Житомирська установа виконання покарань (№ 8)

Житомирська установа виконання покарань (№ 8) — пенітенціарна установа максимального рівня безпеки з плановим наповненням 1323 осіб. У ній відбувають покарання засуджені за умисні особливо тяжкі злочини, а також особи, переведені з колоній середнього рівня безпеки за допущені злісні порушення режиму тримання, засуджені до довічного позбавлення волі.

Державна установа
«Житомирська установа виконання покарань (№ 8)»
Тип установа виконання покарань
Засновано 1914
Штаб-квартира  Україна
Житомир
Розташування проспект Незалежності, 172
50°16′19″ пн. ш. 28°41′16″ сх. д.
Центральний орган Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України
Начальник Тітовець Петро Миколайович
Штат працівників 330
Код ЄДРПОУ 08563369
Вебсайт kvs.gov.ua

При установі функціонує арештний дім (утримується в середньому до 35 засуджених). Установа виконує також функції слідчого ізолятора, планове наповнення якого до 800 осіб.

Історія

У цій частині Житомира наприкінці XIX — початку XX ст. діяв іподром, з поля якого також здійснювалися демонстраційні польоти піонерів авіації.

Будівництво установи почалося в 1907 році. Місце для неї було вибрано в болотистій місцевості на околиці міста, щоб ті, хто замислили втечу, не могли зробити підкопи. Для утримання будівлі на хиткому ґрунті її зводили на опорних палях з мореного дуба. Як і більшість казенних установ дореволюційного часу, в'язниця будувалася за так званим Катерининським проектом[1] — у плані вона виглядає як літера «Е». Втім, після подальших перебудов, вигляд зверху скоріше став нагадувати літеру «Ж».

Установа побудована в 1914 році та виконувала функції тюрми. Тримання спецконтингенту було одиночне і групове. В режимному корпусі установи нараховувалось 229 камер, які були призначені для відбування тюремного ув'язнення і тримання пересильних.

За час існування установа підпорядковувалась різним державним відомствам, а саме: НКВС СРСР, МДБ СРСР, МВС СРСР, Державному департаменту України з питань виконання покарань, ДПтС, ДКВС[2][3].

Раніше (максимум до 1997 року) на території тюрми виконувалися смертні вироки[4].

Корпус в'язниці є пам'яткою архітектури місцевого значення (розпорядження голови ОДА від 18.02.2000 № 76)[5].

Устрій

Установа займає площу в 3,69 гектара і розділена на дві зони: робочу і житлову. У житловій знаходяться СІЗО, арештний будинок, камери, карцер та інші приміщення. Двір для прогулянок приблизно у 20 м².

Підприємство установи виготовляє тротуарну плитку, секції залізобетонного паркану, залізобетонні люки для облаштування водогінних та каналізаційних колодязів на тротуарах, інші металеві вироби. Установа співпрацює з 18-ма підприємствами.

Для проведення психокорекційної роботи, надання психологічної допомоги спецконтингенту функціонує кімната психоемоційного розвантаження. Також діє загальноосвітній навчальний заклад для засуджених та неповнолітніх заарештованих. Є молитовня для православних, інтернет-клас, лазня, крамниця, власна телевізійна студія, бібліотека, кімнати тривалих побачень[2][3].

Стан на 2020 рік

Всього в установі утримуюються 833 особи[6]. З 1513 осіб, які відбувають довічний термін в Україні, 162 містяться в режимному корпусі Житомирської установи виконання покарань. Більшість в'язнів живуть по двоє в камерах площею менше 8 м², що не відповідає мінімальним стандартам.

Персонал установи нараховує 330 чоловік.

Будівля знаходиться в аварійному стані (нижній поверх підтоплений). З шести робочих приміщень, кожне з яких розраховане на 10 чоловік, реально обладнане лише одне[4].

Керівництво

Начальник установи — начальник арештного дому — Тітовець Петро Миколайович.

Перший заступник — Василенко Олег Леонідович.

Заступник начальника із соціально-виховної та психологічної роботи — Габітов Анатолій Йосипович[2].

Інші факти

«Вісімка» неофіційно вважається «червоною» зоною, тобто всі питання або проблеми ув'язнених тут вирішує адміністрація, і саме вона (а не злодії в законі) користується найвищим авторитетом.

Протягом всього часу існування цієї тюрми не зафіксовано жодного успішного випадку втечі в'язнів.

Тут трималися до своєї смерті відомі маніяки-вбивці Анатолій Онопрієнко (1999—2013) та Сергій Ткач (2008—2018)[4].

Див. також

Примітки
  1. Тюрьмы в России. Собственноручный проект императрицы Екатерины II (1787) // «Русская старина». 1873 г. Том VIII. СПБ, 1873, стр. 60-87.
  2. Державна установа «Житомирська установа виконання покарань (№ 8)». Історична довідка. Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції. Процитовано 15.02.2020.
  3. Фоторепортаж из Житомирской тюрьмы. Житомир.info. 24 лютого 2012. Процитовано 15.02.2020.
  4. «Колиска жаху». Що відбувається в колонії, де сиділи маніяки Онопрієнко і Ткач. УП. 7 лютого 2020. Процитовано 15 лютого 2020.
  5. Новий туристичний об'єкт Житомира — архітектурна пам'ятка «В'язниця». 20 хвилин Житомир. 9 серпня 2019. Процитовано 16.02.2020.
  6. Відповідь на публічний запит

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.