Капітуляція Німеччини у Першій світовій війні

Капітуляція Німеччини у Першій світовій війні — угода про припинення військових дій між Німецькою імперією та Антантою. Започаткована 5 жовтня 1918 року, коли німецьким урядом було офіційно оголошено про готовність Німеччини до капітуляції перед Антантою. 10 листопада 1918 року Берлінською радою прийнято рішення створити тимчасовий уряд — Раду народних уповноважених, яка 11 листопада 1918 року підписала у Комп'єні договір про повну капітуляцію імперської армії Німеччини і поклала край Першій світовій війні.

Капітуляція Німеччини у Першій світовій війні
Перша світова війна
Американські військовики 7-ї піхотної дивізії радіють з приводу закінчення військових дій. Франція. 11 листопада 1918

Американські військовики 7-ї піхотної дивізії радіють з приводу закінчення військових дій. Франція. 11 листопада 1918
Дата: 11 листопада 1918
Місце:
Результат: беззастережна капітуляція Німецької імперії та припинення світової війни на усіх фронтах
Сторони
 Франція
Британська імперія
США
Королівство Італія
 Португалія
  Німецька імперія

Історія

Передумови

На вересень 1918 року становище Німеччини з кожним днем дедалі погіршувалося. Загальностратегічна обстановка на фронтах світової війни багато в чому покращилась на користь Антанти. Союзникам вдалося досягти рішучого переваги в силах над Німеччиною. У вересні в правлячих колах Німецької імперії досить відкрито розпочали обговорювати про загрозу воєнної катастрофи[1]. Внаслідок безперервних мобілізацій гостро відчувалася нестача робочої сили у промисловості. Внутріполітична обстановка всередині країни загострювалася, невдоволення переростало у відкрите обурення німецького народу. На фоні цієї загрозливої ситуації у міру розгортання наступальних операцій Антанти стан німецької армії ставав усе більш важким.

1 жовтня уряд Гертлінга пішов у відставку, а 3 жовтня був утворений кабінет на чолі з принцом Максом Баденським, що мав репутацію ліберала і пацифіста[2]. У ніч на 4 жовтня через німецького посланника в Швейцарії новий німецький уряд відправив президентові США В. Вільсону телеграму з проханням про перемир'я і початок мирних переговорів на основі «Чотирнадцяти пунктів», викладених в його посланні до конгресу від 8 січня 1918 року[3].

Спочатку В.Вільсон погодився розпочати переговори при умові відведення німецьких військ із захоплених територій і зречення кайзера. Але, з огляду на жорстку позицію Франції, Великої Британії та Італії, таки міри успіху не мали.

3 листопада у місті Кіль повстали військові моряки. Незабаром у Берліні на боротьбу піднялись робітники[4]. В результаті Листопадової революції монархія була повалена. Імператор Вільгельм ІІ втік з країни до Нідерландів, де 28 листопада він підписав формальний документ про зречення від престолу. У Берліні був сформований республіканський уряд, на який і покладалося завдання завершити війну.

Умови капітуляції

Вранці 8 листопада німецька делегація прибула на станцію Ретонд в Комп'єнському лісі, де і була прийнята маршалом Фошем[5]. Їй були зачитані умови перемир'я. Вони передбачали припинення військових дій, евакуацію протягом 14 днів окупованих німецькими військами районів Франції, територій Бельгії та Люксембургу, а також Ельзас-Лотарингії[6]. Війська Антанти займали лівий берег Рейну (причому утримання окупаційної армії цілком покладалося на Німеччину), а на правому березі передбачалося створення демілітаризованої зони. Німеччина зобов'язувалася негайно повернути на батьківщину всіх військовополонених, а також евакуювати свої війська з території країн, що входили раніше до складу Австро-Угорщини, з Румунії, Туреччини та Східної Африки.

Німеччина повинна була видати Антанті 5 тис. артилерійських гармат, 30 тис. кулеметів, 3 тис. мінометів, 5 тис. паровозів, 150 тис. вагонів, 2 тис. літаків, 10 тис. вантажних автомобілів[7], 10 лінійних кораблів, 6 важких і 8 легких крейсерів, 50 есмінців і 160 підводних човнів[8]. Решта кораблів німецького військово-морського флоту роззброювалися і інтернувалася союзниками. Блокада Німеччини зберігалася.

Для відповіді німецька делегація отримала 72 години. Термін ультиматуму закінчувався 11 листопада в 11 годин ранку за французьким часом.

Зрештою, залякуючи переможців «більшовицькою небезпекою», німецька делегація домоглася деяких поступок. Так, кількість кулеметів, які підлягають видачі, було знижена до 25 тис., літаків — до 1,7 тис., вантажних автомобілів — до 5 тис.[9]. Були зняті вимоги про видачу підводних човнів[10].

Британський історик Нейл Грант так коментував капітуляцію:

«Зі стратегічної точки зору становище Німеччини було важким, але не безнадійним. Якщо союзникам належало б захоплювати Німеччину, то попереду була важка, тривала робота. Умови капітуляції німців змусили прийняти не так події на полях битв, як на внутрішньому фронті. По всій країні поширювалися анархія і громадські заворушення. Революціонери, названі „спартаківцями“, взяли на себе керівництво в підбурюванні до революції в містах. Навіть католицький і консервативний Мюнхен виявився залученим у події. У багатьох місцях були створені робітничі й солдатські ради».[11]

Див. також

Джерела

Примітки
Виноски
    Джерела
    1. Я. С. Драбкин. Ноябрьская революция в Германии. М., 1967, стр. 40.
    2. «Deutschland im ersten Weltkrieg», Bd. 3, S. 436–437.
    3. Ю. В. Ключников, А. Сабанин. Международная политика новейшего времени в договорах, нотах и декларациях, ч. 2, стр. 178.
    4. История Т.3. стор. 529
    5. История Т.3. стор. 507
    6. «Der Waffenstillstand 1918–1919», Bd. l, S. 22.
    7. «Der Waffenstillstand 1918–1919», Bd. l, S. 24-30
    8. «Der Waffenstillstand 1918–1919», Bd. l, S. 44-46.
    9. «Der Waffenstillstand 1918–1919», Bd. l, S. 25.
    10. «Der Waffenstillstand 1918–1919», Bd. l, S. 31-45.
    11. Конец Великой войны

    Посилання
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.