Енос (місто)

Перша згадка про поселення під назвою Енофен (дав.-гр. Αίνόθεν) збереглася у Гомера. Першопоселенцями в ньому були фракційці, від яких місто отримало ім'я Полтімбрія, на честь фракійського царя Полтіса. Згодом було колонізоване еолійцями з Ким і Лесбоса[1][2]. Наприкінці VI ст. до н. е. був завойований перським воєначальником Мегабазом і приєднаний — із збереженням самоврядування — до держави Ахеменідів. Під час греко-перських війн Енос увійшов до Делоського союзу. З 343 р. до н. е. — під владою Македонії.

У 146 р. до н. е. — перебував у складі Римської держави, а потім — Візантії.

У 1204–1261 рр. — під владою хрестоносців, у 1261 році Енос повернули собі візантійці. В 1355 р. фактичний контроль над містом отримала генуезька родина Гаттілузіо, яка також володіла Фокеєю в Малій Азії і островом Лесбос. Незабаром після захоплення Константинополя в 1453 році, армія османського султана Мехмеда II у 1456 р. захопила також і Енос.

У 1912 році місто здобула болгарська армія і за Лондонським договором Османська імперія відмовилися від прав на Енос, проте вже за наслідками Другої Балканської війни відновила свою владу. У 1918–1922 роках місто окупувала грецька армія. Але за Лозаннським договором Енос повернули Туреччині.