Корова

Скелет тура — близького родича корови.

Тіло дорослої корови завдовжки сягає двох метрів, зазвичай заввишки вона не більша від 1,5 метра. Хвіст, що служить для відганяння комах, завдовжки до 1,5 метра. Маса корови не перевищує 1 тонни, а в середньому маса дійної корови становить близько 400 кг.

Забарвлення корів буває різне. Здебільшого це залежить від породи. Найчастіше трапляються корови чорної, чорно-білої, рудої масті. Довжина коров'ячих рогів у більшості порід не перевищує 20 см, але є окремі породи, у яких роги досягають метрової довжини. Корови без рогів називаються шутими або комолими. Вуха містяться біля рогів. Кінчики вух густо покриті шерстю. Морда витягнута з тупим великим носом на кінці. Навколо очей — густі вії. Шия схожа на конячу, але товстіша. Ноги сягають довжини 1 метра. Діаметр копит — до 25 см.

Вид Bos taurus класифікував у 1758 році Карл Лінней, поділивши його на три окремі види, які нині вважають підвидами. Перший із них — Bos primigenius taurus, тепер відомий як «корова», поширений у Європі, Африці та Азії.

Другий підвид — Bos primigenius indicus, зебу — поширений в Африці та Індії. Походить від турів, які, потрапивши в Індію близько 200 тисяч років тому, пристосовувалися до місцевих умов і були одомашнені незалежно від звичайних нам корів.

Третій підвид — тур (Bos primigenius primigenius). Його вважають предком корів та зебу. Був поширений у Європі, Центральній Азії, Близькому Сході, Північній Африці. Останні тури вимерли в XV столітті. Останній у природі тур був забитий на полюванні в східних лісах Польщі в XIX столітті^{[джерело?]}.

Це найбільша та найпродуктивніша свійська тварина^{[джерело?]}.

У дикій природі немає підвиду Bos taurus taurus, оскільки він, виведений переважно від підвиду Bos taurus primigenius, уже протягом п'яти століть одомашнений.

У наш час корови поширені на всіх материках, крім Антарктиди. У світі налічують близько 1,3 мільярда голів корів станом на 2006 рік.

У Індії поширений підвид корів зебу. Там найбільше корів — близько 400 мільйонів. У Китаї близько 150 млн голів.

На півночі країн Африки водився тур. Тепер у цих країнах налічують 200 мільйонів корів.

На території західних штатів у США були поширені близькі родичі корови — бізони, які у 2-й половині XIX ст. були майже винищені. Але на сьогодні популяція є сталою. На 2006 рік у США 100 мільйонів голів корів.

На сході Європи, як і на півночі Африки, водились тури. Найбільше їх було в лісах та степах сучасної України, Польщі, Росії. Країни Європи налічують 130 мільйонів корів.

Корова споживає траву

Корова п'є воду

Корова — травоїдна тварина. За день може спожити 50 літрів їжі й до 40 л води. Переважно корови випасають траву до 20 см висоти, оскільки не люблять високої трави. Живляться вони такими рослинами: пирієм, конюшиною лучною, конюшиною звичайною, молочаєм, очеретом, аїром та ін. Коли бракує їжі, корови можуть їсти гілки дерев, кущів. Це жуйні тварини. Після достатнього випасання вони пережовують їжу (ремиґають) напівлежачи, рідше стоячи.

Узимку на фермах, у колективних господарствах та інше, споживають заготовлене людьми сіно, солому, жом, кормові буряки тощо.

Корова спершу захоплює траву до рота язиком, а тоді відкушує зубами. Не потребує проштовхувати їжу язиком. Крім того, корова здатна захоплювати траву язиком і водночас ковтати. У корови зуби ростуть під певним кутом (зазвичай близько 45°), що допомагає відкушувати траву.

У дикій природі тури билися за самиць. Оскільки тури вимерли, такий ритуал шлюбного періоду не зберігся. Найбільш імовірно, що виводок був один раз на два роки.

Період вагітності корови триває 285 днів. У цей час тільна корова відзначається більшим апетитом. За час вагітності у корови повільно збільшується розмір тулуба і розширюється таз. За день або кілька днів перед отеленням корова посилено дбає про чистоту свого тіла. Новонароджене теля має висоту близько 50 см, масу 18—45 кг, залежно від породи, і при достатньому теплі, встає на ноги за годину після народження. Корова добре дбає про теля і у більшості випадків відкликається на його голос.

Теля смокче молоко лише 4-6 місяців. Вже у віці 1 місяця може споживати траву, але при цьому смокче молоко матері. Молода корова набуває статевої зрілості у віці 2 років. Корову, що не досягла статевої зрілості або статево зрілу лише 1 рік, українці називають ялівкою. Середня тривалість життя корови 20 років, щонайбільше 25 років.

За один виводок корова народжує одне теля, рідше двоє. Дуже рідко трапляються випадки, коли корови народжують трьох телят за раз.

Теля смокче молоко корови

Найдавнішим предком корови вважають тура, або дикого бика. За часів Київської Русі на території сучасної України дуже багато цих тварин населяло степи, лісостепи, мішані ліси. Полювання на турів — велика розкіш тих часів. Ця розвага знаті називалася ловами. Згодом на турів почали полювати і звичайні люди — задля смачного м'яса. Так кількість популяції турів різко зменшилась, і вони стали на грані вимирання. Треба було вчасно вжити необхідних заходів. Оскільки у часи зникнення турів влада країн, де були поширені ці тварини, була заклопотана війнами, вони вимерли через малу кількість популяції та через хворобу, що остаточно 1627 року знищила турів.

У XIX столітті на території Польщі було знайдено кілька пар турів, що згодом також вимерли^{[джерело?]}.

Нині в музеях можна побачити череп тура, що показує велику фізичну силу тварини. Скелет відзначається більшим розміром та довшими рогами, ніж у свійського бика.

На території зони відчуження у 2016 році зафіксовано появу стада здичавілих корів. Вони з'явились після того, як дві сім'ї самоселів у місті Чорнобиль та селі Луб'янка померли — тварини, які жили в їх господарствах пристусувались до життя на волі на території Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника, де спостерігають за ними з 2018 року. Тварини за інформацією науковців, здорові та здатні до захисту себе та потомства. Вони належать до української чорно-рябої породи. При цьому кількість стада поступово зростає — на початку 2019 року їхня кількість становила 13-14 голів, а станом на 2021 — 19 голів. Також стадо зуміло пережити у квітні 2020 року лісову пожежу відкочувавши у безпечне місце та повернувшись у травні 2020 року на своє звичне місце. Здичавілі корови відіграють позитивну роль у екоценозі Чорнобильської зони, оскільки споживають надлишок рослин і тим самим зменшують ймовірність лісових пожеж.[1]

У сучасному скотарстві налічують близько 300 порід великої рогатої худоби, поширених по всьому світу. Загальна кількість усіх порід корів становить приблизно 1080, з яких 121 порода зебу, 29 порід гібридного походження і 38 порід буйволів.[2]

Тут наведено найпопулярніші породи корів

Молочні: найбільш високопродуктивна — голштинська (рекордистка Убре Бланка — більше 110 кг молока).

Корова на пасовищі

Сіра українська порода є однією з найдавніших у світі, що є наслідком саме цивілізаційного центру припонтійського походження аріїв, що вийшли в північне Причорномор'я вже з синкретичною землеробсько-скотарською культурою господарювання, на тисячоліття раніше виходу шумерів до межиріччя Тигру та Євфрату^{[джерело?]}. Цих тварин українці використовували як м'ясних, молочних та робочих. Цій породі притаманні витривалість, пристосованість до бідного раціону у степовій зоні, добра якість м'яса. Здебільшого самиць використовували для молока, самців — як тяглову силу. Порода поширена в Україні та сусідніх державах.

Аргентинські науковці вивели породу корів, молоко яких містить інсулін. Молоко цієї породи корисне для людей, хворих на цукровий діабет^{[джерело?]}.

Найпоширенішою м'ясної породою корів є герефордська, яку розводять у США, Канаді, Аргентині, Уругваї, Бразилії, Австралії, Європі, в тому числі й в Україні. Герефордська порода належить до великих порід: жива маса повнолітніх корів становить 550—600 кг, а биків 800—1100 кг.[3]

Череда — велика кількість корів, зібрана в одну групу для випасання

Абердино-ангуська порода м'ясної худоби виведена в графстві Абердин і Ангус у Шотландії та поширена в багатьох країнах світу: США, Канаді, Аргентині, Новій Зеландії. Акліматизаційні властивості цієї породи дозволяють розводити її в Україні, а також в різних регіонах (Поволжя, Північний Кавказ, Алтайський край, Урал). В Україні абердин-ангусів акліматизували в різних географічних зонах і виявили високий генетичний потенціал м'ясної продуктивності, відтворювальної здатності, поїдання кормів, забійних показників, смакових і кулінарних властивостей м'яса. Жива маса повновікових корів і биків відповідно становить 500—600 і 700—800 кг.

Порода шароле виведена у Франції 200 років тому і за цей час була поширена в більш ніж п'ятдесят країн світу. Жива маса повновікових корів становить 500—600 кг, а биків — 1200—1250 кг.

В Україні виведена Волинська м'ясна порода ВРХ. Також існує Галловейська порода.

Симентальська порода, виведена у Швейцарії, є однією із найрозповсюдженіших в Америці та Європі. Худоба цієї породи має подвійну продуктивність: молочну (2500 кг молока на корову в рік, 3,7 % жиру) і м'ясну.

Шортгорнська порода виведена у VIII столітті у Великій Британії. Поділяють на два типи: молочного і м'ясного напрямку. На початку XIX століття виведена Бестужевська худоба.

Доїльний апарат

Склянка молока

Є дві версії приручення корови: перша — як тяглову силу, друга — як джерело молока. Приблизно 5 століть тому середня кількість надоїв корови становила 1000 літрів за рік. Після виведення нових і нових порід корів середня кількість надоїв корови на рік становить 10000 літрів молока. Найбільшу кількість молока надоїли у корови на території СРСР — близько 15 тис. літрів за рік.

Кількість надоїв молока за рік у тоннах по країнах:

Людина верхи на волі

Також люди використовують корів та тримають їх задля м'яса. Для цього виведені спеціальні м'ясні породи корів. М'ясо забитої ялівки або теляти називають телятиною. М'ясо старшої корови називають яловичиною. З коров'ячого м'яса виготовляють багато м'ясних виробів.

Коров'яча та теляча шкіра — це добрий матеріал на одяг та взуття. Теляча шкіра дуже зручна в жарку погоду, оскільки добре пропускає повітря. Із коров'ячої шкіри в Німеччині та Швейцарії роблять добротні меблі. Корів, шкіра яких призначена для меблів високого класу, миють щодня, дбають про те, щоб у шкірі не заводилися комахи.

За однією версією, корову приручили саме для перевезення. Близько тисячоліття тому людина почала використовувати самців корів для перевезення. Для цього їх спершу кастрували, щоб були спокійні, сильні та витривалі. Таких самців корів називали волами. Воли здатні перевозити великі вантажі (до 2 тонн), що є набагато ефективніше, аніж перевезення вантажу кіньми. Проте воли доволі повільні. У Азії аналогією вола є зебу, такий же ефективний. На території України чумаки з волами їздили до Криму по сіль. У XVII столітті віл цінувався більше, ніж кінь.

У Давній Індії корова — священна тварина, що символізує плодючість, достаток, землю, є персоніфікацією як неба, так і землі. В індуїзмі і в буддизмі спокійний, врівноважений характер корови, імовірно, настільки повно збігався з уявленнями про благочестиве життя, що вона стала найшанованішою і священною твариною. Попри те, що часом корова робить великі збитки, буддисти та індуїсти не перестають її вважати священною.

Корида

У трипільській культурі корова — богиня. Археологічні знахідки свідчать, що у часи трипільської культури виготовляли керамічні статуетки цієї тварини.[4] На південній території сучасної України знайдені поховання кемі-обинської культури. Під час розкопок поховань виявлено рештки корів, похованих живцем разом із господарем.[5]

Бій биків — змагання людини з биком (іноді в це поняття вводять бій між биками або цькування бика). Нині бій биків практикують у деяких країнах, найбільш відомий його іспанський різновид — корида. Міжнародна спільнота виступає проти таких змагань, які закінчуються загибеллю тварини.

Парад корів — англ. CowParade — міжнародна художня акція, що проходить у найбільших містах світу. У процесі акції корів ліплять у їхню натуральну величину, виготовляють із скловолокна, глини, кераміки їх скульптури. Після акції такі скульптури виставляють на вулицях та у громадських центрах.

Коров'ячий перегній є одним із найкращих добрив.[6] Коров'ячий перегній також є одним із найдорожчих удобрювальних матеріалів. У посліді корови часто поселяються мурахи та руді мурахи. Послід корови для удобрення розносять жуки-гнойовики; мухи відкладають у ньому свої яйця. Крім того, кури, розриваючи послід корови, знаходять там багато поживних речовин.

Вчені виявили, що корови виділяють метан. Його кількість залежить від раціону корови. Продовольча та сільськогосподарська організація ООН підтвердила ці відомості. Найдокладніше цю проблему досліджували у Великій Британії. Дослідники дійшли висновку, що щодня кожна з 10 мільйонів британських корів виділяє приблизно 100—200 літрів метану.[7]

Дорослий бик племінноï породи

У ході проекту науковці також розглянуть можливі методи скорочення виділення худобою аміаку — ще одного парникового газу.[7] Завданням науковців є розробити якийсь новий раціон для корів, щоб вони менше виділяли газ. Майкл Еббертон з Уельського Інституту досліджень лугопасовищних угідь і навколишнього середовища, що в Аберіствіту, називає кілька можливих варіантів корму корів, щоб зменшити викиди газу: райграс з високим вмістом цукру, біла конюшина й лядвенець.

Британський уряд виділив на цей проект, який здійснюватимуть протягом трьох років, 750 тис. фунтів (приблизно 1,51 млн. $). Головна база досліджень — Уельському університеті в Аберіствіті.