Жеводанський звір

Перша згадка про Звіра відноситься до 1 червня 1764 року, коли він зробив спробу напасти на селянку з міста Лангонь, що пасла череду корів у лісі Меркуар (фр. Mercoire). Деяка схожа на вовка істота виплигнула з лісу й кинулася на неї, але була відігнана биками зі стада.

Першою жертвою Звіра стала чотирнадцятирічна Жанна Буле (Jeanne Boulet), вбита 30 червня 1764 року поруч із селом Ібак (Hubacs), неподалік від Лангоня. У серпні ним були вбиті ще двоє дітей — дівчинка та хлопчик, протягом вересня Звір забрав життя ще 5 дітей, серед яких був і юнак — син місцевого аристократа, графа д’Апше (d’Apcher). До кінця жовтня кількість жертв сягла одинадцяти. Потому Звір на місяць зник, що було пов'язано з його важким пораненням двома мисливцями, а 25 листопада поновив свою діяльність, вбивши семидесятирічну Катерину Валлі (фр. Catherine Vally). Загалом у 1764 році постраждали 27 чоловік[1].

Почавши у грудні 1764 року практично безупинну низку нападів — іноді по 2-3 напади за день, 4 напади та два трупи за один день 27 грудня — Звір продовжив її у січні 1765. Протягом січня Звір нападав на людей 18 разів, тобто через день.

Розфарбована гравюра XVIII століття. Зображено жінку, що захищається від Звіра.

На щастя, не кожний напад завершувався смертю жертви. 12 січня 1765 року група дітей — тринадцятирічний Жак Портфе (фр. Jacques Portefaix), з ним чотири хлопчики та дві дівчинки від 9 до 13 років зазнали нападу Жеводанського звіра, але спромоглися від нього відбитися, кидаючи в нього гіллям та камінням (проте, Звір убив у той же день малолітнього сина місцевого мешканця де Греза). У лютому напади продовжилися з тією ж регулярністю, але Звіру припинило щастити — людям частіше вдавалося від нього втекти.

Тим не менш, Звір протягом всієї весни 1765 року нападав з тим самим темпом — через день. 5 квітня йому вдалося напасти на групу з чотирьох дітей і вбити їх — їм не пощастило так, як Жаку Портфе та його друзям. Загалом до 12 вересня, коли сталося останнє вбивство, Звір забрав життя 55 людей, переважно дітей та жінок, вчинивши 134 напади. Після цього Звір раптово затих — це, ймовірно, було пов'язано з убивством вовка-людожера лейтенантом де Ботером 20 вересня. Чи був убитий вовк Звіром, чи ні — вбивства припинилися[1].

Однак 2 грудня 1765 року Звір повернувся, здійснивши напад коло Бессер-Сент-Марі на двох дітей, 14 та 7 років, а 10 грудня важко уразив двох жінок неподалік Лашампа (Шаблон:Ref-frLachamps). 14 грудня у селі Полак (фр. Paulhac) від нього дивом врятувався молодий юнак, а 21 грудня та 23 грудня на рахунку ожилого Звіра з'явилися нові трупи. Взимку та навесні він нападав на людей не так регулярно, як торік, — по три-чотири рази на місяць. Однак влітку апетити Жеводанського звіра загострилися і напади почастішали — до 1 листопада, коли, вбивши 12-річного Жан-П'єра Ольє (Jean-Pierre Ollier) біля села Сушер (фр. Soucheyre), Звір раптово знову зник у нікуди — це було неочікувано тому, що особливо великого полювання на нього у цей час не проводилося і особливо великих вовків, на відміну від минулого року, мисливці не вбивали. Усього за кінець 1765 року та весь 1766 рік Звір здійснив 41 напад[1].

Звір не з'являвся протягом 122 днів, тобто до весни, і жеводанські селяни зітхнули було спокійно. Радіти було зарано. 2 березня 1767 року Звір убив хлопчика біля села Понтажу (фр. Pontajou) і поновив свої кроваві жнива, причому з подвоєною енергією, здійснивши протягом одного квітня 8 нападів, а протягом одного травня — 19 (загалом 36) і, напевно, побив би власні рекорди 1765 року, але 19 червня 1767 року він був, нарешті, вбитий Жаном Шастелєм. Враховуючи епізод з де Ботером, Жеводан був вправі чекати четвертого пришестя Звіра, однак Жеводанський звір так ніколи й не повернувся. Він був убитий раз і назавжди[1].

Таким чином, офіційні документи того часу свідчать про 230 нападів, включаючи 51 випадок каліцтв та 123 смерті. Завдяки точності та цілості церковно-парафіяльних книг цю цифру можна вважати остаточною. Інші джерела збільшують кількість нападів до 306[3].

Драгун-мисливець.

Восени 1764 року, коли напади Звіра вже набули лякаючі масштаби, на його знищення військовим губернатором Лангедока графом де Монканом (фр. de Moncan) був спрямований загін з 56 Драгунів під командуванням капітана Жака Дюамеля (фр. Jacques Duhamel)[3]. Драгуни провели декілька облав у навколишніх лісах і перебили близько сотні вовків, але піймати Звіра не змогли.

У жовтні 1764 року двоє мисливців, випадково зітнувшись зі Звіром коло узлісся, зробили по ньому постріл з відстані не більше десяти кроків. Постріл повалив чудовисько на землю, але воно одразу ж скочило на лапи; другий постріл знову змусив його впасти, однак Звір все одно зміг піднятися й втекти в ліс. Мисливці йшли вслід за ним по кровавих слідах, однак все, що їм вдалося знайти — це роздерте тіло жертви Звіра — парубка 21 року, вбитого того ж дня, але раніше. Після цього на деякий час напади Звіра припинилися, але ближче до зими поновилися знов[3].

Епізод з рятуванням тринадцятирічного Жака Портфе та його товаришів від Жеводанського звіра 12 січня 1765 року привернув увагу короля Франції — Людовика XV, який нагородив юнаків, наказавши видати їм 300 ліврів. Тоді ж король наказав професійним мисливцям з Нормандії — Жану-Шарлю-Марку-Антуану Вомеслю Дюневалю (фр. d’Enneval) та його сину Жану-Франсуа Дюневалю знищити чудовисько. Дюневаль-батько був одним з найвідоміших мисливців Франції, за своє життя він особисто вбив більше тисячі вовків.

Батько та син прибули у Клермон-Ферран 17 лютого 1765 року, привезши з собою зграю з вісьмох гончаків, спеціально тренованих у полюванні на вовків, і присвятили декілька місяців цьому полюванню. Вони встигли влаштувати кілька масових облав, у найбільшій з яких — 9 серпня 1765 року — брали участь 117 солдатів та 600 місцевих мешканців. Тим не менш, досягнути успіху їм не вдалося, а кількість жертв Жеводанського звіра зростала. Вже 11 серпня, два дні по тому після великої облави, Звір ніби насміхаючись над мисливцями напав на дівчину на ім'я Марі-Жанна Вале (фр. Marie Jeanne Valet). На щастя, їй вдалося відбитися від Звіра. Тепер біля села Полак (фр. Paulhac) у Лозері знаходиться скульптура, що зображує цю подію. Так чи інакше, зусилля батька та сина Дюневаля були безрезультатними.

Лейтенант де Ботерн вбиває вовка з Шазе.

У червні 1765 року Дюневалей за наказом короля змінив Франсуа Антуан де Ботерн (фр. François Antoine de Beauterne, якого часто помилково звуть Антуаном де Ботерном), носитель королівської аркебузи і Лейтенант Полювання. Він прибув у ле Мальзьйо 22 червня. Де Ботерн почав методично прочісувати ліси; в ході трьохмісячного полювання були винищені 1200 вовків[3].

20 вересня 1765 року де Ботерн та його мисливці (сорок місцевих добровольців, 12 собак) виявили незвичайно великого вовка, якого й зрахували за Жеводанського звіра — він був піднятий собаками з кущів. Постріл де Ботерна вразив його у плече; Звір намагався втекти, але постріл одного з мисливців попав йому у голову, пробивши праве око та череп. Тварина впала, але, поки мисливці перезаряджали рушниці, Звір скочив на ноги й кинувся на де Ботерна. Другий залп відкинув вовка назад, і цього разу він був убитий.

Вбитий де Ботерном та його мисливцями вовк був 80 см у холці, довжиною 1,7 м та важив 60 кг, тобто був майже вдвічі більшим за звичайного. Вбитий звір був названий «вовком з Шазе» (фр. Le Loup de Chazes) за назвою абатства, що знаходилось неподалік. Де Ботерн направив королю звіт, у якому було заявлено: «Цим звітом, що завірений нашими підписами, ми заявляємо, що ніколи не бачили вовка, котрого можна було б порівняти з цим. Ось чому ми вважаємо, що це саме той страшний звір, який спричинював таку шкоду королівству».

Більш того, у шлунку вовка були знайдені кілька смуг червоної матерії — це свідчило про те, що вовк з Шазе був людожером[3]. Опудало вовка було доставлено у Версаль та пред'явлено королю, де Ботерн отримав значну винагороду і був уславлений як герой. Однак незабаром стало очевидним, що вовк з Шазе не був Жеводанським звіром.

Стела із зображенням Жана Шастеля в Ла-Бессейр-Сен-Марі, Лозер.

2 грудня 1765 року Жеводанський звір поновив свої напади, неподалік від Бессер-Сент-Марі здійснив напад на двох дітей. З цього часу напади Звіра стали частими, до того ж він почав нападати на людей вже поблизу будинків. Жеводан сповнився жахом, проте восени 1766 року Звір раптово затихнув. Протягом 122  — з 1 листопада 1766 року по 2 березня 1767 нападів не було, Звір ніби зник. Одначе навесні 1767 року Звір з'явився знов і явно прагнув надолужити згаяне: за один квітень 1767 року його жертвами стали шестеро осіб.

Граф д’Апше, не втративши надії знищити монстра та помститися йому за смерть сина, провадив у горах облаву за облавою. Нарешті, 19 червня 1767 року найбільша з таких облав  — за участю понад 300 мисливців — виявилася успішною: одному з них — Жану Шастелю (фр. Jean Chastel, 31 березня 1708—1790) — вдалося застрелити чудовисько.

Жан Шастель, будучи надзвичайно релігійною людиною, зарядив свою рушницю саме освяченими срібними кулями та взяв із собою Біблію. Під час привалу Шастель розкрив Біблію і почав читати молитву, і в цей момент з нетрів виплигнув гігантський вовк. Він зупинився перед Шастелєм, подивився на нього, і наступної миті Шастель вистрілив в упор, потім перезарядив рушницю й вистрілив повторно. Дві срібні кулі досягли цілі — вовк був вбитий наповал. Втім, ймовірно, що всі ці подробиці були додані пізніше, аби прикрасити легенду.[4] Вдячні жеводанці зібрали Шастелю вельми скромну нагороду — 72 ліври.

Тушу вовка возили по всьому Жеводану з міста у місто, щоб впевнити селян у смерті Звіра; потім, знову ж таки набивши з неї опудало, доставили королю. На жаль, цього разу опудало було зроблено вкрай погано та почало розкладатися; неприємно вражений нестерпним смородом Людовик XV повелів викинути опудало на звалище[3]. Так чи інакше, з цього моменту напади Звіра остаточно припинилися.

Вовк.

Вовки надзвичайно рідко нападають на людей і взагалі уникають зустрічей з людиною, а от домашню худобу «ріжуть» залюбки. Звичайно великі хижаки стають людожерами по причині травми, коли вони не в змозі полювати на свою звичну дичину. Жеводанський звір, однак, нападав на людей і в тому випадку, якщо поруч знаходилися домашні тварини, — навіть така, здавалося б, легка у порівнянні з людиною здобич, як кози чи вівці. Жодних слідів травм на ньому не помічали, це була надзвичайно сильна та швидка тварина, тим більш - як на вовка. Існує цілком обґрунтована думка, що вовки у минулому були набагато більше, ніж зараз, але по мірі винищення вони здрібнилися[6]. Надто ймовірно, що напади Звіра здійснювалися різними вовками-людожерами, а не одним монстром, а фантазія селян, сильно перебільшивши їх, приписала одному-єдиному звіру, до того ж значно перекрутивши його зовнішність. Таких вовків могло бути три: перший, найбільш кровожерливий, був убитий де Ботерном, другий загинув восени 1766 року через невідому причину, можливо, потрапив в одну з пасток, розставлених у лісі, а третій був застрелений Шастелєм у 1767 році.

Гієна.

Деякі теорії звертають увагу на вкрай незвичайну для вовка зовнішність Звіра і припускають, що мова йде про представника іншого виду — наприклад, надзвичайно екзотичну для Європи гієну[2]. Гієни двох видів, хоча й дуже рідко, нападають на людей: це смугаста гієна, що зустічається в Африці, на Близькому Сході та в Пакистані, та більш велика африканська плямиста гієна, причому останні мають розміри до 1,3 м у довжину та до 80 см у холці. При нападі на людей гієни дійсно воліють кусати жертву в обличчя, як і Жеводанський звір; однак гієни погано стрибають, і в них немає тієї легкої рівної рисі при бігу, що приписувалася Звіру.

Можливо, Звір був особливо великим гібридом вовка та собаки; подібні істоти нерідко народжуються при паруваннях диких вовків та домашніх (здичавілих) собак. Гібриди, на відміну від батька-вовка, не бояться людей і цілком можуть нападати на людину[7]. Цієї версії дотримується французький натураліст Мішель Луї (Michel Louis) у своїй книзі «Жеводанський звір: невинуватість вовків» (La bête du Gévaudan: L’innocence des loups), вона ж відтворюється в американському серіалі «Animal-X».

Деякі деталі у свідченнях очевидців наводять на думку, що Звір міг бути якимсь представником сімейства котів - можливо, леопардом або пантерою. Зі слів очевидців, Звір мав довгий хвіст, легко й граціозно бігав, стрибав на жертву, хапаючи її пащею за обличчя чи за шию, рвав кігтями передніх лап. Ці риси характерні тільки для великих котів і зовсім не властиві псовим або гієнам.