Йохан Лайдонер

У 1901—1902 служив у 110-му Камському піхотному полку в Каунасі. У 1905 році закінчив Віленське піхотне юнкерське училище. Служив у 13-му лейб-гренадерському Ериванському полку. З 9 серпня 1908 поручик, через 4 роки — штабс-капітан.

У 1912 році закінчив Миколаївську академію генерального штабу по першому розряду. Командував ротою 1-го Кавказького стрілецького полку.

Учасник Першої світової війни. Нагороджений Георгіївською зброєю 4 липня 1915. Ад'ютант штабу 21-ї піхотної дивізії. Згодом заступник начальника відділу розвідки в штабі Західного фронту, підполковник (з 15 серпня 1916).

Після Лютневої революції Тимчасовий уряд почав формувати національні частини. Лайдонер очолив Естонську дивізію, яка формувалася з естонців. Після відходу німців з Північної Прибалтики — Головнокомандувач естонської армії у війні за незалежність.

Естонські дивізії брали участь у наступі Північно-Західної армії генерала Юденича на Петроград. 20 січня 1919 Лайдонеру присвоєно звання генерал-майора, а через рік — генерал-лейтенанта.

У 1920 році вийшов у відставку. Депутат державної ради Естонії. Очолював комісію Ліги Націй по вирішенню турецько-іракської територіальної суперечки.

У грудні 1924 року керував придушенням інспірованого агентами Комінтерну повстання. З 1925 року у відставці.

12 березня 1934 Лайдонер разом з Костянтином Пятсом, колишнім прем'єр-міністром Естонії, встановили військову владу, було введено надзвичайний стан. Пятс був оголошений Державним Протектором Естонії (Riigihoidja), а Лайдонер знову призначений Головнокомандувачем Естонської армії. Усі політичні партії були заборонені, введена цензура преси. Своїми діями Пятс і Лайдонер не допустили перемоги на виборах націоналістичного руху вапсів (ветеранів Визвольної війни).

Після окупації Естонії Радянським Союзом заарештований і депортований до Пензи в кінці липня 1940 року.

26 липня 1941 заарештований органами НКВС. Перебував у Кіровській в'язниці (слідство тривало до березня 1942, після чого було припинено «до отримання особливого розпорядження»).

У 1945—1952 роках перебував в Іванівській в'язниці; в лютому 1952 року слідство відновлене; 16 квітня 1952 засуджений особливою нарадою до 25 років тюремного ув'язнення з конфіскацією майна за «активну контрреволюційну і антирадянську діяльність». 30 квітня 1952 переведений до Владимирського централу, де помер 13 березня 1953 року.

Похований разом з померлим у тій же в'язниці представником керівництва польського Опору Яном Станіславом Янковським у безіменній могилі на Князь-Володимирському кладовищі, біля тюремної огорожі. Точне місце поховання Йохана Лайдонера невідоме; меморіальна дошка встановлена на воротах кладовища у Владимирі.

• Орден Святого Станіслава
  • 3-го ступеня (10 [23] березня 1907)
  • 2-го ступеня з мечами (31 травня [13 червня] 1916)
• Орден Святої Анни
  • 3-го ступеня (19 травня [1 червня] 1912)
  • 2-го ступеня з мечами (27 лютого [12 березня] 1915)
  • 4-го ступеня з написом «За хоробрість» (7 [20] жовтня 1915 року)
• Георгіївська зброя (4 [17] липня 1915)
• Орден Святого Володимира 4-го ступеня з мечами і бантом (10 [23] вересня 1915)

• Хрест Свободи
  • I класу I ступеня (23 лютого 1920)
  • III класу I ступеня (18 лютого 1925)
• Орден Естонського Червоного Хреста
  • пам'ятний знак (22 лютого 1921)
  • I ступеня I підступеня (25 листопада 1926)
• Орден Орлиного хреста 1-го ступеня з мечами (4 червня 1929)
• Орден Білої зірки на спеціальній великій стрічці (23 лютого 1938)
• Медаль «В пам'ять Визвольної війни»

• Військовий орден Лачплесіса
  • III ступеня (21 ;овтня 1921)
  • II ступеня (22 січня 1922)
  • I ступеня (13 грудня 1923)
• Пам'ятна медаль 10-річного ювілею визвольних боїв в Латвійській Республіці (1928)
• Орден Трьох зірок I ступеня (1932)

• Virtuti Militari, срібний хрест (12 лютого 1922)
• Орден Відродження Польщі, великий хрест (29 березня 1922)
• Орден Білого Орла (4 лютого 1938)

• Орден Святого Михайла і Святого Георгія, лицар-командор (Британська імперія, вересень 1919)
• Орден Білої троянди (Фінляндія)
  • командорський хрест 1-го класу (25 травня 1920)
  • великий хрест (7 червня 1923)
• Орден Почесного легіону (Франція)
  • офіцерський хрест (4 листопада 1920)
  • командорський хрест (24 червня 1925)
• Орден Меча, командорський хрест 1-го класу (Швеція, 13 листопада 1936)
• Німецький Олімпійський знак 1-го класу (Третій Рейх, 30 січня 1937)
• Орден Вітовта Великого, великий хрест (Литва; 20 лютого 1939)