Жан-Марк Еро

Жан-Марк Еро народився 25 січня 1950 року,[2] в Молевріє, що в департаменті  Мен і Луара[2], син Жозефа Еро, колишнього сільськогосподарського робітника, який згодом працював на текстильній фабрики, та Жоржетти Узено, колишньої швачки, яка пізніше стала домогосподаркою. 

Ранню освіту здобув в католицькій початковій школі Святого Йосипа в Молевріє, після чого, в період між 1961 та 1968 роками, навчався в ліцеї Кольбера, в Шоле.[3] Згодом вивчав німецьку мову в Нантському університеті. У 1969—1970 роки провів рік навчання в Вюрцбурзькому університеті в Південній Німеччині. 1972 року отримав диплом вчителя німецької мови. Він залишився в районі Нанта на рік випробувального терміну учительства, який провів у Резе. 

Еро виріс в католицькій родині, у юності брав участь у Русі сільської християнської молоді. Був близький до доктрини теології визволення, тож незабаром вступив до спілки Християнської робітничої молоді. Після з'їзду в Епіне (1971) вступив 1972 року до Соціалістичної партії Франції.

З 1973 року й до обранням в Національні збори в 1986 року він працював в учителем німецької мови в сусідньому Сен-Ерблені.[4]

1977 року у 27-річному віці був обраний мером Сен-Ерблена. На цій посаді пропрацював дванадцять років. До 1991 року входив до лівого крила соціалістичної партії (так звані попереністи). 1989 року соціалістична партія здобула шанс виграти вибори мера у Нанті, оскільки колишній правий мер відмовився від повторного балотування. З грудня 1988 року Еро став офіційним кандидатом на посаду мера. Його виборча кампанія мала потужну підтримку від тодішнього президента Франсуа Міттерана та прем'єр-міністра Мішеля Рокара. 12 березня 1988 року Еро у першому турі набрав 50,19 % голосів (його суперник Данієль Ожро одержав 40 %). 1995, 2001 і 2008 Еро був переобраний на посаді мера Нанта.

Після перемоги на президентських виборах 2012 року Франсуа Олланда розглядалися дві кандидатури на посаду прем'єр-міністра: Мартін Обрі та Еро[5]. На думку швейцарського журналіста Матьє фон Рора, вибір на користь Еро свідчить про технократичний характер уряду, окрім того — це жест назустріч Німеччині, оскільки Еро володіє німецькою та має добрі контакти з німецькими соціал-демократами[6].

• Жан-Марк Еро  — Прем'єр-міністр;
• Лоран Фабіус  — міністр закордонних справ;
• Венсан Пейон  — міністр національної освіти; 
• Крістен Тобіра — хранитель печаток, міністр юстиції;
• П'єр Московічі  — міністр економіки, фінансів та зовнішньої торгівлі;
• Марісоль Турень — міністр соціальних справ та охорони здоров'я; 
• Сесіль Дюфло — міністр житлового будівництва та рівності територій;
• Мануель Вальс — міністр внутрішніх справ;
• Ніколь Брик — міністр екології, енергетики та сталого розвитку; 
• Арно Монтебур — міністр промислової модернізації; 
• Мішель Сапен  — міністр праці, зайнятості та соціального діалогу; 
• Жан-Ів Ле Дріан  — міністр оборони;
• Орелі Філіппетті  — міністр культури та масових комунікацій; 
• Женев'єв Фьоразо  — міністр вищої освіти та науки; 
• Нажа Валле-Белькасем — міністр з прав жінок та прес-секретар уряду; 
• Стефан Ле Фоль — міністр сільського господарства та агропромислового комплексу; 
• Маріліз Лебраншу — міністр державної реформи, децентралізації та державної служби; 
• Віктор Люрель — міністр заморських територій; 
• Валері Фурнерон  — міністр у справах спорту, молоді, народної освіти та суспільного життя. 

Нині чинний прем'єр-міністр Жан-Марк Еро був повторно призначений прем'єр-міністром 18 червня 2012. Це його другий уряд призначений президентом Республіки Франсуа Олландом. 

• Жан-Марк Еро  — Прем'єр-міністр
• Лоран Фабіус  — міністр закордонних справ;
• Венсан Пейон  — міністр національної освіти; 
• Крістен Тобіра — хранитель печаток, міністр юстиції;
• П'єр Московічі  — міністр економіки та фінансів;
• Марісоль Турень — міністр соціальних справ та охорони здоров'я; 
• Сесіль Дюфло — міністр житлового будівництва та рівності територій; 
• Мануель Вальс — міністр внутрішніх справ;
• Дельфін Бато — міністр екології, енергетики та сталого розвитку; 
• Арно Монтебур — міністр промислового відновлення; 
• Ніколь Брик — міністр зовнішньої торгівлі; 
• Мішель Сапен  — міністр праці, зайнятості, професійної підготовки та соціального діалогу; 
• Жан-Ів Ле Дріан  — міністр оборони;
• Орелі Філіппетті  — міністр культури та масових комунікацій; 
• Женев'єв Фьоразо  — міністр вищої освіти та науки; 
• Нажа Валле-Белькасем — міністр з прав жінок та прес-секретар уряду; 
• Стефан Ле Фоль  — міністр сільського господарства та агропромислового комплексу; 
• Маріліз Лебраншу — міністр державної реформи, децентралізації та державної служби; 
• Віктор Люрель — міністр заморських територій; 
• Сільвія Пінель — міністр у справах ремесел, торгівлі та туризму; 
• Валері Фурнерон  — міністр у справах спорту, молоді, народного освіти та суспільного життя. 

Жан-Мішель Еро з 1971 року одружений з Бріжітт Терр'єн, також уродженкою Молевріє. Дружина закінчила філологічний факультет і з 1974 року працює вчителькою в коледжі. З 1982 до 2001 року обиралася генеральною радницею кантону Сен-Ерблен-Західний Ендр. Подружжя має двох дочок.

• Philippe Goulliaud: Jean-Marc Ayrault, la rançon de l'expérience. In: Le Figaro. 26. Juni 2007.
• Alain Besson: Jean-Marc Ayrault. Une ambition nantaise… Editions Coiffard, Nantes 2004, ISBN 2-910366-49-9.

• Офіційний сайт прем'єр-міністра Франції 
• Pe-a.ru/Fr/Fr-ru.php Прем'єр-міністри Франції на Політичному атласі 
• Особиста сторінка на сайті Національних зборів Франції (фр.)
• Php ?option=com_content&view=article&id=35&Itemid=57 Біографія на своєму особистому сайті (фр.)
• (фр.) Fr Офіційний блог^{[недоступне посилання з липня 2019]}