Ехіноцереус

США (від тихоокеанського узбережжя до Оклахоми і Техасу) і Мексика.

Echinocereus reichenbachii

Рід описаний Дж. Енгельманом 1848 р., хоча деякі види були відомі набагато раніше, і один з перших ехіноцереусів введений в ботанічну номенклатуру як Cereus pentalopus О. Декандолем 1828 р.

Популярність ехіноцереусів серед любителів сукулентів спонукала почати випуск спеціального журналу, присвяченому лише цій групі кактусів — «Друг Ехіноцереусів» (нім. «Der Echinocereefreund»). Великий внесок в систематику ехіноцереусів належить працям Карла Шумана, які були опубліковані в кінці 19 століття. Сучасні уявлення про види базуються на монографії Найджела Тейлора (англ. Nigel P. Taylor), що вийшла у світ в 1985 р.

Великий рід, що нараховує близько 100 видів. Стебла циліндричні, м'які, у багатьох видів видовжені, 15-60 см завдовжки, з тонким епідермісом. З віком розгалужуються, утворюючи групи. Число ребер залежно від виду становить від 5 до 21. У більшості вони прямі, низькі, тільки у небагатьох видів трохи закручені і розділені на горбки. Ареоли розташовані відносно рідко. Колючки прямі, тонкі і довгі або короткі, прилеглі до стебла у пектинатних видів. Ехіноцереуси відрізняються тривалим цвітінням. Квіти зеленуваті, жовті, рожеві, бузкові великі воронкоподібні широко відкриті, 2-6 см завдовжки і 4-9 см в діаметрі, з'являються на бічній поверхні стебла. Характерною ознакою роду є зелений колір маточки. Тільки у небагатьох видів квіти дрібні, непоказні, зеленуватих тонів. Квіткова трубка, зав'язь і плоди покриті волосками, щетинками або колючками. Плоди зелені, червоні, пурпурові, кулясті, 1 — 3,5 см в діаметрі, соковиті і м'ясисті, найсмачніші з їстівних плодів кактусів, за що на батьківщині ехіноцереуси отримали назву «полуничних» кактусів.

Суміш для вирощування може містити до 30 % дернової землі, 30 % грубозернистого піску або дрібного гравію, до 10 % листової землі, а решта — наповнювачі. Тримати ехіноцереуси найкраще на добре освітленому сонцем місці з постійним притоком свіжого повітря. Зимівля повинна бути абсолютно сухою при температурі 5-8 °C. Короткочасне зниження температури до мінус 4 °C тільки сприяє процесу закладки квітів. Як правило, поливати рослини починають після появи пуп'янків, навіть якщо вночі температура опускається до 10 °C. Відтягування поливу в цей період може призвести до зупинки розвитку квіток і навіть їх всихання. Початок росту стебла напряму залежить від інтенсивності освітлення. Тільки сонячне світло забезпечить адекватний перехід від зимової стагнації до вегетатаціі без видимої деформації стебла. У літній період рослини поливають так само як і решту, даючи землі просохнути у проміжках між поливами. Восени, при різкому скороченні довжини світлового дня, полив також різко скорочують і повністю припиняють його до початку жовтня.

Розмножують ехіноцереуси посівом або укоріненням відростків. Насіння перед посівом бажано витримати до 2-х тижнів при температурі 4-60 °C. Догляд за посівами звичайний, без будь-яких особливих технологічних прийомів.

Echinocereus polyacanthus

• Систематика кактусових

• Український сайт про кактуси і кактусистів
• О. В. Ильяшенко и др. Кактусы. Донецк, «Скиф», 2003.
• Ян Ван дер Неер. Все о кактусах. — Санкт-Петербург: ООО «СЗКЭО» Кристалл», 2004 — 208 с., ил. — ISBN 5-306-00348-6, стор. 54 (рос.)

• Cactofili — фотографії кактусів
• Echinocereus на сайті «The Plant List» (англ.)

• Семенов Д. В. Эхиноцереусы. — М.: «Компания Дельта М», 2002. — 64 с.: ил. (Серия: Библиотека цветовода). ISBN 5-94107-049-7 (рос.)
• Genus Echinocereus : A Kew Magazine Monograph by Nigel P. Taylor, D. Parker and G. E. Cheetham (1985, Hardcover). ISBN 0881920525 (англ.)