Етнографічний музей народів Забайкалля

Археологічний комплекс музею складається із закритого павільйону та майданчика просто неба. На останньому розташовані плитові могили, кам'яні стовпи, «сторожові» камені тощо. Перше поховання хуннської культури було виявлене в 1896 році в Ільмовій паді в Кяхтінському районі. В середні віки хунну над похованнями влаштовували пласкі, круглі кам'яні кладки. У закритому павільйоні демонструються зразки, знайдені під час розкопок Іволгинського городища.

• 
  Плитова могила. Бронзовий вік, Хоринський район, Бурятія
• 
• 
  Каміння біля дацана Деваджін

Бурятський комплекс складається з дерев'яних і повстяних юрт, а також культової буддійської споруди — дацана.

У першій половині XIX століття бурятські храми мали церквоподібний вигляд, й ця характерна ознака сформувалася під впливом російської архітектури, оскільки в будівництві храмів брали участь російські майстри. З розвитком власне бурятського храмового зодчества в другій половині XIX століття з'явився новий вид дацана, який істотно відрізняється від перших будівель і поєднує в собі місцеві та східні риси. Його зразком є Деваджін-дацан, вивезений з Тамчинського дацану. У 1926 році храм був перебудований — зовнішній вигляд не змінився, збільшилася лише його площа. У забарвленні храму переважає жовтий колір — священний в ламаїзмі. Всередині знаходиться панно «Тунші», що ілюструє індійську казку про чотирьох тварин, які вирішили суперечку про те, як дістати плоди з високого дерева.

• 
  Юрта
• 
  Деваджін-дацан Тамчинський дацан (2-га пол. XIX ст.)
• 
  Юрта з улусу Качуг
• 
  Юрта з улусу Харети

У Прибайкальському комплексі демонструється садиба бурята-козака з будинком-зимником багатого бурята С. Б. Сафронова, побудованим в 1900 році в селі Харети (нині Нукутський район Іркутської області). Перевезений в музей в 1975 році.

• 
  Житловий будинок з улусу Нарин-Шибір
• 
  Зимовий будинок багатого бурята з улусу Харети
• 
  Внутрішнє оздоблення бурятського будинку

Етапна комора для ночівлі тих, хто у засланні. Село Кульский Станок

Починаючи з кінця XVII століття, Забайкалля стало місцем заслання і каторги. Впродовж всього шляху проходження каторжан через кожні 25 верст розташовувалися етапи і полуетапи для ночівлі. У Верхньоудинському окрузі знаходилося понад 20 етапів.

Трикамерна етапна комора перевезена із села Кульский Станок Хоринського району. На сьогоднішній день в даному приміщенні розташовується виставка «З історії заслання і каторги Забайкалля».

У міському комплексі демонструються будинки старого Верхньоудинська — сучасного Улан-Уде.

Міський будинок з мезоніном був побудований в 1900 році. Перебував на вулиці Соборній, 22 і належав чиновнику. Перевезений в музей в 1978 році. Відновлено з відступами від первісної архітектури. У будинку знаходиться експозиція традиційного інтер'єру будинку заможного господаря початку XX століття.

Будинок коридорного типу. Перебував на вулиці Великій Миколаївській, 67. Побудований в 1909 році. Двоповерхова будівля призначалася для здачі в оренду мебльованих кімнат. Будинок перевезений в музей в 1979 році.

• 
  Прибутковий будинок
• 
  Будинок Танських
• 
  Міський комплекс Верхньоудинська
• 
  Будинок з мезоніном

Старожитний комплекс складається з будинків орного селянина і козачого отамана. Будинок орного селянина, побудований в 1880 році, вивезений з села Батурино Прибайкальского району. Напроти нього розташовані будівлі 1919 року: завозня (човен), комора, двостінний сарай, перенесені з нині неіснуючого села Клочнєво Прибайкальского району.

• 
  Двокамерна комора з села Клочнєво
• 
  Каплиця з Староселенгінська

Одна з експозицій музею складається з будинків старообрядців — семейських, засланих до Сибіру в XVIII столітті. Вибудувана типова вулиця односторонньої забудови кінця XIX — початку XX століття, що складається з: будинку заможного селянина з усіма надвірними будівлями, хати селянина-ремісника, будинку багатого старообрядця. Неподалік розташована старообрядницька каплиця.

Будинок селянина Красикова побудований в 1861 році в селі Барикіно-Ключі. У дворі селянина-ремісника влаштована виставка господарського інвентарю: сохи, плуги, борони, молотарки, верстати, сани тощо. У городі розташована кузня, перед якою два верстати: для підковування коней та гнуття дуг і полозів. Кузня побудована в кінці XIX століття в улусі Нарин-Шибір і вивезена в музей в 1971 році.

Будинок-«зв'язок», що належав селянину Зайцеву, побудований наприкінці XIX століття в селі Надєїно Тарбагатайського району. Перевезений в музей в 1972 році. Будинок орієнтований довгою стороною на вулицю. Чотири вікна з одностулковими віконницями. На віконницях зображені квіти, птахи та олені.

Двоповерховий будинок багатого старообрядця Борисова побудований в селі Куйтун в другій половині XIX століття. Перевезений в музей в 1972 році. Характерна особливість будинку — високий ґанок. На першому поверсі розташовувалися торгова лавка й комора.

Ворота побудовані в 1906 році в селі Нова Брянь на замовлення Родіонова. На них вказано рік народження його дочки Анни. За сімейними переказами, їх виготовили буряти. У 1978 році вони були реконструйовані в музеї. Багате оздоблення воріт вказувало на багатство господаря будинку.

• 
  Будинок Борисова з села Куйтун
• 
  В'їзна брама з села Нова Брянь
• 
  Старообрядницька каплиця з села Ключі
• 
  Будинок Зайцева з села Надєїно, 1897 р.
• 
  Віконниці на вікнах будинку Зайцева
• 
  Будинок Красикова з Барикіно-Ключі
• 
  Оздоблення старообрядницького будинку

В Евенкійському комплексі демонструються чуми, лабази, різноманітне господарське начиння.

• 
  Чум
• 
  Чум

У музеї щорічно проводиться святкування Масниці. Свято користується великою популярністю серед жителів і гостей міста Улан-Уде. У числі постійних відвідувачів Масляної — сім'ї, туристичні групи, школярі та студенти.

Етнографічний музей традиційно проводжає зиму катаннями та іграми, піснями та частівками, жартами і примовками. Проводяться театралізовані вистави, хороводи, конкурси та безліч інших народних розваг. Гості зможуть піднятися за призом на стовп, битися «стінка на стінку», влаштувати бій мішками і позмагатися в поїданні млинців. Традиційно, найбільш спритні і вмілі отримують різні цінні призи — від срібних прикрас до електроінструментів. Кульмінаційним моментом святкового дійства стає спалювання опудала.

Організатори свята — республіканського фестивалю російської культури «Байкальський хоровод» — готують програму для дітей і дорослих: виставки виробів народних майстрів, російського костюма, ярмарок російської кухні, майстер-класи з російського хороводу та навчання грі на музичних інструментах, інтерактивні майстерні з народних промислів, молодечі ігри та розваги.

Основні заходи: республіканський фестиваль-конкурс «Російська пісня», республіканський конкурс російського народного танцю «Русский танок», фестиваль-конкурс "Грай, гармонь, дзвени, частівка! ", Республіканський конкурс колекцій російського костюма, фестиваль-концерт духовних піснеспівів «Співає душа», конкурс-презентація майданчиків муніципальних районів «Мій рідний край!».[3]

• 
  Конкурс «Грай, гармонь, дзвени, частівка!»
• 
  Фестиваль-конкурс «Російська пісня»
• 
  Конкурс «Російська пісня»
• 
  Гості «Байкальського хороводу»
• 
  Народні гуляння