Ернест Пиддер

Ернест Пиддер (ест. Ernst-Johannes Põdder, 10 лютого 1879, Олександрівська волость Верроського повіту Ліфляндської губернії — 24 червня 1932, Таллінн, Естонія) — естонський військовий діяч, генерал-майор. Командир внутрішніх сил оборони Естонії «Кайтселійт» (1918—1919), начальник 2-ї дивізії Естонської Армії. Учасник звільнення північної Латвії (1919).

Ернест Пиддер
ест. Ernst-Johannes Põdder
Народження 10 лютого 1879(1879-02-10)
Тарту, Ліфляндська губернія, Російська імперія
Смерть 24 червня 1932(1932-06-24) (53 роки)
Таллінн, Естонія
Поховання Таллінн
Країна  Російська імперія
 Естонія
Освіта Віленське військове училищеd
Партія Вапси
Звання полковник
Командування Кайтселійт
Війни / битви Російсько-японська війна, Перша світова війна, Війна за незалежність Естонії і Венденська битва
Нагороди

Cross of the Order of Lāčplēšis, 3rd classd

орден Хреста Свободи

 Ернест Пиддер у Вікісховищі

Біографія

Народився 10 лютого 1879 року в Олександрівській волості Верроського повіту Ліфляндської губернії. У 1895 році закінчив Юр'ївську міську гімназію. 26 липня 1897 року вступив добровольцем до 104-й піхотного Устюзького полку Російської імператорської армії.

12 вересня 1898 року вступив до Віленського піхотного юнкерського училища, з якого випустився 18 серпня 1900 підпоручиком в 107-й піхотний Троїцький полк. У 1904 році — в 123-му піхотному Козловському полку . Брав участь в російсько-японській війні у складі 2-го Сибірського корпусу, був поранений. У 1905 році повернувся до свого полку. У 1906 році переведений до 32-го Східно-Сибірського стрілецького полку. 2 грудня 1908 отримав звання штабс-капітана.

На початку Першої світової війни — командир роти в 52-му Сибірському стрілецькому полку. 8 листопада 1914 підвищений до звання капітана. 14 листопада 1914 року поранений, перебував на лікуванні до лютого 1915 року. 25 лютого 1915 призначений командиром 3-го батальйону . При форсуванні річки Сан знову поранений. Повернувся до лав 20 вересня 1915 року, призначений командиром 4-го батальйону. 18 липня 1916 року контужений на ризькому фронті на річці Кекава і ушпиталений. 10 серпня 1916 проведений в підполковники. Повернувся до лав 22 жовтня 1916 року. 14 березня 1917 року знову призначений командиром 3-го батальйону.

1 липня 1917 призначений командиром 47-го Сибірського стрілецького полку і 6 липня отримав чин полковника.

8 липня 1917 переведений в 1-й Естонський полк помічником командира полку. 19 жовтня 1917 призначений командиром Талліннського окремого батальйону, 30-го жовтня переформованого у Таллінський естонський окремий полк (пізніше — 3-й Естонський полк). 9 грудня 1917 призначений командиром 1-го Естонського полку. 12 березня 1918 отримав звання генерал-майора Естонської армії.

14 квітня 1918 — демобілізований.

Під час перебування німецьких військ в Естонії — оперативний керівник Таллінської самооборони, організатор Кайтселійту, був заарештований. На початку Визвольної війни Естонії — командувач естонських сил в містах і повітах: Талліннському, Гар'ю, Ленемаа, Яарве; пізніше — командувач внутрішніх сил оборони (11 листопада 1918 — 4 квітня 1919 — очолював Кайтселійт).

23 грудня 1918 верховне командування естонських сил передав генералу Йогану Лайдонеру. 29 травня 1919 призначений командиром 3-ї дивізії.

Брав участь у визволенні північної Латвії від ландесвера, наприкінці 1919 захищав Нарву.

Головне командування естонської армії в 1920 році, зліва вгорі: генерал-майор Ернест Пиддер, доктор Артур Лоссманн, генерал-майор Олександр Тиніссон, полковник Карл Партс, полковник Віктор Пушкар, полковник Яан Рінк. Зліва внизу: генерал-майор Андрес Ларка, генерал-майор Яан Соотс, головнокомандувач генерал-лейтенант Йохан Лайдонер, адмірал Йоган Пітка та полковник Рудольф Рейман

1921-1926 — начальник 2-ї дивізії Естонської Армії. Особисто брав участь у придушенні комуністичного повстання в грудні 1924 року. З 1926 року — член військової ради. Активний політик і громадський діяч Естонії. 1932, внаслідок розвитку гангрени, переніс операцію на нозі.

Помер 24 червня 1932, похований на Талліннському гарнізонному кладовищі.

Нагороди

Російські ордени:

  • орден Святого Володимира 4-го ступеня з мечами і бантом,
  • орден Святої Анни 2-го ступеня з мечами,
  • орден Святої Анни 3-го ступеня з мечами і бантом,
  • орден Святої Анни 4-го ступеня з написом «За хоробрість»,
  • орден Святого Станіслава 2-го ступеня з мечами,
  • орден Святого Станіслава 3-го ступеня з мечами і бантом.

Естонські ордени:

Фінський орден Хреста Свободи 1-го класу.

Польський Хрест хоробрих .

Латвійські ордени:

  • військовий орден Лачплесіса 2-го ступеня (LKOK nr.2 / 22 в 1924 р),
  • військовий орден Лачплесіса 3-го ступеня (LKOK nr.3 / 900 в 1921 р).
Зовнішні зображення
Фото з сайту Eesti Vabadussõjalaste Liit
Фото з сайту Кавалерів ордена Лачплесіса

Література
  • Ernst Põdder. «Eesti rahvuslised väeosad». — Mälestused iseseisvuse võitluspäevilt. I köide. Revolutsioon ja okupatsioon 1917—1918. Eesti Ajakirjanikkude Liidu toimetusel Tallinnas: Rahvaülikool, 1927. (Uuendatud, osaliselt kärbitud, elulooliste andmete ja kommentaaridega varustatud trükk: Eesti eest I osa. Mälestused iseseisvuse võitluspäevilt. Revolutsioon ja okupatsioon 1917—1918. Kirjastus: Tammerraamat, 2013. ISBN 9789949482757)
  • Karl August Hindrey. Kindral Ernst Põdder: landesvääri võitja. Eesti rahvuslikud suurmehed. 1. sari, nr 2. Tallinn: Kooperatiiv, 1935. (Ümbertrükk: [Tallinn]: Eesti Raamatuühing, [1990].)
  • Загальний список офіцерських чинів російської імператорської армії. Складено по 1-е січ. 1909. СПб. 1909. стр.401.
  • В. І. Шайдіцький. На службі Батьківщини. Сан Франциско. 1963. стор. 57, 87, 304.
  • M. Kröönström. Eesti sõjaväe juhtivkoosseis Vabadussõjas 1918—1920. Tartu Ülikooli Kirjastus. 2008. стор. 220.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.