки. 1 вересня 1943 йому присвоєне звання генерал-лейтенанта.

10 жовтня 1944 його призначають командувачем сил Люфтваффе в Норвегії, але тут він перебував недовго, вже 15 листопада генерал-лейтенант Шляйх пішов з посади та незабаром звільнився.

У післявоєнний час був у британському полоні, де помер 15 листопада 1947 у віці 59 років від сердечного захворювання.

Похований у Діссен-ам-Аммерзее в південній Баварії.

• Залізний хрест 2-го і 1-го класу
• Нагрудний знак пілота (Баварія)
• Почесний кубок для переможця у повітряному бою
• Орден «За заслуги» (Баварія) 4-го класу з мечами і короною
• Орден Альберта (Саксонія), лицарський хрест 2-го класу
• Королівський орден дому Гогенцоллернів, лицарський хрест з мечами
• Нагрудний знак польового пілота (Австро-Угорщина)
• Pour le Mérite (3 грудня 1918)
• Військовий орден Максиміліана Йозефа, лицарський хрест
• Нагрудний знак «За поранення» в чорному
• Пам'ятний знак пілота (Пруссія)

• Нагрудний знак пілота СА/СС (1932)
• Німецький імперський спортивний знак
• Почесний кинджал вищого керівника Гітлер'югенду
• Почесний хрест ветерана війни з мечами
• Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го, 3-го і 2-го класу (18 років)
• Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року»
• Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938»

• Застібка до Залізного хреста 2-го і 1-го класу
• Хрест Воєнних заслуг 2-го і 1-го класу з мечами